Претенденти на папаху - Чорногуз Олег (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗
Хлівнюк тільки знизав плечима.
— То я можу, вибачаюсь, уже розпочинати? — поцікавився Ховрашкевич.
— Можете!
— Чи сприяє ваша шапка продуктивності праці?
— Якщо її не вкрали, то сприяє. Що там далі?
— Яка вам шапка ближче до тім'я: пошита своїми руками, куплена в крамниці, на базарі, на товчку чи у під'їзді?
— У під'їзді тільки пляшку добре чавити втрьох…
— То я можу не читати! — спалахнув Ховрашкевич.
— Можете не читати. А можете й почитати. Тільки давайте щось путяще, краще, на ваш погляд.
— Як ви гадаєте, чи відповідає ваша шапка вашому інтелекту? Вплив шапки на голову: полисіння, залисини, сивину… Вплив шапки на ваш інтелект…
— Уже було!
— То не зовсім так, Стратоне Стратоновичу. То в першому питанні я ставив…
— Гаразд, — здався Ковбик, бо злякався, що цей діалог затягнеться до безкінечності.
— Коли у вас його більше: коли ви у шапці чи без шапки?
— Пробачте, кого це «його»? — не зрозумів Ковбик. — Лою? Сірої маси чи шурупів?
— Інтелекту, Стратоне Стратоновичу!
— То так і пишіть.
— Возвеличує вас шапка чи принижує? Коли, де і яка саме? До кого ви з більшою повагою ставитесь: до власника шапки чи до самої шапки?
— У вас ще багато там, Михайле Танасовичу?
— То так десятків два…
— Тоді досить читати. Давайте послухаємо, на що здатний молодий мозок «Фіндіпошу». Ваше слово, Октавіане!
— Вплив шапки на освідчення в коханні…— прочитав Мамуня і зашарівся, чекаючи репліки Стратона Стратоновича.
Вона не забарилась:
— А вплив шапки на спідницю? У вас там такого питання нема?
— Немає.
— Жаль. Це питання можна було б провести червоною ниткою через нашу опитувальну анкету. Що ви там ще натворили?
— О, це я вже бачу, що дурниця, — почав Мамуня. — Чи служить вам шапка самозахистом?
— Читайте, читайте!
— Яку роль відіграє шапка у вашому зростанні?
— В якому зростанні: фізичному чи розумовому?
— Розумовому, Стратоне Стратоновичу.
— І фізичному теж.
— О, то я так напишу!
— Напишіть, напишіть…
— Чи грає якусь роль шапка у коханні?
— На це, Октавіане, — Ковбик раптово подобрішав, — і я вам можу відповісти: абсолютно ніякого. У вас там усі питання такі? Тоді послухаймо Іраклія Йосиповича. Чи ви хочете, Масік?
Масік Панчішка миттю почав рожевіти і наливати свої форми у новий костюм з такою швидкістю, що Ковбик просто не міг не кинути репліки:
— Вас, Масік, на паску можна й колоти.
Панчішка у відповідь тільки мило посміхнувся і ще більше порожевів. У «Фіндіпоші» він вважався «хлопчиком асфальту» і з тієї грубої за своїм підтекстом Ковбикової фрази зрозумів лише одне слово «колоти», та й то в якомусь переносному і, звичайно, позитивному Для себе розумінні. Тому він ще раз подарував Стратону
Стратоновичу рожево-святкову посмішку й заперечливо похитав головою. Мовляв, якщо, можна, не зачіпайте мене, хай уже краще Іраклій Йосипович…
Понюхно прокашлявся і підвівся на весь свій величезний зріст. У шиї, як завжди, трохи надломився і встромив окуляри в папір. Ковбик зміряв його критичним поглядом, прикинув для чогось його зріст і теж подарував репліку:
— Перам і лордам можна сидіти!
Понюхно сів, кашлянув ще раз і почав читати:
— Яка шапка впливає на ваш апетит: дешева чи дорога? — І теж замовк, очікуючи Ковбикового коментаря.
Той — ні пари з уст.
— Коли ви їсте, то де тримаєте шапку: на голові, на столі, на вішалці чи під пахвою?
«Це дуже важливе питання», — подумав Ковбик, але знов промовчав.
— Чи не служила вам шапка коли-небудь предметом збагачення? Куди краще кидають мідяки: у шапку чи в картуз? Чи вважається шапка найкращим подарунком батькові, синові, дочці, невістці, зятеві, тестю, коханій?..
— Чи коханці! — усе ж не витерпів Ковбик. — Питання непогане, але віднесемо його до реєстру Сідалковського — це його коло питань. Які там у вас ще питання, Іраклію Йосиповичу?
— Яка у вас зарплата? Чи можете ви за одну зарплату купити шапку? Яку б ви хотіли мати шапку: пижикову, ондатрову, норкову, собачу чи кролячу?..
— То я так думаю, резонне запитання! — вловив настрій Стратона Стратоновича Ховрашкевич. — Я так думаю, Стратоне Стратоновичу, що ми повинні жити не соціологією єдиною. Ми сьогодні, тобто тепер, стоїмо на тому, перепрошую, рівні, що сучасна наука може несподівано відкрити те, чого не збиралася, і я стою на тому…
— Ви поки що стоїте на паркеті і базікаєте бозна-що… Як мислите, так і базікаєте…
— То я прошу мене не перебивати, я хочу закінчити свою думку, бо потім знову скажете, що Ховрашкевич багато говорить… Так от, я й кажу, що шапка — то в історичному ключі…
— Ракурсі,— уточнив Хлівнюк.
— Можна й у ракурсі. Хоч слово «ракурс» більше підходить до фотосправи, але я не заперечую. Можна і в ракурсі… Так що я хочу сказати? То мені так думається… Звичайно, це моя суто суб'єктивна думка, з нею можна не погодитися, але вона поставлена на фундамент, так би мовити, життєвих спостережень… Мені думається, що шапка, не тільки шапка, а в історичному її розрізі, так сказать… Ну, згадайте хоч би шапку Івана Грозного, шапку того ж Мономаха або знамениті боярські шапки…
— Ховрашкевич, що ви хочете? Скажіть, ради бога, і сядьте!
— Та я вже кінчаю. Я хочу сказати, що шапка міняла не тільки зовнішність людини, її ходу, а й, коли хочете, психологію…. І саме в зв'язку з цим у мене виникла така ідея…
При слові «ідея» у Ковбика на обличчі з'явився такий вираз, ніби він щойно сів на старезного їжака чи проковтнув замість монпасьє (він його любив з дитинства) сиру десятиногу лангусту.
— …І тому ми, фіндіпошівці, підемо далі,— закотивши від задоволення очі під лоба, продовжував Ховрашкевич. — Підемо далі, тобто назад. Від їжака до кролика… Бо тільки в кролика…
Ковбик заціпенів од жаху: тепер йому здавалось, що він уже сидить одразу на кількох старих їжаках, яких перед цим ще хтось опустив у мурашник.
— Ховрашкевич! — раптом вигукнув він. — Зупиніться! Нікуди ми більше не підемо. Досить мені оцього балагана, ваших шепеонів та ідей!.. Читайте, Масік, — звелів Панчішці Стратон Стратонович. — Швидше читайте! Бо воно знову рота розв'яже…
— У мене, — зарожевів Панчішка, неохоче підводячись, — лише кілька питань.
— Поки Ховрашкевич базікав, написали?
— Написав я, звичайно, тільки-но, але довго їх у собі виношував…
— Ну-ну! І що ж ви виносили?.. Розродіться!
— Чи можете ви по шапці визначити інтелект клієнта, його життєвий рівень, спритність, захоплення?
— А чого, як з-під шафи, то й непогано! — запалив цигарку Стратон Стратонович.
— Чи може вплинути шапка на кар'єру? Чи носите ви шапку за пазухою, де і коли саме? Чи горить на вас шапка? Як шапка впливає на вашу зачіску: зберігає її чи псує?
— Це треба спитати Сідалковського!
— Я відчуваю, Стратоне Стратоновичу, що наше з вами розлучення буде без сліз і обіймів…
— Ну для чого ж такі крайнощі? Я найбільше звертаюсь до вас, бо ви чи не єдиний тут не позбавлений почуття гумору. А це переконався, що й у вас його кіт наплакав. А чим порадує нас Кирило Гаврилович?
— Дозвольте доповісти! — підхопився з місця Кнюх.
— Доповідайте, доповідайте.
— Які ознаки ви б хотіли носити на шапці?
— І все?
— Ні, ще є у мене одне питання! Таким чином.
— Я про перше запитую: що ви маєте на увазі під словом «ознаки» — квіточки, стрічки, аксельбанти, кокарду, морського краба?
— Дозвольте подумати і потім доповісти.
— Яке у вас друге запитання?
— Перед ким ви швидше схилите голову: перед шапкою чи папахою?
— Не перед «ким», а перед «чим».
— Дозвольте і над цим подумати! Таким чином…
— А думати взагалі нікому не забороняється.
— Зрозумів, Стратоне Стратоновичу, дозвольте сісти?
— Вам дозволяю. А решта може розійтись, — сказав Стратон Стратонович. — Але не далі фіндіпошівського двору, — кинув він у вельветову спину Сідалковського. — Ви мені, Євграфе, будете потрібні… Для вас у мене новина, і я б не сказав, що дуже радісна…
