Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап (первая книга txt) 📗

Особливо приємно вивчити собачку знаходити ваші нічні пантофлі.

Чистої породи песик за 2—3 дні збагне цю науку, а вже за 2—3 тижні біля вашого ліжка лежатимуть усі пантофлі вашої родини й усіх сусідів, що живуть у спільній з вами квартирі.

Веселі часи настають, коли в песика зубки починають прорізатися.

Тоді одного чудового ранку ви прокидаєтесь, бо сильно скавучить собачка і сильно кричить дружина Люда:

– Модельні! Боже мій! Єдині модельні черевики!

– В чім річ? – запитуєте ви.

– Поїв модельні черевики!

– Хто поїв модельні черевики?

– Ваш Джек поїв модельні черевики!

Тижнів на два ви переходите з дружиною на «ви»… А ще за кілька часу з поважною вашою тещею припиняються всякі зносини і на «ти», і на «ви», бо од її улюблених нічних шльопанців залишилися дві недогризені стельки.

Але то нічого, – ви все рівно Джека любите, він уже носить поноску, він шукає речі, і ви самі бачили його першу стойку на сусідчину у дворі рябеньку курку.

Ви ще й «піль» йому не сказали, а вже в роті в нього весь курчин хвіст, а курка сидить зверху на хліві й одчайдушно всіх запитує:

– Куда-куда-куда?! Куда-куда-куда?!

Траплятимуться і такі випадки: ви прийдете додому, а з вами не балакає навіть Юрко, ваш коханий синочок.

– Що таке? – запитуєте ви.

Мовчання. Напружена тиша. Тільки все посемейство суворо якось дихає.

– Юрасику, що трапилось?

– Джек вісім котлет із’їв.

А як перед Різдвом така в родині буде ситуація, то почуєте:

– Од індика тільки архирейський носик залишився!

– З шийки, значить, почав? – проказуєте ви. А що ви більше скажете?

І так до перших роковин з дня уродин вашого хорошого песика.

Потім непогано віддати песика для науки досвідченому єгерові.

Єгер – це людина, що вчить чистопорідних мисливських собак. І зробить із вашого Джека одного в світі.

Але з єгером ви вже самі майте справу.

Одно скажу: доки ваш собачка в єгеря, ви ходите в старому костюмі і в старих черевиках, а ваша дружина ніколи не придбає собі модельних черевиків.

І ви прекрасно знатимете, почім тепер вівсяна крупа і пшоно і що ваш Джек за один місяць з’їдає мінімум четверик коней.

І от нарешті Джек готовий.

Перше з ним самостійне ваше полювання на бекасів.

– Стойка!

– Піль!

Джек кидається, і з-під нього вискакує… здоровенна жаба.

А повернувшись колись із полювання, ви розповідаєте своїм приятелям:

– Посилаю Джека: «Побіжи пошукай, чи нема на тім болоті бекасів».

Джек побіг, метнувся сюди-туди по болоту, бігав, нюхав, прибігає, висолопивши язика.

– Що, – питаю, – нема?

– Нема! – каже.

А бекасів, товариші, треба смажити, не розчиняючи їх, а з потрухами, з уздром.

Ах, яка це смачна, благородна, ніжна дичина!

Ведмідь

І

Ведмідь у нас на Вкраїні, крім як у зоологічних парках, ніде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лісах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати.

Були б ведмеді, – довелося б багатьом мисливцям рушниці попродати, бо наші охотники люди тихі, сумирні й поетично ніжні, а ведмідь – звір великий і реве: може перелякати.

Один мій приятель, дуже пристрасний охотник, коли ми, пам’ятаю, колись дістали таку телеграму аж із Вологодської області – «Назнали й обклали аж три ведмежих барлоги зпт приїздіть негайно…» – довго вдивлявся у ту телеграму й каже:

– Ти як знаєш, а я не поїду… – Я – на бекасика люблю, бекасик – пташка сумирненька, – вона не реве і скальпів із людини не здіймає. А ведмідь – воно дуже велике й дуже буре, а снігу там багато: не втечеш! Не поїду я!

Не поїхали ми вдвох.

Ведмеді бувають бурі, і сірі, і білі…

Бурі – ревуть по лісах, починаючи з Брянщини…

Сірі звуться – «грізлі», вони, спасибі їм, водяться десь далеко.

А білі – ті у полярних морях та океанах, і далеко до них їхати, і холодно.

Ну, а проте, для кожного мисливця забити ведмедя – то вже така для нього честь і така йому з того слава, що хоч теоретично, а хочеться.

Ви ж самі подумайте: по-перше – прекрасна ведмежа шинка і знамените ведмеже м’ясо, а по-друге – ведмежа шкура…

Лежить таке велике-велике та волохате ведмеже хутро у вас в кабінеті перед канапою.

Ви сидите на канапі, а перед вами приятелі сидять.

Ви їм і кажете:

– Оцього ведмедя сам убив!

Приятелі ваші, як і взагалі в таких випадках усі приятелі, – подивляться один на одного і обов’язково котрийсь із них кахикне.

Не звертайте на це «кахи» ніякої уваги й розкажіть їм, як ви спочатку, коли ведмідь вискочив із барлога, вдарили його жаканівською кулею, але тільки поранили, а він, розлючений, як стрибоне до вас, а ви не розгубились, вхопили рогатину, добре вперлись у сніг і взяли лютого звіра на рогатину, і як у вас рогатина – трісь! – а ви хапаєте другу рогатину і прямо ведмедеві в груди! Аж тут друга рогатина – трісь! Ви тоді – за третю! Звір уже дихає прямісінько вам в обличчя… Третя рогатина…

Але тут дружина:

– Жалуйте, товариші, до столу! Чайку поп’ємо!

А коли ви вийдете з кабінету, ваш найближчий друг каже вашій дружині:

– Спасибі, хазяєчко, що покликали, а то б довелося вашому чоловікові й за четверту рогатину хвататись.

Чого тільки не перетерпить людина за правду?!

II

Добрий мій знайомий, тов. С., хоч сам він і не мисливець – розповів мені дуже інтересний спосіб полювати ведмедя.

Сам я ніколи до того про такий спосіб здобувати ведмеже хутро й цілу торбу ведмежого м’яса не чув, але спосіб цей, на мою думку, вартий всілякої уваги, тим паче, що він зовсім безпечний, і мисливець, у всякім разі, тут своїм життям не рискує.

Виявляється, що дорослі ведмеді дуже пристрасні математики.

Ви назнаєте місце, де ведмідь полює чи просто годується, берете великий аркуш дикту, пишете на тому диктові великими літерами таку математичну формулу:

Написавши цю формулу, берете молоток і цвяхом прибиваєте до ясенка чи до дуба на тій стежці, де ведмідь подорожує. Прибивати треба не дуже високо, та й не дуже низько, а так, щоб ведмідь ту математичну формулу побачив.

Прибивати краще опівдні, коли ведмідь одпочиває. А як вийде він увечері полювати, щоб він її вже уздрів.

Прибили.

Зразу ж біжіть додому, запрягайте коня в гарбу й їдьте до того математичного місця. Тільки ж не під’їздіть до нього близько, заховайте коня з підводою десь у ярку чи за скиртою соломи, а самі біжіть у ліс, вилазьте поблизу прибитої формули на дуба й чекайте нишком.

Ось іде ведмідь.

Тріщить ліщина, падають з неї галузки, і взагалі шум.

Ви не бійтесь і спокійно собі чекайте.

Наткнувся нарешті ведмідь на дикт з математичною формулою.

Досвідчені в такім на ведмедя полюванні люди розповідають, що, коли він побачить «2 ? 2=5», з ним починає коїтись щось неймовірне.

Він то ступне назад, вдивляючись у числа, то знову до них підступить, протирає лапою очі, дивиться, дивиться, і, пересвідчившись, що таки справді написано 2 ? 2 = 5, хватається лапами за голову й починає ту голову ламати.

Ламає, ламає, ламає…

Ви сидите – і нічичирк!

Аж ось голова ведмежа тріскає й ламається.

Ви злазите з дуба, підходите до ведмедя, – а він уже мертвий, упокоївся з поламки голови над невірною математичною формулою.

Ви біжіть по підводу, під’їздіть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто везіть додому.

Дехто з мисливців, щоб не видати секрету цього способу полювання на ведмедя, потім б’є його кинджалом у серце.

– Наткнувся, мовляв, у лісі на ведмедя, він на мене накинувся, я не розгубився, схопився з ним у страшному герці, – і завалив його ударом кинджала прямо в серце! Ось, дивіться!

І покаже ще й кинджал у ведмежій крові.