«Аристократ» із Вапнярки - Чорногуз Олег (список книг .txt) 📗
Настрій в усіх був, як у Стратона Стратоновича на початку кварталу: веселий, збуджений. Їжачки всім сподобалися. А ось ондатрам мало хто заздрив.
— Бродячий зоопарк! — ходив незадоволений Чигиренко-Рєпнінський і, зачиняючись у себе в майстерні, пив великими ковтками ароматну каву «Бонн», а потім, ніби закусюючи цвяхами, що тримав у роті, піднімався вище ластів'ячих гнізд і прибивав по літері нове знамените фіндіпошівське гасло, на яке боялись сідати кобилятинські горобці: «Не соціологією єдиною».
Один плакат Чигиренко-Рєпнінський на замовлення Ховрашкевича почепив і в його новому кабінеті, над диваном, де Ховрашкевич тепер збирався днювати й ночувати, висіло: «Під шепеоном вашим думкам не буде тісно!» Тепер тут Ховрашкевича, як і пляшку з-під молока чи кефіру, можна було бачити о шостій ранку і о дванадцятій вечора. Він у перші дні своїх досліджень не рахувався з собою і вважав, як науковець і холостяк, що наука, так само, як і жінка, вимагають жертв і грошей. Ховрашкевич забув навіть про сон, який любив не менше, ніж науку, про своїх колег, котрих він теж любив, але не любив, коли вони йому заперечували. До роботи після призначення старшим експериментально-дослідної групи Ховрашкевич став таким жадібним, як мільйонер до найдрібніших копійок, з яких починаються великі гроші.
В одних фіндіпошівців намагання Ховрашкевича висунутися будь-якою ціною викликало зловтішну посмішку, в декого й заздрість, а в Стратона Стратоновича — страх перед завтрашнім днем «Фіндіпошу». Такого завзяття й ентузіазму в Ховрашкевича ще не було. Він міг висувати теорії й гіпотези, але кожного разу Ковбик своєю могутньою десницею і словом, що нагадувало відро крижаної води місткістю сто декалітрів, охолоджував голову Михайла Танасовича. А цього разу Ховрашкевич настільки захопився вирощуванням шепеонів, що, здавалося, навіть забув про Стратона Стратоновича. Після несподіваного підвищення по службі Михайло Танасович дозволяв собі більше, ніж йому було дозволено Ковбиком, і носився зі своєю «третьою теорією», як курка з яйцем, але без гнізда.
На заклик оволодіти суміжною професією Ховрашкевич відгукнувся найактивніше і одразу оволодів кількома. Тепер він став столяром (сам ремонтував вольєри і клітки), електромеханіком (провів світло їжакам, забувши про те, що вони люблять темноту і найактивніші бувають тільки вночі), став фізиком (виводив формули), зоологом (виводив шепеонів) і виношував задум стати техніком по штучному заплідненню.
У зміні місця розташування «Фіндіпошу» Ховрашкевич вбачав позитивний вплив на розвиток організмів. Концепція «Третьої теорії» Ховрашкевича набирала своєї чіткості, і тепер Ховрашкевичу здавалася такою стрункою, як телевежа над Кобилятином-Турбінним.
— Селекційний процес, — казав Ховрашкевич, — починається з вивчення похідного матеріалу. А для створення нових видів ми повинні використовувати різних тварин. І головне, я вам скажу, треба застосовувати різні методи гібридизації. То основне в нашій роботі…
У зміні середовища Ховрашкевич вбачав також причини мінливості видів. Прямий вплив умов навколишнього середовища на організм він трактував по-своєму і вже виношував нову ідею — майбутній шепеон схрестити з хамелеоном. Хамелеон мав сісти під макет у вигляді шепеона. Такий макет обіцяв виготовити Чигиренко-Рєпнінський і розмалювати як живого. Хамелеона збиралися посадити туди, а наївний шепеон мав зобов'язання покрити його. Або ж навпаки: хамелеон покривав шепеона.
Такі шапки готувались спеціально для жінок будь-якого віку. Маючи на голові цю розкіш, дама могла відповідно до кольору навколишнього середовища міняти й колір своєї шапочки чи капелюшка. Скажімо, в лісі капелюшок набирав зеленого кольору. В полі, у жнива, ставав би золотим, на трамвайній зупинці — червоним, а в небі чи на воді — кольору неба чи моря. Ховрашкевич цю ідею тільки виношував і своєю таємницею не ділився ні з ким. Поки що його турбували шепеони.
Уже тоді він вивів формулу, зробив підрахунки. Коефіцієнт корисної віддачі для народного гоподарства, наприклад, мав становити близько 10 мільйонів зекономлених ниток, якими земну кулю можна було обснувати по всіх паралелях і меридіанах. Майбутні шепеони мали ще й ту особливість, що за їхнім віком можна було визначити розмір шапки. Схематично у майбутній дисертації Ховрашкевича це виглядало так: шепеон однорічний = 52 розміру голови; шепеон дворічний = 54 розміру голови; шепеон чотирирічний = 56 розміру голови.
Розміри шапок з непарними числами дорівнювали піврічному віку шепеона з додатками. Наприклад: шепеон піврічний = 51 розміру; шепеон півторарічний = 53 розміру; шепеон віком два з половиною роки = 55 розміру і т. д.
Все, здавалося, йшло нормально — і, раптом, як сніг на зелене листя, на стіл Ковбика впала доповідна Варфоломія Чадюка. Суть її зводилася фактично до трьох слів: «Ховрашкевич споює тварин».
Того ж дня у «Фіндіпоші» з'явився наказ, персонально підписаний Стратоном Стратоновичем, в якому категорично заборонялося давати спирт тваринам у найбільш напружені хвилини в зв'язку з тим, що покоління може вийти недорозвиненим. Але Ховрашкевич намагався переконати Стратона Стратоновича, що «Фіндіпошу» потрібні не інтелект шепеонів, а добротне хутро. Та Стратон Стратонович наполягав на своєму, бо вважав, що це псевдонауково, і як гуманіст дбав про повноцінність покоління не менше, ніж про гарне хутро і свій авторитет. «Третя теорія» Ховрашкевича несподівано повисла на економічній нитці.
Сім днів і сім ночей точились дискусійні битви у «Фіндіпоші». Варфоломія Чадюка — завідуючого відділом вичинки і начинки — активно підтримував Нещадим, і вони разом доводили, що з того нічого не вийде:
— Ондатра на їжака не піде…
— Я перепрошую, — перебивав їх Ховрашкевич. — Але товариш Чадюк вас неправильно інформує. Я вже давно перебудувався — так, як ви у своїй доповідній на ім'я Стратона Стратоновича радили. Ми тепер запускаємо не ондатру на їжака, а їжака на ондатру.
— Від перестановки доданків сума не міняється, — підкинув свою бухгалтерську формулу Карло Іванович Бубон, якого для масовості теж запрошували на наради науковців.
— То вам не сальдо-бульдо, — різко урвав його Ховрашкевич. — Ми маємо справу, я вам так скажу, не з мертвими цифрами, а з живою фавною.
— Шановний, — лагідно заперечував Карло Іванович, — природа давно без нас усе відшліфувала.
— То дилетантські, а не наукові погляди. Вони ні на чому не грунтуються. Так мислить кожний міщанин Кобилятина-Турбінного…
— Шановний, я вас не ображаю, — підвівся Карло Іванович, і лисина його залосніла. — Я у Києві живу.
— Ховрашкевич, — заговорив Ковбик. — Негайно попросіть у старшої від вас удвічі людини пробачення. При всіх, зараз же…
— То, я пробачаюсь, що — наказ? — спалахнув честолюбивий улюбленець. — Чи пропозиція?
— Вважайте, що наказ і моя вам порада. — Ковбик вийшов з-за столу. — Гадаю, товариші, що наші експерименти зайшли дуже далеко, і моя така думка, що час їх уже й припинити.
Ховрашкевич вперся у свою теорію, як дишель у віз, і відстоював її. Він доводив, що Кузьма уже покрив Чаніту і недалекий той день, коли у вольєрах з'являться перші маленькі шепеони. Кузя та Чаніта й справді після маленьких доз спирту уже знаходили спільну мову, але справи кінчалися суто платонічно, чого навіть за теорією Ховрашкевича було мало. А тепер за наказом Ковбика і під недремним оком Варфоломія Чадюка доводилося боротися ще й за економію сировини, що мала запах спирту. Можливо, великий день великих відкрить і настав би. Але хто-хто, а Стратон Стратонович завжди ніс тримав за вітром, як досвідчений заєць, що відчував запах вовка чи лисиці на віддалі. Ковбик не хотів цими дослідами спотворювати справжнього обличчя «Фіндіпошу». У нього був свій профіль — соціологія, а в Ковбика свій стиль: підвести «Фіндіпош» до великого відкриття, але тут-таки перекинутися на іншу проблему.
«Щось мусить залишатися і нащадкам», — думав він, але не казав цього вголос, бо це вже було теж відкриття, а його Стратон Стратонович боявся.
