Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (книги онлайн без регистрации полностью TXT) 📗
Алексий (все не слушая его). Піду тепер до дядька-салдата. Не хочу ніякої поради. Нехай вчить муштри; іду охотою у салдати... (Скоро уходит.)
Стецько (один). Ану, Стецько, чи вже спочив? Ходім, голубчику, ще до батька; може, він досі сердиться, що я не йду. Прийду та обую шкапові чоботи з підковами, одягну нову свиту... та й мудра ж! Ходім!.. Та не близько ж іти! Аж ген-ген! І не видно відсіля!.. (Поет.)
Оцей світ,
Такий світ,
Який собі довгий!
Цілий день проходиш,
Кінця не знаходиш!
Коли б він,
Коли б він
Та був коротенький,
Щоб тут поле,
А тут ліс;
Недалеко б дідько ніс.
От тут дівка, а тут батько,
А тут їх і хати,
Щоб недовго до них швандять,
А швидш дочухрати.
А то швандяй,
Швандяй, швандяй,
Швандяй, швандяй...
(Уходя все поет.)
ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ
Пиутрешіость крестьянской избы: на правой стороне длинный стол, покрытый копром и сверху скатертью, на ней большой ржаной хлеб. По обеим сторонам стола длинные скамейки; на левой стороне сцены три маленькие скамейки. В углу, но на виду, печь.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ Прокип лежит па скамейке за столом и спит.
Одарка (выходит и продолжает говорить за кулисы). Гляди ж, Улясю-душко, не барись. Пов’язавши скиндячки, пришпили квітку з правого боку, щоб знати було, що молода, та й виходь пін колупати. Вже скоро і люди прийдуть... Та що ми без батька будемо робити? Хоч погаиень-кий, та був; а теперечки із-за свого та треба позичати. Де-то він шляється?.. О, лиха моя година! (Поет.)
Та лиха ж моя година!
Мене мати втопила:
За п’яницю віддала,
Щоб я, бідна, пропала!
Була собі попівна,
Меж дівками королівна;
Мудрі бублики пекла
І танок усім вела.
Тепер куди гожуся?
З п’янюгою вожуся!
Ні з ким взяти поради
І совіту подати.
Краса моя зав’яла!
Худобонька пропала!
Гай, дівочії літа!
Плачу, як та сирота!
Прокип крепко всхрапнул.
Одарка (увидев его). Дивись!., се він спить! — уставай! Скоро люди прийдуть, давай порадок. Устань-бо!
Толкает его, он привстает, зевает, потягивается и сидя дремлет.
Та прочумайся, навіжений! Та кажи лишень: де оце ти шлявся?
Прокип (все сидя, зевает). Щось невтямки, де я був.
Одарка. Та вже нігде більш як на вольній.
Прокип. А побіг би я та спитав. Чи я був там?
Одарка. Та годі тобі: уставай, давай порадок; адже ти батько,
Прокип (вставая). А може, і справді, що я батько?
Одарка. Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не веліла?
Прокип. Як чого? Пояса викупати. Хіба без пояса на сватанні бути?
Одарка (скоро). А що ж, викупив?
Прокип (вяло). Та еж!
Одарка. Де ж ти гроші узяв? Мабуть, у тебе є вони? Так ке сюди, на сватання треба.
П р о к и п. Де узяв? Зять дав.
Одарка. Зять? Бач, який добрий! Ще й нічого, а вже І гроші дає. Зосталося в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидше (ласкаясь к нему) та приберись любенько: умийся, щоб хміль пройшов, та підпережись гарненько. Та ке лишень гроші сюди, я сховаю, а після тобі і віддам. Або ке пояс сюди, я тебе підпережу, як змолоду підперізовала. Ти був тоїді такий бравий! Чи впам’ятку тобі, як колись раз, ще ти парубком був...
Прокип (слушая ее, разнежился). Ге! як на току? — знаю, знаю. Згадав! (В большом духе.) Що то тогді гарно було!
Іще того не забув,
Як я парубком був.
З дівчатами женихався,
По вулицям усе я шлявся.
А тепер уже не так;
Вже не той у мене смак.
Цур йому вже женихатись.
От на вольну швидш забратись.
Ой, жінки ви, цокотухи!
Не смашніш ви від сивухи!
Хоч як хочеш, так цілуй;
А смашніш як: буль, буль, буль!
Одарка. Давай же пояс сюди, мерщій...
ДУЭТ
Одарка (ласково). Ке лиш пояс сюди, моє серденько!
Прокип (нежась). Озьми пояс, підв’яжи, та легё-' сенько.
Одарка (с большою ласкою). Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.
Прокип. А що ж? скажу: голубочко! нема пояса в мене.
Одарка. Адже ти в шинок ходив викупати його?
Прокип, Коли ж грошей не було, знов заставив його.
О д а р к а. Бодай тебе заставляла лихая година!
Прок и п. Л чим би я похмелішсь? Тут лиха година!
С) д а р к а (засучивая рукава).
Та хоч гріх, хоч і два, поб’ю я п’янюгу.
Ох, був колись чоловік, тепер спився
з кругу!
Одарка. Поб’ю тобі морду всю,
Хоч я тобі й жінка,
Бодай лучче ісказнвсь!
Ох, бідна я жінка!
Прокип, Та чим би я похмеливсь, І (Вместе.)
Якби не горілка?
Та чим же я винуват,
Дорога горілка.
Одарка (в большом сердце). Так оце у тебе і грошей нема? О гаспидський чоловік! Щастя твоє, що ие такий час, я б тебе так притасовала, що б тебе і чорт не пізнав!: Та ще, може, не скоро старости прийдуть, а то опісля серце відійде. (Бросаясь к нему с кулаками.) Я тобі, стара собако!.. Я тобі сіді патли пообриваю!..
Стук в дверь.
Ох мені лихо... Сідай, сідай швидше... Цур тобі! нехай опісля... (Садится с мужем и отдыхает.)
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ Те же и Алексий входит с покойным духом.
Одарка. Е! се Олексій.
Алексий. Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре!
Прокип (очень важно). Спасибі.
Одарка. Просимо до господи. Сідай, Олексію, щоб, як кажуть, старости сідали. Ти таки прийшов до нас?
Алексий. Прийшов, тітко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собі по вулиці та ось що змороко-вав. Не віддаєте Уляни? так і бить, бог з вами! Дядько каже: не тільки світу, що у вікні, не во гнів вам сеє слово. Є дівчат по усьому світу; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Уляні — найду собі другу, А мені подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь і собі.
Одарка. Добре се ти, Олексію, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки і вона, побачивши твоє
роздум’я, і сама схаменеться і полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дівчата — прийдуть на сватання, і музику достанемо, от і ти з ними потанцюєш і Уляну роз-вадиш.
Алексий. А де вона? Я б з нею поговорив і навів би її на розум.
Одарка. Оттам у кімнаті убирається. Уляно! Уляно! А ходи вже сюди.
Стучат три раза крепко в дверь.
Ох, мені лихо! Оце вже старости! (Суетится.) Ти, Олексію, сядь тут окроме біля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола.) Уляно, Уляно! Іди піч колупай; старости вже прийшли.
Опять тот же стук.
Та іди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи.) Отту г стій, та соромся, та почервоній-бо; бач, яка блідна, та ні на кого не дивись, усе колупай.
Уляна (с горькими слезами). Ох боже мій! — і Олексій тут!
Алексий (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою підожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своєму месту и садится.)
Опять так же стучат за дверью.
Одарка (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсім. Починай, старий!
Прокип (громко и важно). Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собі, то вибачайте.
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Скорик и Ты миш входят с палками; у первого под мышкой ржаной хлеб. Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.
Скорик (тихо Тымишу). Ти ж, таваришу, как у па-', ходах не бувал, света не видал и нєчаво не знаєш, так у речах не суйся за умілими, а ожидай команди да только подтакуй. Вот і увесь пароль. (Стецьку тихо.) Та сніми ж шапку, новобранец! У первой раз во фрунте. (Оправившись, подходят.)
