Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (книги онлайн без регистрации полностью TXT) 📗
Хазяїн, прийшовши, дав Трохимові чарку водки і вечеряти. І що то за добра страва була! Борщ з яловичиною, каша з салом, ще й печене, чвертка бараняча. Опісля усього хазяїн йому і каже:
— Оттака тобі плата і харч буде по усякий доні. чорім ярмарок, тільки служи чесно. Завтра чуть світ іідп до л.ін ки; вийдуть мої прикажчики, що заставляють, сЛухш'і, як мене; доглядай, сидячи біля лавки, щоб хто чого по потяг; а уночі будете почережно з Денисом укупі з сторожами коло лавки ходити, один до півночі, а другий до світу. Коли що запримітиш або побачиш що недобре против мої-ї лавки, зараз скажи мені, хоч опівночі розбуди. Опріч поденної ціни, я тебе й награжу за твою правду і коли будеш чесний.
Від щирого серця Трохим, лягаючи спати, помолився богу і подяковав за його милосердіє, що таку йому роботу послав. Харчитись не треба, харч добра, якої дома і па по-ликдень не бува, і ще полтиник поусякдень! Десять доні» ярмарку — десять полтиників, аж от п’ять карбованців принесу додому. Слава тобі, господи! І тут же обіщавсл служити щиро і за хазяйським добром вбиватись більш, чим за своїм.
Почався ярмарок. Купці, порозкладавши свій товар, повідчиняли лавки; пішли пани сновати. Ходять, розглядають, приціняються, торгують, купують. Наш Трохим надивився на панів добре.
Дивлячися на них, Трохим пильно доглядався і на проходячих, щоб йшов своєю дорогою, а щоб не дуже у лавку на товар заглядав, бо то вже приміта недоброго чоловіка. Коли ж, було, хто стане біля лавки та сюди-туди розгляда, то Трохим — без сорому казка — такого, було, і прожене, бо такий стоїть і буцімто і нічого; як же побачив, що сторожа куди задивились, то тут він потяг, що ближче, а сам шмигнув дальше. За таким Трохим більш усього пильнував; а Денис — нітрохи, бо йому ніколи було. Частісінько, як тільки що до лавки пани поназбираються, то тут де і возьмуться і москалі, і цигани, і жиди, та усе до Дениса, і відведуть його геть, і усе з ним шепотять і довгенько базікають.
Трохим, було, і спита його, що то за люди і чого вони до нього ходять. То аж посупиться Денис, та аж з серцем скаже: «Чого ти за другим приглядаєшся? Знай себе. Я за тобою не примічаю, не дивись і ти за мною. То мої стародавні знакомі, я з ними служив по городам».
А де їм у болоті служити де, що були усі такі обшарпані, обірвані, що гидко було на них і дивиться!
Раз підійшла циганка, та препаршива собі на лихо, мов старець, йдучи побіля лавки і моргнула на Дениса; той з нею та у куток, і давай собі щось шептати. Трохим наглядав їх довго, і щось у нього у животі тьокнуло, чуючи щось недобре. Поговоривши собі, циганка й пішла. Денис окроме собі сидів, сидів, та й прийшов до Трохима, та, подивившись на нього довгенько, і каже:
— Бідність твоя велика, та не вмієш, як з нею справитись. Щиро служиш собі на лихо. А навряд те хазяїн дасть, що ти б заробив.
— Як ти його заробиш більш? — сказав Трохим.— Адже і тут плата добра, і робота неважка, а усе більш не можна заробити.
— Можна.
— А як, скажи?
— Потурай тобі! А скажи мені, Трохиме, так, по правді, чи пильно служиш хазяїну?
— А як же і служити, як не зо усею щирістю? Сказано: нанявся — продався. Я хазяйської пилини не хочу, і коли бачив би, що й рідний брат мій не думає об хазяйськім добрі і занапаща його, то я б і на брата виявив.
— Сполать тобі, Трохиме!—сказав йому Денис та й вдарив його злегенька по плечу.— Так і повік служи — розбагатієш! — І відвернувсь від нього, а Трохим і замітив, що він, відвернувшись від нього, усміхається.
«Що отеє сталося з нашим Денисом? — дума собі Трохим.— Але він тут собі другий, чим у нашому селі».
Так собі сидить, думаючи про се, аж ось вп’ять та ж таки циганка йде мимо лавки, а Денис підійшов до неї і каже: «Дурний!, йому і не говори. Ми і самі зробимо».
А Трохим се й чує. Циганка собі і пішла.
Стало смеркаться. Прикажчики почали розіходиться: хто у тіатру, хто у баню, хто... а кат їх зна, куди інший пішов! Останній поприбирав, вийшов і каже Денисові, як і поусяквечір бувало: «Замкни лавку і подай сюди ключі». Денис зачиня, приклада замки, закручує; інший тугий, так аж крекче, притягаючи та крутячи. Зовсім оддав ключі, прикажчик пішов. Денис щось відвернувся, а Трохим тихесенько, крадькома помацав замки... «Що за недобра мати!—хоч би тобі один замкнутий! Усі три висять; а Денис же довго силкувався, замикаючи їх. Так такий-то Денис!»
Тільки що так собі Трохим дума, аж ось Денис і каже:
— Іди ж, товаришу, на кватирю, та винось швидше вечеряти, та лягай спати. Або знаєш що? там душно, я пробуду усю ніч на калавурі; не приходь з півночі, спи собі. Однаково мені спати не хочеться, прокалавурю сам усю ніч.
«Ось що воно означа! Тривай же!» — подумав собі Трохим і пішов тихою ступою, поки спершу, як же зайніои, що вже Денис його не бачить, так тут вже нічого робити— став підбігцем поспішати та мерщій до хазяїна. Як на те, хазяїн дома і, накликавши гостей, поштує їх чаєм. Тут Трохим, увішедши, прямо і розказав йому усе, як він за Денисом запримітив, як що робилось і як він буцімто лавку замкнув, а його відтіль відпроторив.
Хазяїн, почувши усе, спершу було злякався так, що аж поблід; далі став дяковати Трохимові, що він такий вірний, і підніс йому аж дві чашки чаю, солодкого та пресолодкого, усе-таки дякуючи за його правду і чесную душу. А тут же мерщій послав знайти прикажчика з ключами. Насилу де-то його знайшли. Хазяїн вихопив ключі, засвітив ліхтар та, сівши на дрожки, мерщій до лавки.
Підбіг, оглядів, аж так і є — ні один замок не замкнутий. .Почав кликати Дениса, а Дениса і духу нема.
Мабуть, що він і сидів усе біля лавки, та як побачив хазяїна з ліхтарем, догадався, що се щось недаром, так і притаївся тут де і не озивався, дожидаючи, що з того буде.
Хазяїн ускочив у лавку... слава тобі, господи! усе ціле, усе благополучно! Злодій ще не починав поратися. Мабуть, дожидав глухої півночі. Позамикавши уже сам усі замки як слідувало, тут же із сторожів иайияв двох, щоб від його лавки не відходили через усю ніч, вернувся на кватирю.
І що то вже дякував Трохимові! Аж поцілував його, що відвів від нього таку біду і заздалегідь сказав про таку напасть. Далі вийняв цілкового, і дав йому, і каже:
— Не по полтинику на день буду тобі давати, а від-сьогодні по цілковому. Одпускатиму, награжу, как сам знаю, за то, що ти єсть чесний чоловік. Старайся і уперед; що замітиш, що почуєш, зараз мені сказуй! Тепер не ходи до лавки, щоб той бездільник не зробив тобі якого худа. Там є калавурні.
Як же почули уранці, що аж три лавки обікрадено, так тогді хазяїн ще більш дяковав Трохимові, що остеріг його. «Було б,— каже,— се і мені. Там же, хоч і багато узято, та не на велику суму; а у мене хоч би і небагато чого потягнув, так усе б тисячів на які десятки».
Трохим так-таки і думав, що з злодіями, певно, був Денис. «Господи милостивий,— дума собі,— як то швидко чоловік розледащів! Який був бравий парень, так що луч-чого його і не треба, а тепер зовсім збездільничався!» І після тієї ночі він його і не побачив вже.
Раз сидить Трохим біля лавки, дивиться: ведуть реш-тантів, і попереду, і позаду їх салдати з оружжами. Приглядається Трохим,— аж меж ними йде і Денис. «Доживсь честі!» — подумав Трохим, і стало йому жалко земляка. Підбіг швиденько і подав йому, що там лучилось, на його заключеніє. Що ж Денис? Глянув бистро, бачить, що се Трохим, як заскрегоче зубами, а очі мов запалали, як кине ту милостиню геть і сказав: «Щоб було ти лучче пропав, чим мене бачити у такій нарузі!» — і пішов собі не оглядаючись.
Розказав се Трохим хазяїнові, а він і каже: «Переловили тих усіх, що лавки обокрали, узяли і нашого Дениса. На нього доказують, што он с ними заодно і хотел навести на мою лавку, так он ні у чом не признається».
Покінчили ярмарок. Розщиталися усі; хазяїн розщитаз і Трохима і, на усякий день даючи йому по цілковому, при прощанні дав йому аж сто рублів і каже: «Озьми, Трохи-мушка! Ти мне на десятки тисячей спас; благодарствую тебе».
