Одіссея - Гомер (серия книг .TXT) 📗
Тут можно читать бесплатно Одіссея - Гомер (серия книг .TXT) 📗. Жанр: Мифы. Легенды. Эпос. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
ПІСНЯ ШОСТА
ЗМІСТ ШОСТОЇ ПІСНІ
ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ ДЕНЬ
Афіна уві сні спонукає Навсікаю, дочку феакійського владаря Алкіноя, йти разом з подругами й служницями прати білизну у струмку. Вони ладнаються з пранням біля того місця, де Одіссей лежить у глибокому сні. Прокинувшись від їх голосів, він наближається до Навсікаї і просить її дати йому одяг та пристанище; владарівна запрошує його йти слідом за нею до міста і дає потрібні поради. Він супроводить Навсікаю до Палладиного гаю, що був недалеко від міста.
ПРИБУТТЯ ОДІССЕЯ ДО ФЕАКІВ
Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,
Сном оповитий глибоким. От саме в ту пору Афіна
В землю племен феакійських прийшла, у їх місто славетне.
Здавна жили вони десь в Гіпереї широкопросторій,
5] Близько країни диких і буйних кіклопів, що часто
З ними до бою ставали, потужнішу маючи силу.
Тим-то відтіль Навсітой боговидий і переселив їх,
В Схерії їх обсадив, від людей промислових далеко,
Муром навколо все місто обвів і оселі поставив,
10] Храми богам збудував і поля поділив на ділянки.
Керою здоланий, вже відійшов він в оселю Аїда, –
Тож керував Алкіной, тямовитістю богу подібний.
В дім Алкіноя ввійшла ясноока богиня Афіна,
Про поворот Одіссея відважного дбаючи в мислях.
15] В спальню проникла, майстерно обладнану, де спочивала
Дівчина, вродою й станом струнким до богині подібна, –
Мужнього то Алкіноя прекрасна дочка Навсікая.
Дві біля неї служниці, красою з харитами рівні,
Спали обаполи світлих дверей, зачинених міцно.
20] Подувом вітру вона до дівочої лине постелі,
В головах стала над нею й розмову свою починає,
Вигляд прибравши дочки мореплавця Діманта, з якою,
Бувши однолітком, змалку та дівчина подругувала.
В вигляді цьому відтак ясноока їй мовить Афіна:
25] «Чи породила тебе, Навсікає, недбалою мати?
Світлі одіння лежать без жодної в тебе уваги.
Близько твій шлюб, то належить самій одягнутися гарно
Й тих наділити усім, хто тебе на весілля вестиме.
Тим-то й сама між людьми набудеш ти доброї слави
30] Й радістю батька свого і матір поважну потішиш.
Отже, удосвіта прати білизну ми підемо разом.
Я із тобою піду помічницею, щоб якнайшвидше
Впоратись з платтям. Адже недовго тобі дівувати –
Кращі-бо з-поміж феаків тебе уже сватають люди,
15] Ти-бо й сама, і рід твій – найкращі у нашім народі.
Тож на світанку збуди славетного батька, хай в повіз
Мулів велить запрягти, щоб могли одвезти ви на ньому
Всяке вбрання, й пояси, й покривала усі білоткані.
Краще й для тебе самої не пішки до пралень ходити,
40] Надто далеко-бо їх влаштували за стінами міста».
Так оповівши їй все, пішла ясноока Афіна
Знов на Олімп, де – кажуть – свою непохитну богове
Мають оселю; ні вітер не зрушить її, не зволожить
Повіддю злива, ні сніг не окриє, лиш чисте повітря
45] Ллється безхмарне і світле навколо прозориться сяйво.
Так цілі дні там боги в утіхах проводять щасливі.
Дівчині давши пораду, туди відійшла ясноока.
Встала Еос ясношатна й збудила від сну Навсікаю,
Гарно убрану. Своїм здивована сном незвичайним,
30] Швидко в покої батьків побігла вона сповістити
Любого батька і матір. Обох вона дома застала:
Мати з служницями вже над вогнищем хатнім сиділа
Й пряжу сукала пурпурну, а батька перед дверима
Стріла вона, – на нараду керманичів люду славетних
55] Він уже йшов, видатними феаками кликаний рано.
Близько до любого батька вона підійшла і сказала:
«Таточку любий, звели запряіти для мене високий
Міцноколісний віз, щоб могла одвезти я на річку
Прати добротне вбрання, що у мене лежить забрудніле.
60] Треба й тобі, що в раді буваєш між радників перших,
Завжди чистому тілом, в одежі охайній ходити.
П'ятеро любих синів зростив у своїй ти оселі:
Двоє – одружені, три – юнаки у квітучому віці,
В вимитій чисто одежі бажають вони в хороводи
65] Наші ходити. Про все це сама я подбати повинна».
Мовила так, про жадане ж весілля ще сором було їй
Батькові мовити. Сам здогадався і так відповів він:
«Доню, ні мулів тобі, ні іншого я не відмовлю,
Йди собі, – зараз тобі запряжуть мої слуги високий
70] Міцноколісний віз, приладнають і короба зверху».
Мовивши це, служників він покликав. Слухняно зійшлися
Й воза для мулів на добрих колесах вони спорядили,
Мулів сюди ж привели і зразу впрягли у той повіз.
Дівчина світлі вбрання принесла, із комори забравши,
75] Й склала у коробі зверху, на добре гембльованім возі;
Мати ж у кошику їй поживну поставила їжу,
Ласощів всяких поклала й вина налила їй до того
В козячий міх. От зрештою дівчина сіла на повіз.
Масла пахучого мати їй тут подала в золотому
80] Слоїку – після купання себе і служниць намастити.
Віжки блискучі й батіг у руки взяла Навсікая,
Лунко хльоснула ним, і з тупотом мули побігли.
Дівчину з платтям тоді повезли вони кроком невтомним,
Ще й не саму – гуртом поспішали за нею служниці.
85] Так досягли вони всі течії повноводої річки;
Пралень було там багато, і стільки води протікало
В струменях світлих, що можна вбрання найбрудніше попрати.
Ставши на місці, вони із повозу випрягли мулів,
Вздовж вирового потоку їх далі погнали й пустили
90] Пастися в луках медяних. Із повозу потім обіруч
Плаття вони поздіймали і в темну їх кинули воду,
В ямах топтали, старанно змагаючись поміж собою.
Бруд весь одмивши, білизну вони почали полоскати
І на піску розстелили уздовж узбережжя морського
95] Там, де хвиля на сушу дрібні камінці викидає.
Потім скупались самі і, до блиску намазавшись маслом,
Тут же, на березі річки, обід споживать посідали,
Вогку ж білизну лишили на ясному сохнуть відсонні.
Вволю поївши сама, і служебниці разом із нею,
100] В м'яч почали вони грати, пов'язки з голів поскидавши;
Перед у ігрищах білораменна вела Навсікая.
Так стрілоносна, на ловах блукавши між гір, Артеміда
Високоверхий Тайгет і стрімкий Ерімант оббігає, –
Тішиться, диких полюючи вепрів і оленів бистрих;
105] З нею там німфи гуртом польові забавляються, доньки
Зевса-егідодержавця, і серцем Лето звеселилась.
Вища за всіх головою й чолом Артеміда; між ними
Легко богиню впізнати, хоч всі вони рівно прекрасні, –
Так поміж юних служниць вирізнялась незаймана діва.
110] Врешті коли уже час настав їм додому вертатись,
Мулів вони запрягли й поскладали одежу помиту, –
Спосіб надумала знов ясноока богиня Афіна,
Як Одіссея збудить, щоб побачив він діву прекрасну
І провела б його в місто вона до людей феакійських.
115] Кинула м'яч у служницю вождева дочка Навсікая,
Тільки не влучила – він у вируючу хвилю потрапив.
Голосно скрикнули всі – й Одіссей богосвітлий прокинувсь.
Сівши, так у душі і думках він почав міркувати:
«Горе мені! До кого, в яку я країну потрапив?
120] Чи непривітні і дикі тут люди, що правди не знають,
Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?
Лагідний гомін дівочий, здається, до мене долинув.
Хто це – німфи, що в горах живуть, на бескетах стрімчастих,
Чи при джерелах річок та встелених травами луках?
125] Може, нарешті я – близько оселі людей ясномовних?
Треба самому мені побачити це й дослідити».
Мовивши так, виповзає з кущів Одіссей богосвітлий,
В хащах густих відломивши рукою м'язистою гілку
З листям зеленим, щоб тіла прикрить наготу соромітну.
130] Вийшов він, мовби той лев, що виріс у горах і, сили
Певен своєї, крізь бурю і дощ із блиском огнистим
В хтивих очах на биків і овець поривається в полі
Й оленів диких полює, – утроба його спонукає
Навіть в обори міцні по дрібну пробиватись худобу.
135] Зважився так Одіссей до дівчат підійти пишнокосих,
Бувши нагим, – до цього його приневолила скрута.
Був він жахливий на вигляд, обліплений тванню морською;
В трепеті врозтіч усі по берегу порозбігались,
Лиш Алкіноєва донька одна зосталася – Афіна
140] Мужність їй вклала у серце і страх із суглобів прогнала.
Сміло стояла вона перед ним, Одіссей же вагався –
Краще коліна обняти прекрасної діви чи краще,
Стоячи одаль, у неї зворушливим словом благати
Одіж йому принести і шлях показати до міста.
145] Так він, міркуючи, визнав нарешті, що буде найкраще,
Стоячи одаль, її зворушливим словом благати,
Але колін не торкатись і дівчину тим не гнівити.
Отже, розсудливо він і зворушливо мовив до неї:
«Хто ти – богиня чи смертна, – тебе на колінах благаю!
150] В разі одна ти з богинь, що простором небес володіють,
То з Артемідою тільки, великого Зевса дочкою,
Виглядом, постаттю, величчю можу тебе порівняти!
В разі ж одна ти із смертних, що нашу заселюють землю,
Тричі щасливі тоді твій батько і мати поважна,
155] Тричі щасливі й брати твої, – щирою радістю завжди
їм зогрівається серце тоді, як тебе вони бачать,
Парость квітучу свою, в танку хороводного кола.
Але за всіх буде той щасливіший у серці своєму,
Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій.
1611 Досі ніде-бо між смертних мої ще не бачили очі
Мужа чи жінки такої; дивлюсь я на тебе й дивуюсь.
В Делосі тільки колись, поблизу вівтаря Аполлона,
Бачив таку ж прекрасну я пальми квітучої парость.
Я там бував і багато супутників вірних зі мною,
165] їдучи в путь, що на ній зазнали ми стільки нещастя.
Глянувши тільки, тоді, зачудований серцем, стояв я
Довго, – таких-бо дерев ще ніколи земля не ростила.
Так і на тебе дивлюся я з подивом, жінко, колін же
Страшно твоїх доторкнутись. Тяжке мене лихо спіткало.
170] Вчора, на день лиш двадцятий, умкнув я з багрового моря,
Де під поривами бур від Огігії-острова хвиля
Гнала так довго мене. Сюди ж якийсь бог мене кинув
Нині, щоб нових напастей зазнав я. Бо ще, я гадаю,
їм не кінець, ще багато боги їх мені призначили.
175] Зглянься ж, владарко; тебе, перетерпівши стільки нещастя,
Першу зустрів я, з інших людей я нікого не знаю,
Хто в цьому місті живе й володіє цією землею,
Шлях до міста мені покажи й обгорнутись дай клаптем
З ряден, що ними ти одіж, сюди везучи, накривала.
і»0] Вічні боги віддадуть тобі всім, чого прагнеш душею, –
Мужа, й домівку тобі подарують, і згоду в родині
Повну; нічого немає певнішого й кращого в світі,
Тільки б у злагоді повній жили і домівку тримали
Муж із жоною, одним ворогам лиш – на заздрощі злісні,
185] Приязним людям – на радість, найбільше ж – собі на утіху.
В відповідь білораменна сказала йому Навсікая:
«Ти ні на дурня, чужинне, ані на лукавця не схожий,
Щастям-бо всіх наділяє однаково Зевс олімпійський –
Гідних людей і поганих, вже як кого сам побажає.
190] Те, що тобі подає він, тобі й перетерпіти треба.
Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, –
Отже, ні в одіжі ти і ні в чому нужди не зазнаєш,
Що потерпілому треба, коли допомоги він просить;
Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу:
195] Городом цим і землею феаки давно володіють,
Я ж – дочка Алкіноя, відважного їх можновладця,
Має-бо він у феаків і силу, і владу велику».
Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала:
«Стійте, служниці! Куди-бо тікаєте, мужа уздрівши,
200] Наче вважаєте ви, що він – чоловік злоумисний?
Ще не було між живущих, ще смертний такий не родився,
Хто б до країни цієї прийшов, несучи до феаків
Злу ворожнечу, – велика-бо ласка до нас у безсмертних.
Одаль від інших людей, на краю многошумного моря
Ми живемо, і чужі поміж нас не мішаються люди.
Нині ж до нас заблукав блуденник оцей бідолашний, –
Треба про нього подбати; під захистом Зевса самого
Всі подорожні і вбогі; й найменший дарунок їм любий.
Дайте ж но швидше, служниці, чужинцеві їсти і пити
210] Та покупайте у річці його, де од вітру затишно».
Так вона мовила, й всі одна одну вони поскликали.
В затишку там Одіссея вони садовлять, де сказала
їм Навсікая, дочка Алкіноя, відважного серцем,
Плащ і хітон вони й інше кладуть біля нього одіння,
215] Масла рідкого йому у дзбаночку дають золотому,
Митись проводять його у хвилі потоку ясного.
Відповідає служницям на це Одіссей богосвітлий:
«Станьте-но одаль, дівчата, щоб сам міг обмити я з себе
Твані солоний намул і маслом собі намастити
220] Тіло, – давно-бо його запашна не торкалась олія.
Але відкрито при вас я купатись не буду, бо голим
Сором мені між дівчат пишнокосих тут показатись».
Мовив він так, і пішли вони й це Навсікаї сказали.
З тіла тоді у потоці почав Одіссей богосвітлий
225] Твань обмивати, що спину і плечі укрила широкі,
Піну обтер з голови, нанесену морем невтомним;
Начисто потім обмивсь і, до блиску намазавшись маслом,
Одіж нову надягнув, що дала йому дівчина юна.
Зевсова донька Афіна тоді Одіссея відразу
230] Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,
Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила.
Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває,
Різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,
Радує око тонкими утворами свого мистецтва,
235] Так вона вродою плечі й чоло йому гоже окрила.
Берегом моря пройшов він і сів віддаля, чарівною
Сяючи вроди своєї красою. Здивована діва
З словом таким до своїх служниць пишнокосих звернулась
«Слухайте, білораменні дівчата, що я скажу вам:
240] Цей чоловік не без волі богів, що живуть на Олімпі,
В землю феаків прибув богорівних. Раніше-бо справді
Він і мені таким неподобним здавався, а зараз
Схожий він став на богів, що простором небес володіють.
О, якби зволив такий чоловіком моїм називатись,
245] уу,. оселитись схотів би й назавжди у нас залишився!
Дайте ж, служебниці, швидше чужинцеві їсти і пити».
Так говорила вона; це почувши, вони їй скорились
І Одіссеєві зразу позносили їсти і пити.
Жадібно світлий почав Одіссей, у нещастях незламний,
250] їсти і пити, давно-бо не знав він ніякої їжі.
Білораменна ізнову намислила щось Навсікая:
Випрану одіж зібравши, на повіз її поскладала,
Мулів міцнокопитних впрягла і, зійшовши на повіз,
Так Одіссея просила і словом таким умовляла:
255] «Встань-бо, чужинче, ми їдем до міста, – тебе проведу я
В дім премудрого батька мого. Кажу тобі, там ми
Всіх найкращих людей феакійських побачимо разом.
Тільки-но он як зроби, – ти, здається мені, не безтямний:
Поки ітиме нам путь крізь поля і оброблені ниви,
260] Ззаду за мулами й повозом ти із служницями разом
Швидко прямуй, а я по шляху перед вами поїду.
Згодом прибудем до міста – із муром високим навколо,
Гавань чудова обабіч його обмиває вигідно,
Вхід же до неї вузький; ставні кораблі крутобокі
265] Вхід стережуть той, і кожен із них стоїть під наметом.
Там же і площа з прекрасним на ній Посейдоновим храмом.
Ледве донесене, в землю там врито каміння навколо.
Снасті для чорних там суден ладнають і пристрої всякі,
Линви з лози, ще й вітрила готують, і весла стругають.
70] Не сагайдак-бо й не лук з тятивою в феаків на мислі,
А корабельне кермо, і весло, й кораблі рівнобокі,
В них-бо красуючись, море вони переходили сиве.
Тільки пересудів тих я уникнути хочу, щоб з мене
Хтось не сміявся, багато-бо є у народі зухвальців, –
!75] Щоб не посмів нам услід негідник якийсь говорити:
«Що за чужинець вродливий, ставний проводжав Навсікаю?
Де вона стріла його? Чи не буде він їй чоловіком?
Може, в розбитім човні сюди занесла його буря
З дальніх країн, бо близьких в нас немає сусідів ніяких?
280] Може, на щирі її молитви із високого неба
Бог то зійшов і назавжди тепер він залишиться з нею?
Краще, як ходячи десь, для себе знайде чоловіка,
Бо між людей феакійських нікого вона не вважає
Гідним себе, хоч до неї вже сватались люди найкращі».
ж Можуть-бо так говорити, для мене ж це вийде огуда.
Кожну й сама я знеславлю, яка б отаке учинила –
Супроти волі своїх улюблених матері й батька
Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу.
Отже, поради моєї послухай, чужинче, і швидше
Поміч дістанеш від батька мого і додому вернешся.
Близько дороги ти гай там Афіни побачиш чудовий
З чорних тополь; струмочок біжить там у луках зелених.
Там же і батька мого ділянка із садом квітучим
Так недалеко від міста, що голос долинути може.
295] Там ти часинку посидь, почекай, поки ми аж до міста
Встигнем доїхать і в дім до батька мого увійдемо.
Скоро ж упевнишся ти, що ми вже дістались додому,
Йди тоді в місто феаків і всіх по дорозі розпитуй,
Де Алкіной проживає, мій батечко великодушний.
300] Дім його легко впізнати, – до нього й дитя нерозумне
Вкаже дорогу, ніхто-бо з феаків іще не поставив
Дому такого собі, як дім Алкіноя, героя
Нашого. Отже, в подвір'я і в дім увійшовши до нього,
Швидко пройди по покоях, щоб зразу ввійти до моєї
зо5] Матінки. Там при яскраво палаючім вогнищі, злегка
Стан на колоду оперши, сидить вона й пряжу сукає
Пурпурну – любо й дивитись, – за нею сидять і служниці.
Там же до вогнища того присунуто й батькове крісло.
Сидячи в ньому, вином він втішається, наче безсмертний.
310] Крісло його обійшовши, матусі моєї коліна
Ти обійми і проси, щоб радісний день повороту
В край свій побачити швидше, хоч ти ще від нього й далеко.
Щойно до тебе вона з прихильним поставиться серцем,
Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись
315] В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину».
Отже, промовивши так, блискучим бичем Навсікая
Хльоснула мулів, і зразу, ріки покидаючи берег,
Швидко побігли вони із тупотом ніг дріботливим.
Гнала їх звільна вона, щоб услід Одіссей і служниці
320] Пішки встигали за нею, й батіг уживала обачно.
Сонце зайшло вже, коли до священного гаю Афіни
Разом дістались вони. Одіссей там лишивсь богосвітлий,
І розпочав він дочку великого Зевса благати:
«Вислухай, Зевса-егідодержавця дитя нездоланне!
325] Зглянься хоч нині на мене, якого раніш не почула
В час, коли в морі я гинув, землі потрясателем гнаний,
Дай мені приязнь і ласку знайти у людей феакійських».
Так він молився. Його почула Паллада Афіна,
Але сама не з'явилась – боялась вона свого дядька
330] Славного, що у кипучому гніві гонив Одіссея
Богоподібного, доки в свою не вернувсь він отчизну.
Похожие книги на "Одіссея", Гомер
Книги похожие на "Одіссея" читать онлайн бесплатно полные версии.
