Іліада - Гомер (электронная книга txt) 📗
526] Награючи на сопілках, – ніякого лиха не ждали. 527] Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом 528] І зайняли срібнорунних отару овець і велику 529] Череду гарних корів, пастухів же обох повбивали. 530] Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані, 531] Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих 532] Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши, 533] У бойовому порядку у бій з ворогами вступили, 534] І один одного мідними били завзято списами. 535] Звада тіснилася там з Сум'яттям і погрозлива Кера; 536] Ранених то ледь живих, то й неранених Смерть забирала, 537] То волочила за ноги убитого труп з бойовища, – 538] Шати на плечах її червоніли від крові людської. 539] Воїни, наче живі, у бою тім тіснилися й бились, 540] І один в одного трупи убитих старалися вирвать.
541] Далі родючих ланів змалював він широкі простори, 542] Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами 543] Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли. 544] А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали, 545] Келих вина, наче мед той солодкого, в руки щоразу 546] Муж подавав їм. І борозну знову вони повертали, 547] Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати. 548] Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла, 549] Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.
550] Далі лани змалював владареві. Достигле колосся 551] Скрізь по тих нивах женці гостролезими жали серпами. 552] Падали густо на землю колосся важкі оберемки, 553] їх снопов'язи тоді перевеслами туго в'язали. 554] Три снопов'язи стояли оподаль. А хлопчики ззаду 555] Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч, 556] їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем, 557] Мовчки стояв на межі володар, на берло обпершись. 558] Далі під дубом окличники учту уже готували, 559] В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони 560] Борошном ячним його приправляли женцям на вечерю.
561] Далі він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник 562] З золота, – кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли; 563] Віття його на срібних підпорах трималось надійно; 564] Ровом він темним обведений був, а навкруг олив'яний 565] Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина 566] Для носіїв, що проходили нею на збір винограду. 567] Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні, 568] В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі. 569] Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонистій формінзі 570] І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову 571] Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,
572] Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.
573] Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих. 574] Деякі з золота, інші із олова їх поробив він. 575] Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег 576] Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом. 577] Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати 578] Череду, й бігало дев'ять за ними собак прудконогих. 579] Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали 580] Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно 581] В лев'ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч. 582] Леви ж тим часом, зідравши з бика величезного шкуру, 583] Кров його й нутрощі хтиво ковтали. І марно старались 584] їх одігнать пастухи і псів нацькувать прудконогих. 585] Ті ж, боячись підійти і в левів зубами вчепитись, 586] Часом наблизяться, й гавкають тільки, і тут же тікають. 587] Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний 588] І білорунних отару овець в тій чудовій долині, 589] Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.
590] Далі ще змалював на всі руки митець незрівнянний 591] Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім 592] Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій. 593] В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата, 594] Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім. 595] В легких одіннях дівчата були, юнаки ж у хітонах, 596] Шитих з тонкої тканини й ледь маслом для блиску натертих. 597] Ті – у віночках чудових були, а ці – на ремінні 598] Срібному мали ножі, із щирого золота куті. 599] В жвавому танці на звиклих ногах вони легко кружляли, 600] Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає 601] Він перевірити тільки, як круг обертатися буде, 602] То розійдуться рядами й одні нападають на одних. 603] Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми 604] Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний 605] Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання 606] Два скоморохи стрибали в середині людного кола.
607] Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану 608] З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.
609] А як скінчив уже щит той кувати, міцний і великий, 610] Викував панцир йому, яскравіший за полум'я буйне, 611] Викував з міді шолом, що до скронь прилягав найщільніше, 612] Гарно оздоблений, пишний, на ньому із золота гребінь; 613] Викував ще й наголінники з гнутого олова майстер.
614] Приготувавши цей обладунок, митець незрівнянний 615] Тут же Ахілловій матері все передав шанобливо. 616] Та ж, наче сокіл, злетіла із сніжних верхів'їв Олімпу, 617] Зброю ясну несучи, Гефестом уславленим куту.
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
ЗРЕЧЕННЯ ГНІВУ
1] В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану 2] Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним. 3] До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда 4] Й любого сина знайшла, що, простертий над тілом Патрокла, 5] Тяжко ридав. А навколо слізьми умивались гіркими 6] Товариші його. Стала між ними в богинях пресвітла, 7] Взявши Ахілла за руку, назвала і так говорила:
8] «Сину мій, мусимо тут ми лишити його, хоч обняті 9] Смутком тяжким, бо насамперед з волі богів він загинув. 10] Ти ж од Гефеста прийми чудові оці обладунки, 11] Зброю, якої на плечах ніхто із людей не носив ще».
12] Мовивши так, поклала вона це озброєння гарне 13] Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно. 14] Трепет пройняв мірмідонян, що на обладунок не сміли 15] Навіть дивитись і аж відсахнулись. Ахілл же як глянув, 16] Гнів іще більший його охопив, і полум'ям грізним 17] З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі. 18] В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок. 19] А, надивившись із радістю серця на дар цей коштовний, 20] Матері любій своїй він слово промовив крилате:
21] «Матінко рідна моя, це озброєння справді від бога, – 22] Витвір безсмертних це, мужеві смертному так не зробити. 23] Зараз же ним я озброюсь. Але я страшенно боюся, 24] Щоб тим часом на тілі відважного сина Менойта 25] Мухи, глибоко проникши до ран, заподіяних міддю, 26] Не наплодили черви і трупа щоб не осквернили, – 27] Зникло із нього життя, й почне розкладатися тіло».
28] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:
29] «Сину мій, хай твого серця подібні думки не турбують. 30] Буду старанно сама відганять я рої осоружних 31] Мух, що трупи героїв, убитих в бою, поїдають. 32] Навіть якби довелось йому протягом року лежати, 33] Тіло б незмінним весь час залишалося й стало б ще кращим. 34] Ти ж невідкладно на збори скликай героїв ахейських, 35] На Агамемнона гніву зречись, керманича люду. 36] Потім до бою озбройся мерщій і в одвагу вберися».
37] Мовила так, і силу завзяття у нього вдихнула. 38] Потім Патроклові в ніздрі амброзію разом з нектаром 39] Стала вливать по краплині, щоб тіло лишалось незмінним.
40] Швидко подався морським узбережжям Ахілл богосвітлий, 41] Голосно він покликав і будив героїв ахейських. 42] Навіть і ті, що весь час при своїх кораблях залишались, – 43] І стерники, що правили твердо кермом корабельним, 44] Ключники, що в кораблях щоденно харчі роздавали, – 45] Навіть вони поспішали на збори, дізнавшись, що в битву 46] Знову з'явився Ахілл, так довго її уникавши. 47] Двоє, кульгаючи, йшли – Арея соратники вірні – 48] Син нездоланний Тідея і з ним Одіссей богосвітлий, 49] Йшли, на списи опираючись: ще-бо їм рани боліли. 50] Отже, на збори прийшовши, в ряду вони сіли переднім. 51] А наостанку прийшов і володар мужів Агамемнон, 52] Терплячи рани болючі. Ратищем мідним в жорстокій 53] Битві тяжко поранив Коон його, син Антенора. 54] А як на збори уже усі позбирались ахе», 55] Став посередині й так тоді мовив Ахілл прудконогий:
