Смак Благодаті - Ведмеденко Олег Валентинович (бесплатные книги полный формат .TXT) 📗
“Іноді бувають вони веселі, як на царській вечері, і радіють радістю невимовною. В інший час бувають як наречена, Божественним спокоєм заспокоєна, в спільності із Нареченим своїм. Іноді ж, як безплотні ангели, які знаходяться іще в тілі, відчувають в собі таку ж легкість та окриленість. Іноді ж бувають ніби в захваті від пиття, веселі та замилувані Духом, в захопленні Божественними духовними тайнами.
Але іноді ніби плачуть та жалкують за рід людський, і молячись за цілого Адама, проливають сльози та плачуть, запалені духовною любов’ю до людства. Іноді такою радістю й любов’ю розпалює їх Дух, що якби можна було, вмістили б усяку людину у серці своїм, не відрізняючи злого від доброго. Іноді в смиренномудрості духа настільки принижують себе перед кожною людиною, що вважають себе за найостанніших та найменших з усіх. Іноді Дух постійно тримає їх в невимовній радості. Іноді стають подібні до сильного вояка, який, одягнувшись у царське всеозброєння, виходить на борню з ворогами, і сильно подвизається, щоби перемогти їх. Бо, подібно до цього, і духовний вбирається у Небесну зброю Духа, наступає на ворогів і веде з ними борню, щоб підкорити їх під ноги свої.
Іноді душа утишується в якійсь великій безмовності, тиші та мирі, перебуваючи в самому лише духовному задоволенні, у невимовному спокої та благоденстві. Іноді умудряється благодаттю в розумінні чогось, у невимовній мудрості, у віданні невипробуваного Духа, чого неможливо вимовити мовою та вустами.
Іноді людина робиться, як одна із звичайних. Так різноманітно діє в людях Благодать, і багатьма способами провадить душу, заспокоюючи її з волі Божої, і різно тренує її, щоб досконалою, недорікливою та чистою представити Небесному Отцю”.
Бог є любов, а не гнів, – повірте мені, недостойному. Бо кажу це не просто як віруючий, але як знаючий.
Бог є Любов! І істина ця – ясна й абсолютна …
БЛАЖЕН, ХТО НЕ СПОКУСИТЬСЯ…
Запитання: В Писанні сказано: «І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» (Євангеліє від Матвія, 11-й розділ, 6-й вірш). Як спокушаються через Господа?
Відповідь: “Я є Шлях, і Правда, і Життя…”, – говорить Христос. Блаженний той, хто не спокуситься на цьому шляху: не схибить з нього ні ліворуч, ані праворуч.
Ліворуч – у світ, піддавшись спокусам віку цього, повабившись духом насильства та користолюбства. Праворуч – це означає також піддатися сатані, але уже який з’являється в образі ангела світла: впасти у звабу духовну (церковнослов’янською – “прельститися”).
Блаженний той, хто не спокуситься ні в Слові, ні в ділі; ні в істині, ні в житті за істиною…
ПЕКЕЛЬНІ МУКИ – ВІЧНІ?
Запитання: «Усі ми знаємо, що, за вченням Церкви, в кінці часу грішники відійдуть у пекло для вічних мук, а праведники в рай. Але як зіставити милість Божу з таким судом? Хіба можна виправдати вічну насолоду для одних вічними муками для інших?»
Відповідь: Безумовно, ні! Бог є ЛЮБОВ, а любов не палить на сковорідках грішників у пеклі. Та й де таке сказано, що муки від геєнського вогню будуть вічними? Сказано, що “А дим (не вогонь!) їхніх мук підійматиметься вічні віки” (Об’явлення, 14 розділ, 11 вірш)...
Що таке дим? Це спомин про вогонь. Коли згоряє будинок – дим згарища іще довго нагадує про трагедію. “Дим” геєнського згарища і повинен бути вічним, як пам’ять та попередження тим, хто буде царювати з Христом, щоб більше не повторилася драма гріхопадіння. Дим Освенціму, Бухенвальду й донині, як сірка пече очі, і викликає сльози у всього людства…
Тепер стосовно вічності пекла. У тому ж вірші читаємо: “І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її…” Чи вічний звір? Чи вічний сам змій? Чи вічний лжепророк і ті, хто з ним? На це питання відповідь – ні! (Кажу це в контексті нашого світу, нашої землі). Бо сказано:
“А диявол (вселенський дух злоби), що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина (людська система насильства, яка взяла силу і владу у змія) і пророк неправдивий (проповідники насилля у всіх, в тому числі й прихованих його формах). І мучені будуть вони день і ніч (в геєнському вогні страждань, що породжені духом насильства й користолюбства, який вже сьогодні шалено палає на землі) на вічні віки” (Об. 20.10).
Чи дійсно вічним буде цей “вогонь”? Чи не настане кінець “віку цьому”, як прийшов кінець Содому й Гоморрі? Адже ж сказано, що ці міста “понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад...” (приклад вічних мук! – див. Юди 7). Та чи горить там зараз вогонь? Ні, не горить! Вічний вогонь – це символ остаточного, навіки викорінення скверни. В Апокаліпсисі читаємо не про безкрайнє море вогню та сірки, але про озеро! А озеро має береги, а значить рано чи пізно й вигорить дотла! Один дим і зостанеться…
“Смерть та ад були вкинені в озеро вогняне. Це друга смерть (тут смерть і духовна, і остаточна, – повне самознищення зла, небуття: ніщо нечисте життя будучого віку не успадкує!)” (Об. 20.14);
“Як ворог останній – смерть знищиться…” (1 Коринфянам, 15 розділ, 26 вірш).
“…і не буде вже смерті – ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше вже минулося! (минуться смерть і ад як буквальні, так і духовні)” (Об. 21.4)…
ІЩЕ ПРО “ВІЧНІСТЬ” ПЕКЕЛЬНИХ МУК
Запитання: Шановний о. Олег! Ви дуже добре сказали, але як зрозуміти Ваше уточнення: «Кажу це в контексті нашого світу, нашої землі…»?
Відповідь: Я недаремно підкреслив, що сказане розглядається мною в контексті саме нашого світу, нашої землі, фіналом еволюції якої стане повне самознищення зла. А значить і пекла, як вмістилища цього зла, і мук пекельних.
Але було б неправильно, ідучи на поводу притаманного більшій частині людства егоцентризму, стверджувати, що ми єдині у Всесвіті, і все обертається лише довкола нас! Бо ж сказано: “Господня Земля, і все, що на ній, Вселенна й мешканці її” (Псалом 23(24), 1-й вірш). А це означає, що як до нас, так і опісля були і будуть народжуватись усе нові й нові світи. Усе нові й нові цивілізації розумних істот знову і знову проходитимуть шляхом розвитку від неживої матерії до Істоти Розумної, і від Істоти Розумної до Істоти Духовної, власне Ангела.
І все нові й нові Адами, сягнувши висот духовного Едему, падатимуть, щоб знову, тепер уже навічно, піднятися до висот Богопізнання, висот єднання з Богом, висот обоження. Щоб піднятися в Царство Духа, що є Царством Небесним! Так призначено Творцем, і немає іншого шляху звільнитися нам від “рабства тління”…
“Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих,
бо створіння покорилося марноті не добровільно, але через Того, Хто скорив його, в надії
що й саме створіння (створене не роботом, але Людиною за образом Божим. А відмінною ознакою цього образу є саме свобідна воля) визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих” (Римлянам, 8 розділ, 19–21 вірші).
“Отець Мій і донині робить (творить), і Я роблю…” Чи перестане колись Творець бути Творцем?..
НАВІЩО БОГОВІ ТВОРИТИ? (ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ)
Запитання: В минулій Вашій публікації прозвучало: «…як до нас, так і опісля були і будуть народжуватись усе нові й нові світи»… А навіщо вони будуть народжуватись?..
Відповідь: Питання звучить класично: Навіщо Богові потрібно бути Творцем? Навіщо взагалі творіння? І відповідь тут класично проста: Бог є Любов. А любов альтруїстична за своєю природою. Любов “не шукає свого” (див. 1 Коринфянам, 13 розділ, 5 вірш), і “ніколи не перестає” (там же, вірш 8). І не дивлячись на те, що Бог самодостатній за суттю Своєю й перебуває у Вічному Блаженстві Любові, Він, за словом блаженного Феодорита, “…будучи безоднею благодаті, зволив не сущим дарувати буття”.
