Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗
1914, Нерві, Італія, похований у Києві) — живопи-
сець-пейзажист. У 1869-1871 роках удосконалював
майстерність у Німеччині, Франції, Швейцарії та Іта-
лії. Неодноразово відвідував Францію.
Осецький Олександр Вікторович (1873, Креме-
нець, тепер Тернопільської області — 1936, Париж) —
наказний отаман військ Української Народної Респу-
бліки (листопад 1918 — серпень 1919). Пізніше був гла-
вою української військової місії в Бельґії. Після лік-
відації української армії на території Польщі (1923)
переїхав у Париж.
Остроградський Михайло Васильович
(1801,
с. Пашенне, тепер с. Пашенівка Полтавської облас-
ті — 1862, Полтава) — математик і педагог. У 1822-
470
1827 роках удосконалював математичну освіту у
Франції: слухав математичні курси в Паризькому
університеті і в Колеж де Франс. У 1826 році викла-
дав математику в Паризькому колегіумі Генріха ІУ.
1828 року повернувся на батьківщину.
Павлова Марія Василівна (1854, Козелець, тепер
Чернігівської області — 1938, Москва) — палеонтолог,
педагог. У 1884 році закінчила Паризький університет.
Нагороджена Золотою медаллю ім. А.Годрі Геологіч-
ного товариства Франції (1926).
Папалексі Микола Дмитрович (1880, Сімферополь,
Крим — 1947, Москва) — фізик, педагог, професор, ака-
демік. Закінчив Страсбурзький університет у Франції
(1904), де працював до 1914 року, спочатку — асистен-
том у професора К.Брауна, потім — приват-доцентом.
Паращук Михайло Іванович (1878, с. Варваринці,
тепер Тернопільської області — 1963, Софія, Болга-
рія) — скульптор. Закінчив академію Р.Жульєна в Па-
рижі (1910), удосконалював майстерність у О.Родена.
У 1911-1913 роках жив у Києві. З 1924 року оселився в
Софії (Болгарія).
Парнас Яків Оскарович (1884, с. Мокряни, тепер
Львівської області — 1949, Москва) — біохімік, акаде-
мік. У 1905 році спеціалізувався в Страсбурзькому уні-
верситеті і викладав у ньому у 1907-1916 роках.
Пархоменко Іван Кирилович (1870, с. Семенівка,
тепер місто Чернігівської області — 1940, Москва) —
живописець і графік. У 1906-1908 роках навчався в
академії Р.Жульєна в Парижі.
Перебийніс Василь (1896, с. Малі Пузирки на Воли-
ні —1966, Лондон) — живописець і графік. З 1926 року—
527
в Парижі, під час Другої світової війни — в Німеччині,
пізніше — у Великобританії.
Перфецький Леонід (1900, с. Ладижинка, тепер
Черкаської області — 1977, Монтреаль, Франція) —
живописець і графік. Освіту здобув у Краківській ака-
демії мистецтв та приватній академії Андре Льота в
Парижі. З 1954 року жив у Монтреалі.
Петлюра Симон Васильович (1879, Полтава —
1926, Париж) — державний, політичний і військо-
вий діяч, літератор, публіцист. З 1919 року — Голова
Директорії Української Народної Республіки (УНР).
У 1920 році очолив війська УНР. Перебував на еміграції
у Польщі, Угорщині, Австрії, Швейцарії, з 1924 року —
в Парижі. Зберіг уряд УНР в екзилі як символ держав-
ної незалежності України і керував його діяльністю.
25 травня 1926 року вбитий в Парижі агентом радянсь-
ких спецслужб.
Пильчиков Микола Дмитрович (1857, Полтава —
1908, Харків) — видатний український фізик, винахід-
ник, вчений в галузі оптики, електротехніки, рентґе-
нографії, геофізики, метрології. Закінчив Харківський
університет (1880). Працював у Харківському (1880-
1894) і Новоросійському (Одеса, 1894-1902) універ-
ситетах та Харківському технологічному інституті
(1902-1908). Професор з 1889 року. У 1883 році про-
вів геофізичні дослідження Курської магнітної анома-
лії і відкрив нові ділянки цієї аномалії. У 1884-1889 ро-
ках був у науковому відрядженні у Парижі. Працював
у лабораторіях видатних вчених-фізиків Ліппмана,
Корню, Маскара. Тут він розробив оптично-гальваніч-
ний метод вивчення електролізу. Член Французько-
528
го фізичного товариства, Міжнародного товариства
електриків, Російського фізико-хімічного товариства.
Піддубний Іван Максимович (1871, с. Красенів-
ка, тепер Черкаської області — 1949, м.Єйськ Крас-
нодарського краю, Росія) — спортсмен, борець, наці-
ональна гордість України. У 1905 році в Парижі став
чемпіоном світу з класичної (французької) боротьби і
підтверджував це звання шість разів. У 1905-1909 ро-
ках гастролював у Франції, Бельгії, Німеччині, Італії і
країнах Африки.
Піскорський Володимир Костянтинович (1867,
Одеса — 1910, поблизу Казані, Росія) — видатний
український історик. У 1890 році закінчив Київсь-
кий університет і був залишений в ньому при кафедрі
всесвітньої історії для підготовки до професорсько-
го звання. У 1896-1898 роках стажувався за кордоном
(Франція, Іспанія, Німеччина, Англія). З 1901 року —
професор Ніжинського історико-філологічного інсти-
туту, з 1906 року — професор Казанського університе-
ту. У 1901-1910 роках відвідує наукові центри Європи,
бере участь у міжнародних конгресах істориків. Вияв-
ляв науковий інтерес до історії Франції, був удостоє-
ний почесного звання члена Французького історичного
товариства. Часто відвідував Францію, жив і працював
у Парижі, Перпіньяні та інших містах. У 1895 році на-
писав статтю «Олександр Дюма-син» для газети «Ки-
евское слово».
Подолинський Сергій Андрійович (1850, с. Ярос-
лавка, тепер Черкаської області — 1891, Київ) — вче-
ний в галузі гігієни і екології, революційний демократ.
Його вважають засновником української соціальної ет-
529
ногігієни. Після закінчення природознавчого факуль-
тету Київського університету у 1871 році виїхав за кор-
дон, де приймав активну участь у діяльності російської
революційної еміграції. З 1877 року жив у Франції.
У 1879 році виступив на конгресі лікарів у місті Монпе-
льє (Франція) з доповіддю «Санітарний стан населен-
ня Київської губернії». У 1880-1881 роках опубліку-
вав у «Паризькій медичній газеті» дослідження «Села
в Україні. Демографічний етюд» та «Замітка з етногра-
фії, статистики й санітарного стану України».
Полісадів Володимир (близько 1885, Петербурґ —
близько 1940, південь Франції) — живописець, скульп-
тор, письменник. 1906 року виїхав до Франції.
Порик Василь Васильович (1920, с. Соломірка, те-
пер с. Порик Вінницької області — 1944, Аррас, Фран-
ція) — учасник французького Руху Опору. Національ-
ний герой Франції і України (1964). 22 липня 1944 року
потрапив у засідку гестапо і був розстріляний. Похова-
ний на кладовищі шахтарського містечка Енен-Льєтара.
Похитонов Іван Павлович (1850, с. Мотронівка,
тепер с. Зелений Гай Кіровоградської області — 1923,
Льєж, за іншими даними Брюссель) — живописець.
Навчався в Парижі. З 1913 року жив в Україні. 1919
року емігрував.
Прокопович В'ячеслав (1881, Україна — 1942, Па-
риж) — український громадський і політичний діяч,
публіцист, педагог, історик. У роки визвольних зма-
гань України (1917-1920) був членом Центральної і
Малої Ради УНР, міністром освіти, в травні-вересні
1920 року очолював Раду Міністрів УНР. З 1921 року
