Комедії - Мольер Жан-Батист (читать хорошую книгу полностью txt) 📗
Беліна. Ах, добродію, ви не знаєте, як страшно втратити чоловіка, якого так ніжно кохаєш!
Арган. Помираючи, я жалкуватиму лише за тим, мій друже, що не мав від вас дитини. Добродій Пургон запевняв мене, що він може зробити так, щоб у нас знайшлася дитинка.
Добродій де Бонфуа. О, це ще може статися.
Арган. Треба, рибонько моя, скласти духівницю так, як нам радить добродій нотар; але, про всяк випадок, я хочу віддати вам у руки двадцять тисяч франків золотом, що їх сховано у потайному місці в моєму алькові, та два векселі на пред'явника, які я одержав від моїх боржників — добродія Дамона та добродія Жеранта.
Беліна. Ні, ні… Нічого мені не треба! Ах!.. Скільки, ви кажете, є у вашому алькові?
Арган. Двадцять тисяч франків, моя кохана.
Беліна. Не говоріть мені про гроші, благаю вас… Ах!.. А ті два векселі на яку суму?
Арган. Один, рибко моя, на чотири тисячі франків, а другий — на шість.
Беліна. Всі скарби земні, друже мій, — ніщо в порівнянні з вами.
Добродій де Бонфуа. (До Аргана). Чи не бажаєте ви приступити до складання духівниці?
Арган. Так, добродію, але нам буде зручніше в моєму маленькому кабінеті. Кохана моя, проведіть мене туди, будьте ласкаві.
Беліна. Ходім, бідний мій хлопчику.
Туанетта. Маєте — нотар уже тут, і я чула, як говорилося про духівницю. Ваша мачуха не дрімає: ручуся, що то якась змова проти ваших інтересів, куди вона хоче втягти й вашого батька.
Анжеліка. Нехай він порядкує своїм добром, як йому заманеться, аби тільки не силував мого серця. Ти бачиш, Туанетто, як страшенно зловживають його добрістю. Не покидай же хоч ти мене при лихій годині!
Туанетта. Щоб я вас покинула! Та я швидше вмру! Хоч ваша мачуха й намагається зробити мене своєю повірницею і хоче прихилити до себе, а проте не можу я до неї добре ставитись. Полишіть усе на мене, а я діятиму так, щоб вам допомогти; але щоб допомогти вам по-справжньому, мені треба перемінити зброю, треба приховати мою до, вас прихильність і вдавати, що я цілком поділяю почуття вашого батька й вашої мачухи.
Анжеліка. Благаю тебе, постарайся сповістити Клеанта, що мене вирішили віддати за іншого.
Туанетта. Я можу доручити це лише одній людині — старому лихвареві Полішинелеві, який в мене закоханий; це коштуватиме мені кількох ніжних слів, та що поробиш! Задля вас я витрачу їх з дорогою душею. Сьогодні вже надто пізно, але завтра чим світ я пошлю по нього, і він буде в захваті, що…
Беліна (за сценою). Туанетто!
Туанетта (до Анжеліки). Мене кличуть. Прощавайте. Покладіться на мене!
Декорація переміняється, на сцені —місто.
Полішинель приходить уночі, щоб заспівати серенаду своїй коханій. Йому заважають спершу скрипалі, на яких він сердиться, а далі — патруль, що складається з музикантів і танцюристів.
Полішинель. О кохання, кохання, кохання, кохання! Бідолашний ти, Полішинелю! Яку дурну фантазію забрав ти в свою голову? Як ти час марнуєш, нещасний ти безумцю! Ти занехаяв своє ремесло, занедбав усі свої справи! Ти перестав їсти, ти майже не п’єш, ти втратив нічний спочинок… І все це через кого? Через оту змію, справжню гадюку — чортицю, а не жінку, що водить тебе за носа і глузує з усього, що б ти їй не сказав. А проте розумувати тут уже годі… Ти цього хочеш, о кохання.» і я мушу божеволіти, як і багато інших! Не дуже-то воно й личить такій поважній особі, як я, та що ж поробиш? З наказу не порозумнішаєш. І старому часом памороки забиває, як і молодому. Подивлюся, чи не розчулю я моєї тигриці серенадою. Часом ніщо так не зворушує, як палкий закоханий, що співає про свою тугу перед замкненими дверима своєї коханої. (Бере лютню). Ось на чому я собі акомпануватиму. О ніч! О мила ніч! Віднеси мої любовні скарги до ліжка моєї невблаганної!
Полішинель; стара жінка виглядає з вікна і, щоб посміятися з Полішинеля, відповідає йому.
Стара жінка (співає).
Скрипки починають грати.
