Комедії - Мольер Жан-Батист (читать хорошую книгу полностью txt) 📗
Арган. Ах, дружино моя, підійдіть-но до мене…
Беліна. Що вам, мій бідний чоловіченьку?
Арган. Ідіть сюди, допоможіть мені.
Беліна. Та що ж сталося, моя дитинко?
Арган. Жіночко моя!
Беліна. Мій друже!
Арган. Мене так розгнівили…
Беліна. Ах, бідолашечко! Яким же чином, мій друже?
Арган. Ваша негідниця Туанетта зробилася страшенно зухвалою!
Беліна. Не хвилюйтеся!
Арган. Вона розлютувала мене, рибко моя.
Беліна. Заспокойтесь, моя дитинко.
Арган. Цілу годину базікала вона тут, та все мені наперекір.
Беліна. Годі, годі! Заспокойтесь…
Арган. І кричала мені зухвало, що я зовсім не хворий.
Беліна. От нахаба!
Арган. Ви ж знаєте, серденько моє, що це чистісінька брехня.
Беліна. Авжеж, серденько моє, вона бреше.
Арган. Ангеле мій, ця негідниця зажене мене на той світ…
Беліна. Ну, годі, годі!..
Арган. Через неї в мене жовч розливається…
Беліна. Не треба так гніватись.
Арган. Відколи вже прошу я вас прогнати її.
Беліна. Боже мій! Що ж маємо робити, дитинонько, коли не буває ані слуг, ані служниць без вад. Часто доводиться терпіти їхні погані якості заради добрих. Туанетта спритна, дбайлива, працьовита і, найголовніше, віддана, а ви ж знаєте, що тепер треба бути дуже обережними з людьми, яких наймаєш. Ей, Туанетто!
Туанетта. Що накажете, пані?
Беліна. Нащо ви сердите мого чоловіка?
Туанетта (підлесливим голосом). Я, пані? їй-право, я й не доберу, про що ви говорите! Я ж з усіх сил намагаюся догоджати нашому панові.
Арган. Ах! От розбійниця!
Туанетта. Вони сказали, що збираються видати свою дочку за сина добродія Діафуаруса; я відповіла, що це чудова партія для неї, а проте, на мою думку, краще було б віддати її у монастир.
Беліна. В цьому немає нічого поганого, і я вважаю, що вона має рацію.
Арган, Ах, люба моя, і ви їй вірите? Це така негідниця: вона мені наговорила стільки грубощів, що я…
Беліна. Ну, добре, добре! Я вірю вам, мій друже. Заспокойтеся!.. Слухайте, Туанетто, коли ви ще хоч раз розгніваєте мого чоловіка, я вас прожену. Подайте мені його хутряний халат і подушки, я влаштую його зручніше в кріслі. Ви зовсім себе не пильнуєте, коханий. Насуньте ковпак добре на вуха: найлегше застудитися, коли вуха відкриті.
Арган. Ах! Серденько моє, який же я вам вдячний за всі ваші турботи!
Беліна (обкладаючи Аргана подушками). Підведіться-но, я підкладу під вас оцю подушечку. Цю ми покладемо так, щоб ви могли спиратися на неї, а цю — з другого боку. Оцю покладемо вам за спину, а під голови — оцю.
Туанетта (насовуючи йому подушку на голову). А ця вбереже вас від простуди!
Арган (схоплюється розлютований і жбурляє подушками в Туанетту, яка тікає). Ах ти ж, негіднице, ти хочеш мене задушити?!
Беліна. Що таке? Що тобі, мій любий?
Арган (падаючи в крісло). Ой-ой-ой! Не витримаю!
Беліна. Ну, чи ж можна так гніватися? Вона ж хотіла вам прислужитися.
Арган. О ангеле мій! Та ви ж і гадки не маєте, яка лукава ця негідниця! Ах! Вона довела мене до нестями… Тепер мені, напевне, треба буде прийняти вісім ліків та поставити дванадцять клістирів, щоб заспокоїтись.
Беліна. Ну-ну, любенький, годі-бо!
Арган. Серденько моє, ви ж моя єдина втіха!
Беліна. Бідолашна моя дитинонько!
Арган. Щоб віддячити вам за вашу любов до мене, я хочу, мій ангеле, як я вже вам казав, написати духівницю.
Беліна. Ах, друже мій! Облишмо цю розмову, прошу вас… Сама думка про це так тяжко мене вражає… Одне слово «духівниця» примушує мене здригатися від болю.
Арган. Я прохав вас поговорити з вашим нотарем.
Беліна. Я привела його, він у тій кімнаті.
Арган. То попросіть же його зайти, кохана моя.
Беліна. Ах, друже мій, коли так віддано любиш свого чоловіка, тоді дуже тяжко думати про такі речі!
Арган. Заходьте, добродію де Бонфуа, заходьте. Прошу вас, сідайте, будьте такі ласкаві. Дружина моя сказала мені, добродію, що ви людина дуже достойна і щирий її друг; тож я доручив їй переговорити з вами з приводу духівниці, яку я хочу написати.
Беліна. О боже! Я не маю сили говорити про такі речі!..
Добродій де Бонфуа. Вона пояснила мені, добродію, ваші бажання, та що ви хочете зробити для неї; але я мушу вам сказати, що в духівниці ви нічого не зможете відписати вашій дружині.
Арган. А то ж чому?
Добродій де Бонфуа. Звичай того не дозволяє. Коли б ви жили в країні писаних законів, це можна було б зробити; але ж у Парижі та в місцях, де панують звичаї, принаймні в більшості з них, зробити цього не можна, і таку духівницю було б оголошено недійсною. Все, що чоловік та жінка, з’єднані шлюбом, можуть одне для одного зробити, — це дарунок за життя, та й то коли немає дітей у подружжя чи в одного з них у момент смерті того, хто помре перший.
Арган. Якийсь безглуздий звичай не дозволяє чоловікові віддячити своїй дружині, іцо так ніжно його кохає і стільки про нього піклується! Треба мені дорадитися з моїм адвокатом, чи не прирозуміє він якого способу.
Добродій де Бонфуа. У таких справах треба звертатися не до адвокатів: вони здебільшого дуже суворі щодо цього і вважають, що обійти закон — великий злочин. Ці люди люблять створювати численні труднощі і не розуміють, що таке компроміси з сумлінням. Треба радитися з іншими людьми, які далеко більше розуміються на таких справах і знають різні способи непомітно обійти закон і зробити законним те, що не дозволено, які вміють знищити всі перешкоди та винайти хитромудрі засоби переступити звичаї. А без цього що б ми робили? Треба завжди полегшувати хід справи, а то наш брат нотар сидів би завжди згорнувши руки і професія наша нічого не була б варта.
Арган. Дружина моя казала мені, добродію, що ви дуже тямуща й достойна людина. Скажіть же, будьте ласкаві, що я можу зробити, щоб віддати їй увесь мій статок і позбавити спадку моїх дітей?
Добродій де Бонфуа. Що ви можете зробити? Ви можете вибрати нишком одного з найближчих друзів вашої дружини і відписати йому формально все, що ви маєте, а той друг згодом передасть усе вашій дружині. Ви ще можете видати різним підставним особам певні розписки, що їх ті особи перепишуть згодом на вашу дружину. Ви можете також, іще за життя, передати їй готові гроші або банківські векселі на пред’явника.
Беліна. О боже! Покиньте турбуватися про це… Якщо вам щось станеться, хлопчику мій, я не схочу більше жити на світі!
Арган. Серденько моє!
Беліна. Так, мій друже, якщо, на біду мою, станеться так, що я вас втрачу…
Арган. О дорога моя жіночко!
Беліна. В житті для мене не зостанеться нічого…
Арган. О кохана!
Беліна. І я піду за вами, щоб довести вам, як ніжно я вас кохаю.
Арган. Сонечко моє, ви мені краєте серце! Заспокойтесь, благаю вас.
Добродій де Бонфуа (до Беліни). Ваші сльози зовсім не до речі; до цього ще не дійшло.
