Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Про Девлєт-бірди маємо найранїйшу звістку в листї писанім до Витовта з Кафи весною (2/V) 1426 р., від якогось францїшкана. З сього листа виходить, що Девлєт-бірди, прибувши незадовго в Солхат, через сього францїшкана хотїв назад вернути собі ласку Витовта, виправдуючись впливом на нього ”злих людей” і покликуючись на свою ґречність, зроблену з поручення Витовта якомусь Сарацену Ібрагиму. З листу отже виходить, що відносини Девлєт-бірди до Витовта сягали давнїйших часів, і що сама полїтична карієра сього хана була також не вчорайша. Се був час, коли в Кіпчаку йшла боротьба кількох претендентів за ханський престіл. Девлєт-бірди, видко, програв справу в боротьбі з иньшим претендентом Улу-Мухамедом і уступив ся в Крим. Звідси потім, на початку 1427 р. висилає він посольство до єгипетського султана, яко володар кримський. Рік пізнїйше маємо його монету, биту в Астрахани — отже він знову боров ся не без успіху за загально-татарський престіл (єсть також його монети биті в Новім Сараю і в Ордї, але не знати чи з сього часу, чи з попереднього). Але потім слїд про нього гине, і той самий арабський письменник, що під р. 1427 записав посольство Девлєт-бірди до єгипетського султана, під 1428/9 р. записує, що Кіпчаком і Кримом володїв Мухамед, і весною 1429 р. прислав свого посла в Єгипет.
Коли Девлєт-бірди справдї одна особа з Хаджі-ґераєм (бо се все ж таки поки що тільки гіпотеза, хоч і правдоподібна), то на сей час — рр. 1428-30 треба покласти його утечу до Витовта, „коли його конї потні були”. Потім, 1434 р. уперше маємо згадку про Хаджі-ґерая під сим його іменем: на тім році ґенуезьке правительство, висилаючи свою фльоту в Чорне море, між иньшим поручило їй змусити Хаджі-ґерая, аби залишив свої прикрости, які чинив він Кафі та взагалї ґенуезьким землям. Шеститисячне ґенуезьке військо, під проводом Короля Льомелїна, пішло походом на Солхат, але на дорозї несподївано напали на нього Татари й погромили 12). З сеї звістки треба здогадувати ся, що Хаджі-ґерай загнїздив ся в Кримі дещо скорше, коли встиг уже так наприкрити ся Кафі. Але по тім знову маємо довгу перерву в звістках про нього. Чи се прогалина в наших відомостях, чи знову прийшла на нього пригода, й він мусїв тїкати з Криму?
В ширшій русько-литовській лїтописи є про се оповіданнє дуже докладне. Вона каже, що за Жиґимонта Кейстутовича приїхав на Литву Хаджі-ґерай і дістав від Жиґимонта в державу Лїду. Потім, в рік повороту на Волинь Свитригайла (значить в 1440 р., але лїтопись хибно датує сей факт кілька лїт пізнїйше) кримські мурзи й улани „от всеє орди Перекопскоє” вислали посольство до Казимира, аби пустив до них Хаджі-ґерая на царство. Казимир послав його з великою честию, в проводї свого маршалка Радивила до Криму, „і там його Радивил іменем вел. князя Казимира посадив на царстві перекопськім”, а з вдячности Хаджі-ґерая, „що в Литві хлїб-сіль їдав” і Казимиром на царстві був посаджений, — „за його царства нї одна нога поганська татарська безбожних Ізмаілтян в Литві і в Ляхах не ступила” 13).
В головній основі ся звістка знаходить собі документальне потвердженнє в пізнїйшій кореспонденції в. кн. Олександра з Менґлї-ґераєм: докоряючи йому за його напади на землї в. кн. Литовського, Олександр пригадує, як то його батько Хаджі-ґерай „їв хлїб і сіль” у Казимира, на Литві, і відти дістав ся „на царство” 14). Припустити, що тут іде мова про той перший побут Хаджі-ґерая на Литві за часів Витовта, не можна, бо в перерві між часами Витовта й Казимира бачили ми Хаджі-ґерая в Криму на ханстві. Припустити помилку або вигадку в словах Олександра также не можливо. Отже виходить, що Хаджі-ґерай пробував на Литві і вдруге наслїдком якихось кримських завірюх. Може бути, що справдї так, як оповідає лїтопись: він прибіг туди за Жиґимонта і в початках пановання Казимира вернув ся до Криму. Довгого побуту Хаджі-ґерая в Литві не можна припускати, бо вже з початками 1450-х рр. він так сильно виступає в Криму, що трудно припускати якийсь дуже недавнїй його упадок.
Наново зачуваємо про Хаджі-ґерая в Криму в 1452 р., коли він погромив хана Золотої орди Сеід-Ахмета, коли той вертався з Поділя. Ся боротьба Хаджі-ґерая з Золотою ордою скінчила ся повною побідою: він знищив Сеід-Ахмета, так що той мусїв тїкати на Литву 15). З другого боку чуємо про Хаджі-ґерая в кримсько-ґенуезьких відносинах: він довго надокучав кафинському правительству, жадаючи собі контрібуцій чи дарунків, а під час коли появила ся під Кафою лїтом 1454 р. турецька фльота, й собі притягнув під Кафу з 6.000 кінноти. Ґенуезцї бачили в тім умову Хаджі-ґерая з султаном Магометом. Але чи була така умова, або взагалї якесь порозуміннє між ними, се дуже сумнївно: можливо, ба навіть і правдоподібнїйше, що Хаджі-ґерай задумав тільки використати турецьку манїфестацію, щоб нагнати більшого холоду Ґенуезцям. Дїйсно, він зробив з них при тій нагодї добрий зривок: щоб відчепити ся від нього, як уже знаємо, прирекли вони платити йому річно 1500 дукатів 16).
Почавши відси аж до смерти Хаджі-ґерая, що наступила лїтом 1466 р., ми можемо слїдити його правлїннє в Криму без значнїйших перерв. Бачимо його в дальшій боротьбі з Золотою ордою: незадовго перед смертю знищив він тодїшнього хана Золотої орди Кучук-Ахмета. Відносини його до Ґенуезцїв в сїм остатнїм періодї були більше прихильні 17).
Таким чином остаточне cформованнє Кримського ханства, під рукою Хаджі-ґерая, припало на середнї десятолїтя XV в. Почавши від претензій на ханство в цїлій Золотій ордї — сам Хаджі-ґерай (коли він дїйсно одна особа з Девлєт-бірди) чи його родина — приходить по ріжних пригодах до переконання, що сї широкі пляни треба закинути й натомість скупити всю енерґію й увагу на скріпленню й відокремленню своєї близшої волости — Кримської орди. Се був, щоб так сказати, полїтичний заповіт Хаджі-ґерая свому потомству, і воно його, дїйсно, сьвято додержало. Воно залишає всякі претензії на Золоту орду, приймає герб Хаджі-ґерая намість кіпчацької тамги й імя Ґераїв для своєї династиї.
Але вирікати ся претензій на Золоту орду було не досить, треба було оборонити ся від її претензій на Крим, як на частину кіпчацьких земель, — бо в очах Золотої орди Ґераї були тільки узурпаторами Криму. Відси друга точка полїтичної проґрами Ґераїв, другий полїтичний тестамент Хаджі-ґерая кримським ханам — традиційна боротьба з ханами Золотої орди, що перестала тільки з повним упадком Золотої орди, чи властиво — її наступницї Астраханської орди, в 20-х рр. XVI в.
Моральну підпору в такім своїм становищі знайшла собі Кримська орда в зверхности турецького султана. Се признаннє залежности від Туреччини завершило полїтичну еволюцію сеї орди, але наступило воно трохи пізнїйше, по Хаджі-ґераю вже. За Хаджі-ґерая відносини до Туреччини не були уладжені: звістка про його союз з Магометом в 1454 р., як сказано, не певна, так само як і звістка одного пізнїйшого кримського хронїста, що Хаджі-ґерай звертав ся до Магомета за помічю на Ґенуезцїв. Навпаки, з пізнїйшої грамоти Магомета виходило-б, що до остатнього підданства йому Кримської орди, за Менглї-ґерая, Магомет уважав Крим землею золотоординською 18). За Хаджі-ґерая властиво одиноким союзником Криму була Литва.
Примітки
1) Так в 1299 р. Ногай погромив Кафу й Судак, Керч, Киркйор й ин.; 1308 погромлено Кафу; В 1322, 1327 і 1338 р. Судак; в 1395 попустошив Крим, а між иньшим і Кафу Тімурленк, і т. и. Про иньші городи не маємо таких докладних відомостей, але очевидно, що Судаком і Кафою подібні татарські погроми не обмежали ся.
2) Найдавнїйшу звістку про татарського намістника Криму маємо з 1263 р. — Тизенгаузенъ І c. 63. Ряд сих намістників пробує уставити Смірнов ор. c. c. 47 і далї, 123 і д.; одначе при тім він ототожнює їх з кафинськими татарськими аґентами, т. зв. тудунами, titano, titanus (c. 39-47 і 91), а тотожність ся менї здаєть ся дуже непевною — той тудун був спеціальним аґентом для Кафи й її території тільки.
3) Тізенгаузен І c. 111-112, Смірнов c. 123.
