Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Дуже зле було, що зносини з метрополїєю були перетяті, або принаймнї сильно утруднені: Ґенуезцї в сїм часї заходять ся коло уставлення дороги сухопутної, через Галичину, але ся далека й тяжка дорога не могла заступити морської 34) Ще гірше — що сама Ґенуя була знищена війною з своїми европейськими ворогами й не могла прийти своїм кольонїям з значнїйшою помочію. Тому уже з кінцем 1453 р. ґенуезьке правительство продало свої чорноморські кольонїї на вічну власність ґенуезькому банкови св. Ґеорґія — корпорації кредиторів Ґенуезької держави. Надїя була на те, що може ся богата й сильна фінансова інституція потрапить удержати кольонїї. Але се тільки протягнуло аґонїю ґенуезьких кольонїй. Вони висїли на ласцї султана, без дозволу котрого не можна було провести сюди навіть запасів. Правда, новий кримський хан Менґлї-ґерай чув себе обовязаним перед Ґенуезцями й тримав з ними, але обставини були незвичайно грізні. До того в самих кольонїях показував ся повний упадок духа, деморалїзація адмінїстрації. Банк бояв ся рискувати дуже своїми грошима, щоб не понести занадто великих страт. В кольоніях прокидала ся панїка, богато кидало їх, торговля упадала. Тому ті двадцять лїт, що минули від здобутя Царгорода до повного упадку сих кольонїй, були справдї тільки аґонїєю: тільки високими річними данями султану й хану протягали вони своє істнованнє.
Нарештї підкупність кафинських урядників — їх надужитя при обсадї уряда татарського аґента, „тудуна”, привели до того, що з кінцем 1474 р. татарські беки підняли ся й против Кафи й против Менґлї-ґерая й закликали султана на Ґенуезцїв. Лїтом 1475 р. зявила ся дїйсно сильна турецька фльота перед Кафою й почала бомбардованнє. Майже не пробувавши оборонити ся, Кафа піддала ся. Пішла страшна розправа. Масу народу порізано, забрано в неволю, а вкінцї всїх Італїйцїв забрано звідти до Царгорода. Так само знищено й иньші італїйські кольонїї чорноморського побережа. Упало князївство Манґупське й васальна держава ґенуезька в Матрезї. Крим цїлий став залежним від Турків, і від ґенуезьких кольонїй позіставали ся ледви поодинокі родини. Так закінчила ся історія італїйської кольонїзації нашого Чорноморя 35).
Примітки
1) Лїтературу див. в прим. 40.
2) Див. т. III 2 сеї Історії c. 163.
3) Про турецькі осади й кочовища в Добруджі оповідаєть ся в історії міґрації Із-еддіна до Криму, в другій половинї XIII в., але ся звістка взагалї досить неясна — див. Сеід Лукмана в Оґуз-наме, вид. Ляґусом; оповіданнє се наведене у Смірнова ор. c. c. 13, і він толкує його так, що тут іде мова власне про еміґрантів Із-еддіна. Але Брун (Черноморье II c. 833) нпр. розумів се так, що Із-еддін уже застав в Добруджі Турків, і се толкованнє, по моєму, зовсїм можливе.
4) Див. у Тізенгаузена Матеріалы для исторіи Золотой орды І c. 117, 161, пор. 197, 236-7, 378. Але в декотрих з сих звісток не можна зміркувати, чи йде мова про Зелїзні ворота дунайські чи дербентські.
5) Див. в т. IIІ 2 сеї Історії 1. c.
6) Тизенгаузенъ Матеріалы для исторіи Золотой орды І c. 195, 348, 411-2, пор. Смірнов ор. c. с. 98, 99-7.
7) Тизенгаузенъ op. c. с. 389.
8) Див. т. I с. 70, 74, т. II с. 510-3.
9) Трактат у Тафеля Urkundenbuch zur Handelsgeschicchte Venedigs І c. 452. Пок. Брун вправдї бачив в нїй згадку про Судак — Суґдею — Sagudai (Memoires do l' acad. des sciences de S. Petersbourg Serie VII т. X ч. 9), але Гайд довів йому помилку (Bulletin de l' acad. de S. Petersbourg, 1869, т. XIII c. 269 і далї), і Брун відступив від своєї гадки — Черноморье І c. 196.
10) Про торговельні зносини Крима з Малою Азією особливо Рубрук — Recueil des voyages IV c. 215, ібн-ель-Атир — у Defremery Fragments de geogr. et d' histor. arabes, Journal asiatique серія IV т. XIV c. 461 і далї, також в Ученых Зап. петерб. акад. І и III отд. т. II с. 660, 662 і у Тізенгаузена c. 26-7; див. також у мене т. I 2 с. 253.
11) Факт сей піднїс ще Фальмераєр — Originalfragmente, Chroniken, Inschriften zur Geschichte des Kaiserthums Trapezunt (Abhandlungen der historischen Classe der Bayerischen Akademie т. III, 1841 ст. 110 i 144), але в лїтературі сей факт тодї якось не прийняв ся. Потім піднїс його Гайд (Geschichte des Levantehandels) і Кунїк (О запискЂ Готскаго топарха). З сього становища пояснив Ф. титул трапезунтських цїсарів XIII-XIV в. — ?????????? ?????????, ???????? ???? — див. тексти Фальмераєра c. 87, 92, 103. Залежність кримських міст від Трапезунта потверджуєть ся виданою у Фальмераєра біоґрафією Трапезунтського героя Евґенїя, де причиною війни Трапезунта з іконїйським султаном стає пограбленнє в Синопі в 1223 р. корабля, що віз трапезунтському цїсареви річні податки з кримських провінций (???? ??? ???????????? ???? ??? ?????????? ?????????? ??? ??????о???? ??? ??? ?????? ???????? Г??????, ??? ?????????? ??????? ??????? ??? ???????? ??? ???????? ????? ??????????, ???????? ??????? ?????????? ?? ??????? Г??? (андронїк Ґід, тодїшній трапезунтський цїсар) ?? ??????? ???? — с.72. Уривок з панеґірика византийського номофїляка Евґенїка, де Трапезунт зветь ся столицею ??? ?? ??? ??? ????????? ??????, ????? ?????? ?? ??? ??????? ????????? тамже с. 145.
12) Як тут в дїйсности комбінувались чи мінялись впливи царгородські й трапезунтські за Палєольоґів, се зістаєть ся незвісним. Натяки на залежність Крима від Палєольоґів зібрав Брун в своїй мо
ноґрафії про Судак (Черноморье II c. 134); особливо важна тут звістка Дуки, що цїс. Мануіл II дав свому сину в державу чорноморські землї сусїдні з Xозарією — ed. Bonn. p. 134.
13) Татар-xристиян в Судаку вичисляють записки Судацького синаксаря XIII-XIV в. — Записки одеського істор. товариства т. V (Арх. Антонинъ, ЗамЂтки XII-XV в., относящіяся къ крымскому городу СугдеЂ, приписанныя на греческомъ синаксарЂ, — важне джерело до історії Судака). Про турецьку кольонїзацію — Смірнов ор. c. c. 6 і далї, про вірменську Гайд ор. c. II c. 174, Брун Чорноморье II c. 139.
14) Лїтература її в прим. 41.
15) Про се у Гайда Geschichte des Levantehandels І c. 208 і далї.
16) Як великий був наплив венецьких купцїв в Візантиї, показує нпр. звістка, що підчас розриву з Венецією в 1171 р. в самім Царгородї арештовано 10.000 Венеціан. Сучасник Евстатій під кінець житя Мануіла Комнена († 1180) рахує в Царгородї на 60.000 Латинян — переважно се були італїйські купцї, і між ними головно венецькі.
17) Див. про се у мене т. II 2 c. 512.
18) Трактат 1261 і 1265 рр. — Liber jurium reipublicae Genuensis (Historiae patriae monumenta VII) I 1350, Тафель і Томас Urkundenbuch Venedigs III 70.
19) Сама назва Кафи (? К????) на місцї Теодосії приходить у перве в De administr. imperio Константина, гл. 53. Ласкін, в своїх примітках до сього тексту (Сочиненія Константина Багрянороднаго „О ?емахъ” и „О народахъ”, Москва, 1899, ст. 197) висловляє підозріннє, що ся назва тут інтерпольована. Дїйсно, ми не стрічаємо її потім аж до ґенуезьких часів (у Едрізї нпр. її нема).
20) Перша згадка ґенуезької кольонїї тут належить до війни султана Кіляуна, коли на поміч Ґенуезькій кольонїї в Триполїсї вислав воєнний корабель кафинський конзуль Паолїно Доріа — Annales Januenses c. 324. 1290 р. був уже зладжений статут сеї кольонїї, з тою ж орґанїзацією, яка звісна пізнїйше — Canale І c. 227. Про час і обставини засновання кафинської кольонїї каже Никифор Ґріґора, що писав в 50-х рр. XIV в (II 683 ed. Bonn.), але його оповіданнє дуже загальне; одинокі реальні вказівки — що кольонїю сю засновано не дуже давно, ?? ??????? ???? ????? за позволеннєм якогось ??? ??? ?????? ???????? (татарського хана?). Італїйський хронїст Stella, що писав коло 1400 р., також каже, що ґенуезька кольонїя в Кафі заснована не так давно — Мurаtori, Scriptores XVII c. 1095. Сї вказівки не позволяють дуже відсувати час її засновання від останньої четвертини XIII в. На значно ранїйші часи клали її заснованнє давнїйше з огляду на Мономахову лєґенду, звязану з Кафою у Герберштайна — див. у мене т. І 2 c. 450. Про заснованнє Кафи див. іще Heyd Geschichte II c. 159-166.
