Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (книги читать бесплатно без регистрации TXT) 📗

And he joined the May Day and the international meeting of Esperantist in China as

he had done in Japan.

In 1923, he retuned to Russia and worked for the blind and died in his hometown in

1952».

[115] «Сліпий російський поет Василь Єрошенко народився в Росії 1890 року.

Він був здоровим та веселим хлопцем, але в чотири роки втратив зір через серйозну

хворобу. Світ темряви дуже змінив його характер…

Він вступив у школу для сліпих в Москві, але повністю ізольований світ

під суворим наглядом серйозно травмував чутливого хлопця, і заклав у нього

повстанський дух.

1909 року Єрошенко, повернувшись додому, отримав роботу в оркестрі, до

складу якого входили сліпі, вивчив штучну міжнародну мову есперанто.

1912 року, подорожуючи, він почув плітку про те, що Японія дуже добре

ставиться до сліпих, відтак вирішив туди поїхати.

Після вивчення японської та обміну листами мовою есперанто в Росії, він

нарешті осів на японській землі.

В ті дні Сома Кокко керувала товариством вивчення російської літератури.

Із Єрошенком її познайомив Катяма Шін, професор університету Васеда. Вона

вирішила доглядати за ним, і Єрошенко настільки прв’язався до неї, що почав

називати мамою. Єрошенко став моделлю для картини Турура Горо чи Накамура

Тюн. Його роботи читали в читацькому гуртку, а спосіб культурного обміну відкрився

перед ним за сприяння Соми Кокко.

З іншого боку, він поступово присвятив себе соціалізму, його підозрювали в

тому, що був більшовиком.

Міліціонери оточили пекарню Накамура, увірвалися в кімнату Кокко, щоб

знайти Ярошенка та примусово забрати його до відділку міліції. Саме тоді подружжя

Сом звинуватило міліціонерів та змусила керівника відділку міліції відмовитися від

посади.

Незважаючи на таку протекцію, Єрошенко потрапив у вигнання після третього

арешту 1921 року.

Пізніше на запрошення Лу Сіня Єрошенко поїхав до Пекіна. Він викладав у

Пекінському університеті та писав драматичні твори. Як і в Японії, у Китаї він

приєднався до Мей Дей та міжнародної зустрічі есперантистів.

1923 року він повернувся до Росії, працював для сліпих та помер у рідному місті

1952 року».

Цю інформацію розмістила Йошімура Наохайро.

295

ХІБА ЗУСТРІНУТЬСЯ В ЕНЦИКЛОПЕДІЯХ

[116] «From The History Channel UK comes this shaggy dog story: «During the

Boer War of 1899-1902 in South Africa, the commander of one of the Boer regiments

was the Ukrainian Yuriy Budiak. Winston Churchill, a military journalist, was taken

prisoner by these troops. Budiak himself saved Churchill from execution. Later thanks

to an appreciative Churchill, Budiak entered Oxford University. He later worked in the

government of the Ukrainian People’s Republic, and then he faced Soviet camps and death

in 1943».

[116] «Британський журнал «Гісторі Ченел Юкей» (History Channel UK)

повідомляє таку історію: « Під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899–

1902 роках, командир одного з загонів бурів, українець Юрій Будяк, врятував від

розстрілу одного молодого англійського військового журналіста Вінстона Черчілля.

Згодом останній допоміг Ю. Будяку вступити до Оксфордського університету. 1917

року і Ю. Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. 1943 року помирає

в радянському концтаборі».

Літо 2005. Номер 127. Журнал центр Черчілля та громадськості

296296

«КОРОЛЬ АМЕРИКИ»

[117] http://www.ukrweekly.com/Archive/2002/520202.shtml,

Former Canadian Governor General Ramon Hnatyshyn dead at age 68 byChristopher Guly

«Whatever he did, though, «he never forgot his heritage or his people», said Archbishop

Yurij Kalitschuk, head of the Toronto and Eastern Eparchy of the Ukrainian Orthodox

Church of Canada during his sermon at the state funeral.

«When others hid their identity and changed their surnames to fit in, he wore his

heritage on his sleeve – [and] enjoyed saying that he changed his name to Hnatyshyn to

get elected in Saskatoon West».

According to long-time friend and eulogist, Quebec Liberal Sen. Yves Morin, Mr.

Hnatyshyn considered his official visit to Ukraine – the first by a Western leader to newly

independent Ukraine and which included a stop in his father’s birthplace, Vashkivtsi in the

province of Bukovyna – «the most outstanding moment during his time in office».

During that 1992 visit, thousands of people from Vashkivtsi and surrounding villages

spent hours waiting for the arrival of «the King of America», as some of Mr. Hnatyshyn ‘s

relatives referred to him, said Sen. Morin.

Patron of the Chair of Ukrainian Studies at the University of Ottawa, Mr. Hnatyshyn’s

ascension to vice-regal status made him a hero to Ukrainian Canadians. But he never let

that separate himself from the rest of them. For that reason he was as loved as much as he

was admired».

Copyright © The Ukrainian Weekly, December 29, 2002, No. 52, Vol. LXX.

[117] Галі Крістофер. Колишній Губернатор Канади генерал Рамон Гнатишин

помер у 68-річному віці

«Однак, що б він не робив, «він ніколи не забував про своє походження, про

свій народ», – сказав архієпископ Юрій Калінчук, голова Єпархії Торонто та Східної

Єпархії Української православної церки в Канаді під час проповіді на державному

похороні.

«Коли інші приховували свою ідентичність та змінювали прізвища, щоб

прилаштуватися, він написав про власне походження на рукаві – [і] любив казати,

що він змінив своє ім’я на «Гнатишин», щоб бути обраним до Саскатун Вест».

За словами давнього друга та панегіриста, ліберального сенатора з Квебеку

Уайвеса Моріна, пан Гнатишин планував свій офіційний візит на Україну – перший

візит західного лідера до України, яка щойно отримала незалежність, візит, який

включив у себе зупинку на місці народження батька, у Вашківцях в провінції

Буковина – «найвідоміший момент протягом його керування».

Під час візиту 1992 року тисячі людей із Вашківців та навколишніх сіл годинами

чекали приїзду «Короля Америки», як назвав Гнатишина один із його родичів»,

сказав Сен Морін.

Будучи патроном кафедри українознавства в університеті Оттави, підйом пана

Гнатишина до віце-королівського статусу зробив його героєм для українських

297

канадців. Але він ніколи не дозволяв відділити його від них. З цієї причини його і

любили, і обожнювали.

Авторське право © «Український тижневик» (The Ukrainian Weekly), 29

грудня, 2002, No. 52, том. LXX

[118] http://www.parl.gc.ca/37/2/parlbus/chambus/senate/deb-e/032db_2003-02-05-E.htm?