Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
Верна підкинула в повітря сніг, перевіряючи напрям вітру. Він дув у потрібному напрямку, легкий, але постійний. Хоч це працює на них.
— Ви двоє поїдете першими, — наказала Келен Карі. — Ми з Верної почекаємо хвилин п'ять, щоб те, що розпорошите ви, полетіло в бік противника, щоб не влетіти в скляне хмара. А потім підемо за вами слідом. Так ми напевно перекриємо можливі пропуски. Потрібно гарантовано розпорошити скло так, щоб у Ордена не були ні найменшого шансу обминути його. Необхідно, щоб паніка і розбрат у їхніх лавах поширилися як можна ширше.
Сестра Філіпа, зауваживши, що робила Келен, теж міцно скріпила плащ.
— Логічно, — зауважила вона.
— Так, подвійне розпорошення буде куди ефективніше, — погодилася Верна.
— Вважаю, що сперечатися щодо цього безумства часу вже немає, — буркнув Зедд, хапаючи Павучиху за гриву і видираючись їй на спину. Він спершу ліг животом поперек крупа, потім перекинув ногу і сів. — Дайте мені пару хвилин фори, треба сповістити Уоррена, а потім ми з ним покажемо Імперському Ордену, що насправді вміють чарівники.
Він розверрнув коня і посміхнувся. Було так приємно знову бачити його посмішку.
— А після цих трудів я б настійно рекомендував чекати мене з гарячою вечерею на тій стороні перевалу.
— Навіть якщо мені доведеться самій тобі її приготувати! — Пообіцяла Келен.
Старий чарівник помахав їм рукою і поскакав в ніч.
39
Келен сунула ногу в стремено, вхопилася за луку і скочила в сідло. Холодна шкіра заскрипіла, коли вона нахилилася, щоб допомогти Верні піднятися на коня. Як тільки абатиса виявилася у неї за спиною, дві сестри обережно подали Верні важке відро. Кара з сестрою Філіпа вже сиділи на коні, готові рушити. Філіпа тримала відро на стегні.
— Заберіть дітей через перевал, — наказала Верна.
— Я про це подбаю, аббатиса, — схилила сиву голову сестра Дульче.
— Все скло, яке приготуєте до того часу, як ми з Матір'ю-сповідники поскачем, пустите по волі вітру, потім йдете за наші лінії, щоб допомогти солдатам, якщо раптом Імперський Орден все ж прорветься. Якщо у нас нічого не вийде, сестри повинні зробити все можливе, щоб стримати натиск супротивника, щоб якомога більше наших людей спокійно пройшли через перевал.
Сестра Дульче знову пообіцяла простежити за виконанням наказів аббатиси.
Кілька хвилин вони мовчки чекали, даючи Зедду час передати Уоррену інструкції. Здавалося, говорити було більше не було про що. Келен зосередилася на майбутній справі, вважаючи за краще не думати про те, що їх чекає у випадку невдачі. В глибині душі вона усвідомлювала, наскільки недосконалий їх скоростиглий план.
Порахувавши, що почекала достатньо, Келен підняла руку, подаючи Кар сигнал рушати. Вони з Морд-Сіт обмінялися наостанок поглядом. Кара посміхнулася — мовляв, удачі, і помчала вперед. Сестра Філіпа міцно трималася за талію Морд-Сіт, іншою рукою притискаючи до стегна відро зі СКЛОМ.
Коли в темряві ночі тупіт копит замовк, Келен вперше усвідомила, що чує вдалині дружні крики сотень тисяч горлянок солдатів Імперського Ордену. Незліченна кількість голосів зливалося в безперервне ревіння. Цей звук був схожий на ревіння вітру в скелястій ущелині. Кінь під Келен засапав, тупнувши по промерзлому грунті. Від моторошного виття імперської орди серце Келен прискорено забилося. Їй хотілося втекти ще до того, як імперці наблизяться, але потрібно було чекати, щоб дати час скляному пилу полетіти за вітром.
— Шкода, що ми не можемо скористатися магією для захисту, — спокійно промовила Верна, немов відповідаючи на думки Келен. — Але ми, безумовно, не можемо, інакше вони нас вирахують.
Келен кивнула, ледь чуючи слова аббатиси. Верна просто говорила все, що приходило в голову, аби не слухати, як наближається ворог.
Давним-давно забувши про мороз, Келен сиділа тихо, як мертва, дивлячись в ніч, намагаючись прокрутити в голові всі деталі майбутньої гонки на коні, намагаючись спершу уявити все це подумки, щоб ніщо не могло застати її зненацька і не довелося в останній момент шукати вихід. Кров стукала в скронях. Краще передбачити все, що можливо, а потім діяти.
Так, сидячи на коні, вона заодно викликала і свій гнів. Гнів куди корисніший в бою, ніж страх.
Келен оживила свою лють картинками тих жахливих речей, що творили імперці з жителями Серединних Земель. Вона згадувала усіх бачених нею мерців, немов вони прийшли до Матері-сповідниці вимагати помсти. Вона згадувала жінок, що побивалися над тілами вбитих дітей, чоловіків, сестер, братів, батьків і матерів. Згадувала сильних чоловіків, що безпорадно оплакують безжально вбитих друзів і коханих. Перед її уявним поглядом вставали всі чоловіки, жінки і діти, постраждалі від рук людей, яким вони не зробили нічого поганого.
Імперський Орден — банда безжалісних убивць. Немає їм пощади. Так, і тільки так.
Келен подумала про Річарда. І знову повторила свою клятву вбивати імперців — всіх і кожного, якщо доведеться, поки не поверне Річарда.
— Пора, — крізь зуби проговорила Келен. Навіть не озирнувшись, вона запитала:
— Ти готова?
— Готова. Не уповільнюй біг ні за яких обставин, інакше ми теж постраждаємо від скла. Наш єдиний шанс — мчати щодуху, щоб вітер відносив скляний пил подалі від нас. Коли ми доберемося до протилежної сторони, а я розпорошу все скло, тільки тоді ми будемо в безпеці. До цього часу Орден уже повинен буде знаходитися в стані повної плутанини, якщо не масової паніки.
Келен кивнула.
— Тримайся міцніше. Вперед!
Кінь рвонув вперед надто різко, ледь не скинувши Верну на землю. На щастя аббатиса міцно трималася за талію Келен. Вони мчали вперед. Поки Верна на ходу всідалася зручніше, відро накренилося, але аббатиса примудрилася виправити його. На щастя, скляний пил не просипався.
Кінь, підкоряючись команді, мчав уперед, але наростаючий гвалт йому явно не подобався. А ще йому страшно не подобалася незвична подвійна вага на спині: він невдоволено косив оком на сидячих і пряв вухами. Але це був добре навчений бойовий кінь і він бачив на своєму віку досить битв, тому не гарячкував; знав, що означають ці войовничі крики. А Келен знала, що жеребець сильний і швидкий. А для того, що їм належить зробити, швидкість означає життя.
Серце Келен шалено калатало, кінь скакав у темряві долини. Тепер супротивник був куди ближче, ніж коли тут проскакала Кара. Стукіт копит трохи заглушав бойові кличі ворожих солдатів.
Келен мимоволі згадала про крушачі її ребра кулаки і чоботи. Крики спраглих крові солдат з моторошною гостротою змусили її відчути свою вразливість. Келен зусиллям волі повернула свій страх в лють проти цих нахабних мерзотників, які прийшли в її Серединні Землі і вбивають її народ. Вона хотіла, щоб кожен з цих виродків відчув страждання, щоб вони подохли всі до єдиного.
Келен не могла сказати точно, як близько противник, не могла навіть толком визначити своє місцезнаходження, оскільки місяць світив у спину. Келен хвилювалася, що, можливо, занадто сильно взяла вліво і вони можуть несподівано налетіти на стіну кровожерної солдатні. Однак вона хотіла все ж триматися якомога ближче, жбурнути засліплюючий порошок прямо в обличчя ненависним ворогам, щоб він уже напевно подіяв, — і зупинити наступ. Келен зусиллям волі стримала бажання повернути коня вправо, подалі від ворога.
Ніч раптово осяялася різким жовтим світлом. Хмари забарвилися сліпучим жовто-помаранчевим кольором. Білий сніг заблискав, як на сонці. Моторошний низький гул пробрав до мозку кісток.
У сотні футів від неї і приблизно в десяти футах над землею зміїста жовто-синя блискавка з ревом пронеслася поперек її шляху, розкидаючи в сторони вогонь і тягнучи за собою чорний шлейф диму. Кульова блискавка вогню чарівника освітила землю. Хоча блискавка була спрямована зовсім не на неї, Кален захотілося втекти подалі.
Вона досить добре знала, що таке вогонь чарівника, як він спалює шкіру, у неї були всі підстави боятися цього вогню. Як тільки живий вогонь торкнеться тебе, його неможливо ні струсити, ні загасити. Навіть єдина крапля цього вогню проїсть плоть до самої кістки. Навіть хоробрі і повні ідіоти бояться вогню чарівника. Мало хто вижив після зіткнення з цим вогнем. А для тих, хто вижив, єдиною метою в житті ставало бажання помститися.
