Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗

Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Сьома ступив крок назад, щоб краще осмислити малюнок. Перед ним постав круг, а точніше — кільце, розділене на вісім секторів. Сек-тори пронумеровані цифрами від нуля до семи. У верхньому лівому ку-ті стояв символ, що відповідав числу вісім, у верхньому лівому — циф¬рі п’ять. Нульовий сектор був поділений на менші сегменти в поки що незрозумілому співвідношенні. В центрі кільця древні художники роз- і містили вісімкове число — 555 — три п’ятірки. Саме воно проступа¬ло найчіткіше. І в самому низу зображення проходив напис, в якому, крім незнайомих символів, Семен розрізнив «п’ятірки» й «вісімки».

Хлопець наморщив лоба. В іншій ситуації він зразу здогадався б, що перед ним, але того вечора з голови не йшла остання розмова з Левком.

(я не б’ю байдики, поки дехто обтирає павутиння в підзе-меллі... )

Росіянин не міг ні про що інше думати.

—Я не... Джейсоне, я не можу...

—Подивись на число в центрі. — Сивочолий підніс ліхтар до чис¬ла 555. — Відповідь на поверхні, Семене.

Сьома зрозумів натяк. Дістав ручку й блокнот, щоб дізнатися, що ховає вісімкове 555.

—Триста шістдесят п’ять! — вигукнув він. І тут же: — Це календар!

—Бінго! — крекнув Джейсон.

—У них було вісім місяців у році і... і... — Хлопець спробував по-ділити 365 на 8 і, не отримавши цілого числа, розгубився. Голова геть не варила. — Вісім місяців по... гм. — Він затих. Надовго.

Джейсон вичікував, а коли заговорив, голос його звучав розчаро¬вано:

—Вісім місяців по сорок п’ять днів у кожному, плюс п’ять відособ¬лених днів у році. Бачиш? — Чоловік торкнувся пальцем п’яти заго¬стрених виступів на сегменті, що відповідав останньому, сьомому мі¬сяцю. — Вони позначають п’ять неврахованих днів, що не належать до жодного місяця.

—А в місяці?

Х’юз-Коулман перевів палець на нульовий місяць, чий сектор був розграфлений на тижні й дні.

—П’ять тижнів по вісім днів у кожному, плюс знову ж таки п’ять неврахованих днів. Ось тут усе розмічено, можеш перерахувати.

—А як з високосними роками?

Джейсон знизав плечима:

—Мабуть, як і ми, додавали по одному дню раз на чотири роки. А може, відразу п’ять днів — раз на двадцять років.

—Це так дивно... — сказав Сьома.

—Що саме?

—Те, що кількість діб у земному році — 365 — у вісімковій сис-темі відповідає числу 555. Фантастично просто.

—Взагалі розподіл напрочуд симпатичний. Вісім місяців, п’ять тижнів, вісім днів — усе крутиться навколо вісімок та п’ятірок. У та¬кі моменти я починаю думати, що греки, чи єгиптяни, чи шумери, чи хто там перший вигадав прототип сучасної математики, поспішили з вибором десяткової системи числення.

Притримуючи блокнот долонею, росіянин занотував:

365

45*8+5

(5*8+5)*8+5

рік=8 місяців по 45 днів +5 днів

місяць = 5 тижнів по 8 днів + 5 днів

—Ось цей запис унизу... виходить, це формула, що описує весь календар. — Семен показав Джейсону записник, притримуючи па¬лець на рядку з формулою (5 • 8+5) • 8+5, а тоді перевів погляд на рядок з символами внизу малюнка. Тон у нього був радше питаль¬ним, ніж ствердним.

Чоловік покосився на росіянина:

—Ти не зосереджений.

—Та ні, все гаразд, — неуважно відповів Сьома.

Джейсон пригасив всезнаючу посмішку, що норовила вискочити на лице.

—Це через те, що ми спілкуємось? — Росіянин смикнувся і по-дивився на сивочолого надто поспішно, щоб говорити «ні». — Твоїм друзям це не подобається, так?

—Левку, — вперши погляд назад у стіну з круглим календарем, промовив хлопець. — Лише Левку. Іншим начхати.

—Українець не здається... — в нікуди промовив Джейсон. Він ди-вився тепер в одному напрямі з Сьомою — на центр календаря з трьо¬ма однаковими символами, що відповідали п’ятіркам.

Семен здвигнув плечима, не подумавши, що в цій ситуації будь-яка реакція означає відповідь «так».

—Хочеш, я його приберу? — запропонував Х’юз-Коулман.

Сьома здригнувся. Якби він зараз дивився кінофільм, у якому під

Джейсоном-актором виплили титри зі словами «Хочеш, я принесу мо-розива?», то повірив би титрам, а не власним вухам, настільки буден-но й гладко звучав голос сивочолого.

—Ні, Джейсоне! Господи, ні!!

—Як знаєш. Просто мені здалося, що він заважає.

У Сьоми нарешті прорізались очі. Невже він вірив, що колись змо-же порозумітися з цим монстром? Невже не розумів, який він насправді? Семен різко перехотів спілкуватися з Джейсоном. Не хотів його олчити чи чути. Шкода, але тепер уже Джейсон не хотів обривати спіл¬кування.

—Хай там як, це лише прелюдія. — Щось сіпнулось у горлі сиво- чолого. — Не зовсім те, заради чого я тебе кликав. — Він підібрав¬ся, риси обличчя загострилися. Х’юз-Коулман виставив долоню, і Се¬мен розгледів на ній ключ. — У кінці коридору е великі двері, закриті масивним навісним замком. Бачив їх? — Хлопець кивнув, не зводячи очей з ключа. — За ними — Чорна кімната. Зазирни до неї, коли ма- і имеш настрій.

Сьома взяв ключ і стиснув його в кулаку, боячись, що Джейсон за¬боре його.

—Що там?

—Дати.

—Дати?

—Так. — Чоловік забрав ліхтар від стіни і, втупившись поперед себе, попрямував до виходу. — Тільки не заходь туди вночі, — кинув він через плече.

—Чому?

Відповідь Джейсона надійшла наче крізь товщу води:

—Бо якщо щось станеться — я не встигну тебе витягти.

...Ввечері Джейсон довго не міг заснути. Згадка про Чорну кімнату

розбурхала його. Він не заходив туди вже два з половиною роки, навіть не спускався в кінець коридора, здригаючись від одного погляду в бік чотириметрових дверей. Зрештою чоловік поринув у напівзабуття, яке, втім, не принесло полегшення. Джейсону снилися липка й похмура піть¬ма Чорної зали й отвір в підлозі, з якого долинав загадковий зривистий шепіт. Отвір, із якого піднімалось щось мутне, розпливчасте й несамо¬вито чорне. Чорніше за темряву, що огортала Джейсона вві сні.

Янгольські Сурми

CI

17 серпня 2012 ронц. 17:044 [UТС—5]

Паїтіті

Росіянин не спав усю ніч і на ранок страшенно змучився. В голові ца-рював тотальний безлад: раз за разом у свідомості прохоплювались уривки фраз...

(мені начхати, про що ви ґелґочете з психом...)

(хочеш, я його приберу?..)

...а перед очима спливали яскраві палички, схожі на збудників смер-тельних хвороб під мікроскопом. Семена лякало не бажання залиши-тись на Паїтіті. Це він міг пояснити, він легко прийняв цей факт і знав, що зможе жити з ним, не шукаючи виправдань. Хлопець боявся іншо¬го. Збрехавши Левку, своєму найкращому другові за останні два ро¬ки, він не відчув жалю, жодних докорів совісті. Страшно було, що він не відчув узагалі нічого.

(допоможи нейтралізувати... хоча б на годину...)

(...затія нереальна...)

(українець не здається...)

(хочеш, я його ПРИБЕРУ?)

Те, що не давало Семену спати, не мало нічого спільного з совістю. Химерне відчуття, від якого злегка млоїло у шлунку, було радше гіпер- трофованою формою цікавості, змішаною з безжальним усвідомлення того, що він достеменно знає, як організувати втечу. Мабуть, йому вда¬лося б заснути, якби не спогад про заквітчане дерево, яке хлопець поба¬чив того дня, коли вперше опинився перед Паїтіті. Триметрове кущопо¬дібне деревце з жовтими квітками, що тулиться до прямовисної північної стіни Твердині приблизно на середині між основою і вершечком. «Янгольські Сурми... без дурні... то були Янгольські Сурми».

Під ранок Сьома прийняв рішення допомогти Левку.

Росіянин підвівся і наскільки дозволяв гіпс швидко одягнувся. По¬тім дошкандибав до матраца, на якому похропував Левко, і поторсав українця.

—Лео...

Левко щось муркнув і відмахнувся.

—Лео, прокинься. — Сьома говорив російською.

—Чого тобі?

—Вставай.

Левко розплющив праве око. Темні кола під очима і стиснуті до бі-лою губи Семена насторожили його, правда, не настільки, щоб роз-плющувати ліве око.

—На фіга? Ще ж рано.

—Я знаю, як нейтралізувати весь гарнізон.

Перейти на страницу:

Кидрук Максим Иванович читать все книги автора по порядку

Кидрук Максим Иванович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Твердиня отзывы

Отзывы читателей о книге Твердиня, автор: Кидрук Максим Иванович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*