На гастролях в Микитянах - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читаем полную версию книг бесплатно .txt) 📗
Вечірній чай пили вже смерком в садку під старою гіллястою грушею. Після чаю знов почались співи. Чудові голоси дзвеніли, аж розлягались по садку та по левадах. Отець Зіновій давно співав вкупі з добрими голосами й неначе не міг наспіватись, бо в йому таївся теж артист, котрий тільки випадком потрапив у рясу. Він був ладен співать з гарними співцями хоч би й до півночі. Вже надворі поночіло; наймичка принесла лампу й поставила на столі. Флегонтові Петровичу заманулось грати в карти. До карт запросили й Софію Леонівну. Матушка пішла до пекарні пеклюватись вечерею. Незабаром зійшов місяць. Ніч була ясна та тепла. Картярі грали сливе до глупої ночі. В пекарні була крутанина з вечерею. Наймички крутились, як мухи в окропі, готуючи парадову вечерю для гостей. Гості ще й після вечері довго не лягали спати. Артист та його жінка, як звичайно буває в оперних співців, зучились в місті обідать аж після опери, в другій годині ночі, а лягали спати аж у третій. Їм і тепер не хотілось спати. Вже в глупу ніч все вгамувалось. Світло погасло, і все в домі й в оселі затихло.
Другого дня хазяїни й слуги своїм звичаєм мусили вставать вдосвіта. Усі ходили ніби сонні. Артист і його жінка спали сливе до півдня, бо позвикали в місті спати до дванадцятої години, - до цього раннього ранку в артистів. Ольга Павлівна звеліла наставить самовар. Самовар кипів-кипів та й годі сказав. Артист не вставав і аж хріп у кабінеті. Сіли пити чай самі. Левко встав, прочумався й похапцем сів за стіл до чаю, позіхаючи раз у раз безперестанку. Вже й самовар прохолов, вже й посуд помили й поприбирали на столі, а гості все викачувались в постелі. Матушка пішла до пекарні, щоб загадать Ївзі наготувати, що належалось до обіду. В пекарні знов почалась тяганина. Артист ще звечора просив, щоб йому всмажили на обід сиворакшу. Матушка була гидлива, хоч знала, що люде їдять сиворакш. Довелось Ївзі смажить сиворакшу й качку в риночках нарізко, а курчата окроме. В Ївги побільшало роботи. Маша не помагала Ївзі ні в чому й не бралась ані за холодну воду.
Вона неначе зумисне одмикувала од пекарні, і, забравши дітей в садок, вона тільки походжала по садочку та виспівувала під самісінькими вікнами коло пекарні міські трактирні романси:
- А бодай ти луснула з твоїми «часами»! - промовила Ївга до няньки.
Ївгу аж злість брала, що ця міська наймичка, така сама, як і вона, ні в чому не помагає їй, а тільки виспівує пісень в садку, ніби справдешня панна. Вона якось несвідомо одразу зненавиділа цю міську гордовиту наймичку, для котрої мусила ще й сиворакшу смажить окреме в ринці, бо чула, що в Києві міщани їдять сиворакш та галок. Од завидливості та ненависності до Маші вона зумисне тільки покапала маслом сиворакшу, щоб вона висмажилась на сухар і щоб Маша поламала свої довгелецькі зуби за обідом.
Вже опівдні артист і його жінка повставали й почали вмиватись. Матушка загадала Маші наставлять вдруге самовар, але Маша втекла в садок і очевидячки це хотіла браться за самовар. Друга наймичка, горнична Мотря, мусила сама наставлять вдруге самовар. Самовар стояв на столі до самого пізнього сільського обіду.
Після чаю Флегонт Петрович з Левком знов задумали йти на влови. Обидва були надто падковиті до вловів і дуже любили тиняться по гаях та зелених луках, та очеретах, бо обидва ще й до того любили і зелені гаї, і левади, й луки. Надворі була година. Сонце сяло й неначе манило їх в гаї та луги. Погода сприяла вловам якнайкраще. Обидва забрали рушниці, покликали собаку й знов потяглись понад річкою по гаях та луках вже на другий бік, аж до Білої Церкви. Обидва гуляли по чудових низинах та береговинах між двома пасмами гір та горбів і не дуже-то й квапились стрілять будлі-яку дичину.
Знов довелось ждати їх з обідом сливе до вечора. Матушка вже сердилась; сердились і наймички. Тільки Маша ні на що не вважала, не клопоталась ні за що, і без сорому пішла з Петрусем теж на влови, - на греблю до питля, де вона роздивлялась на молодих офіціалістів, що вряди-годи виходили на ґанок з питля розважить себе з нудьги та й подивитись на гарненьку приїжджу киянку.
Вловчі приблукались до господи вже як сонце стало на вечірньому прузі, задрипані та заляпані багном, але з таким апетитом, що й вовки їм позавидували б. Знов довелось їсти перестояну страву та пересмажену суху печеню. Артистові подали в риночці смажену сиворакшу, але сиворакша висохла, як сухар. Артист трохи не поламав собі зубів і ткнув сиворакшу в зуби своїй собаці. Голодна собака потрощила її в зубах, одразу проковтнула і тільки облизувалась.
Наприкінці обіду приїхали два артисти тенори, Завіновський та Чернявський. Вони були з другого сумежного повіту, їхали до своїх батьків батюшок на вакації й по дорозі завернули до Флегонта Петровича, щоб подивиться на його дачу й одвідать його. Але артистова дача була ще не полагоджена, і вони завернули до отця Зіновія, бо Завіновський доводився йому братом в других. Закусивши й випивши по чарці після дороги, артисти пішли з Флегонтом Петровичем подивитись на школу. За ними пішла й Софія Леонівна, а за нею, як звичайно, посипалась дітвора й попленталась Маша. Оглядівши школу, вони вернулися до отця Зіновія в світлицю покурити та побалакать. Обидва артисти були молоді й ще недавно виступили на сцену. Обидва були високі, довгошиї, тонкі станом, жваві та проворні. Завіновський був чорнявий, аж смуглявий, Чернявський був делікатний, русявий, з карими ясними очима. Завіновський одруживсь з якоюсь артисткою, але вже й розійшовся: вона пішла соб, а він цабе, бо були «обоє рябоє» і обоє були невдатні супряжичі в житті. Він вже був зібрав собі п'ять тисяч карбованців, але, розійшовшись з жінкою, чи з нудьги, чи з досади вже й прогайнував ті гроші.
Отець Зіновій попросив артистів заспівать яку-небудь арію. Артисти познаходили якісь співи в тріо й розпочали співи. Ольга Павлівна й Софія Леонівна посідали й з охотою слухали їх чудові співи.
Але врешті отець Зіновій якось згадав за арію з «Стрільця» і попросив заспівать її, ще й сам пристав до їх. Цей «Стрілець» вже трохи лякав паній. Дужі голоси криконули з усієї сили. Розляглось по покоях: гоп-гоп! гуп-гуп! Вікна в покоях неначе залущали, ніби в світлиці задзвонили в усі дзвони. Ользі Павлівні була невидержка, - вона втекла з покоїв і звеліла подавать самовар в садок під грушу, щоб на такий спосіб виманить цих крикунів з покоїв на простір в садок. Вона знала з досвіду, що на тих співаків часом ніби бувають наслані знахурські крикливці. А крикливці безперечно були наслані - чистим повітрям, поезією чудової місцини, поезією садків та гаїв. Усім заманулось співати й виливать поетичну направу душ в співах та в гуках, та в гармонії чудових арій.
Панії посідали коло стола. Ольга Павлівна поналивала чай в стакани. Але співаки й гадки не мали за чай. Вони знов розпочали свого навісного «Стрільця», почуваючи широкий простір для своїх міцних та дужих грудей. Під гіллям груші, осторонь од стола, вони вдарили голосами так, що сповнили гуком увесь садок, ніби величезний театр. Голоси розглягались і по садку, і по оселі і луною одгукувались, через сумежний з садком вигін, в зеленім старім ліску, одгукувались і по другий бік вигону на високих п'ятьох банях церкви. Люде спинялись на шляху й з дива наче очамріли та витріщали очі на садок, звідкіль ішов якийсь нечуваннй чарівний спів.