Багаті і бідні - Чагровська Лариса (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
— Невже? — Дівчина закотила блакитні очі і по-дитячому скривила губи.
— Перепрошую, — Оленка спробувала протиснутись далі, але дівчата стояли надто щільно.
— Потрібно спершу зареєструватись, — кинула мальована брюнетка з іншого кутка.
Оленка розвернулась до співрозмовниці, — вибач, що?
— Що-що?! Глуха? Ти вже зареєструвалась? — знову відрубала перша.
Оленка кліпала очима, — Ні.
— То зареєструйся. — Дівчина невдоволено зітхнула. — Повертайся на початок коридора. Там повернеш направо і побачиш чергу.
— Ще одна черга? — Оленка відчула роздратування дівчини.
— Так. Там треба зареєструватись, а потім сюди.
Оленка сумно кивнула і, подякувавши, попрямувала до першої черги. Вона виявилась меншою. У темній кімнаті сиділо п’ятнадцять дівчат і байдуже дивились у вікно.
— Хто крайній?
Оленці це запитання здалось недоречним, але претендентки якось швидко оживились і миловидна блондинка сказала, що вона. Черга рухалась дуже повільно. Дівчат по двох викликала старша жінка і вони виходили хвилин через двадцять.
— А чому так довго? — Звернулась Оленка до сусідки.
Та проігнорувала її запитання.
— Анкету заповнюють і співбесіда, — відповіла якась інша дівчина.
— І купальник підбирають, — додала ще одна майбутня модель у розкішній шовковій блузці з не менше розкішними формами.
Оленка похитала головою, а всередині похолодніло. «Співбесіда? Купальник?», — злякано спитала сама себе Оленка.
— Далі, — заверещав сильний голос з напіввідкритих дверей.
Оленка помітила як елегантна миловидна дівчина, за якою власне вона була у черзі, граційно зайшла до кімнати. Оленка затремтіла і пішла за нею.
— Сідайте, — жінка-розпорядник всадила дівчат на довгу лаву біля стіни. вона швидко дала кожній по анкеті, — заповніть швидко, друкованими літерами.
Анкета виявилась простою формальністю, жодних провокацій, як того боялася Оленка.
Розпорядниця забрала анкети. Вона побіжно глянула на перших кілька рядків.
— Мороз Ольга, 91 року народження… — миловидна блондинка кивнула на знак згоди головою. — Твій номер 476, запам’ятай. Іди підбирай купальник. Маєш сім хвилин.
Оленка злякано подивилась на дівчину і відчула себе жахливо старою.
— Ляшук Олена? — Чомусь Оленчин рік народження жінка не стала називати. — Ти номер 477. Запам’ятай. Іди, вибирай купальник. Маєш сім хвилин.
Рядами стояли невисокі кронштейни і на них висіло безліч різнобарвних купальних костюмів. Довкола них вправно орудувала старша жінка.
— Ну як? — Запитала Ольга з якою Оленка тепер йшла у парі, прикладаючи до себе роздільний купальник насиченого цегляного кольору.
— Тобі личить, — відрухово відповіла Оленка. Вона ретельно перебирала вішаки і нарешті натрапила на цільний, максимально закритий купальник перламутрово-рожевого кольору.
— Усе! Геть! Черга, дівчата. — Жінка поправила окуляри на носі і схвально глянула на Оленку, яка вивчала свою знахідку. — Гарний вибір.
Оленка не сподівалась на комплімент і, подякувавши, почервоніла.
— Усе, йдіть, — жіночка виштовхнула дівчат за двері. Оленка збадьорилась несподіваною похвалою, адже вона взагалі забула, коли востаннє вибирала одяг.
У коридорі забитому красунями-претендентками Оленка прочекала більше двох годин.
Дівчата нервували, дратувались і сварились. Дихати було нічим, але виходити з черги ніхто не збирався, бо назад не пролізеш.
Оленка стояла перед самими дверима. Вийшов невисокий чоловік у смішних окулярах з різнокольоровою оправою і заметушився.
— Ти, ти, ти, ти, — він хапав дівчат одна за одною за руки і підштовхував до зали. Схопив і Оленку, не піднімаючи на неї очей, зайшов з нею у приміщення і гримнув дверима.
У великій просторій кімнаті, прямо навпроти дверей буквою «П» було зіставлено кілька столів. За ними сиділи зосереджені ділові люди.
— Швидко переодягаєтесь у купальники і по одній виходите, — спокійно, але голосно скерував чоловік, виглядаючи з-за своїх кумедних окулярів.
Дівчата забігли за високу ширму з цупкої щільної мішковини і неймовірно швидко почали переодягатись.
Дуже висока брюнетка вже вискочила, коли Оленка тільки зняла светрик.
Конкурсантки одна за одною виходили, було чутно голоси, але Оленка не могла розібрати про що вони говорять. Вона залишилась одна, тож мала йти останньою.
Вона хоч на мить хотіла побачити себе у дзеркалі. Не уявляла, як виглядає у цьому купальнику.
Насправді ж Оленка виглядала дуже звабливо, перламутровий відблиск тканини підкреслював усі її принади, а рожевий колір відтіняв карі очі.
— Наступна.
Оленка сміливо вийшла і попрямувала до комісії.
— Номер?
Оленці відняло мову. За столом сиділо чотири чоловіки і три жінки. Вони сухо оглядали Оленку, оцінюючи її зовнішність.
— Номер, — роздратовано перепитали кумедні окуляри.
— 477, — так само голосно і трохи роздратовано відповіла Оленка. Вона не любила, коли на неї кричали.
— О! З характером, — іронічно підмітив неприємний хриплуватий голос.
Оленка не зрозуміла, хто це сказав, хоч обвела поглядом журі.
— Будь ласка, пройдись, — знову команда не зрозуміло від кого.
Оленка підняло голову, розслабилась, спокійно пройшлась до дверей і повернулась до столу. Підійшовши, вона почула відверте обговорення мінусів і плюсів своєї зовнішності та ходи. Вона була вражена. «Невже не можна було її відпустити, а потім обсмоктувати її недоліки».
— Гаразд. Ми тебе беремо, — байдуже буркнув сивий бородатий мужчина у дорогій чорній шовковій сорочці з білими графічними принтами.
Оленка прикусила губу і кліпнула очима. Вона не знала, що робити. Їй хотілось скакати від щастя, але їй вдалося втримати себе у руках.
— Приходь завтра за цією адресою, — чоловік простягнув їй вишукану візитку, — близько першої. Будемо підписувати контракт, тож візьми паспорт. До речі, можливо, підійдеш під одне замовлення. Ми давно шукаємо когось твого типу.
Оленка здивовано витріщила очі і підняла тоненькі брівки на означення себе як «твого типу». Але промовчала. Вона тут була вперше, то ж, можливо, такі правила. А їй ця робота була вкрай необхідною.
— Так що будь готова до зйомок.
— Добре. Дякую. До побачення. — Увічливо подякувала Оленка і, забравши свої речі з-за ширми, вийшла у задушливий переповнений коридор.
— Переодягтись можеш на другому поверсі, перша кімната зліва, — крикнув услід Оленці кумедний чоловік.
Оленка протискувалась між дівчатами, не тямлячи себе від радості. «Вона має роботу. вона не сподівалась, що пройде конкурс. Щиро вірила, але не сподівалась. І все було зовсім не так, як вона уявляла», — подумки розмовляла з собою щаслива дівчина. Дивні почуття вирували всередині.
Оленка піднялась на другий поверх і постукала до роздягальні. Двері відчинились. У холодній кімнаті з напівроздягненими дівчатами стояв дикий плач. Біля дверей сиділа дуже висока брюнетка, що пішла першою з Оленчиної десятки і тяжко ревіла…
Оленка зібралась і, не вступаючи у розмови, швидко побігла на тролейбус.
За вікном стояв цупкий листопадовий вечір, він боляче вдарив легко одягнену дівчину.
Наступного дня Оленка вже о дванадцятій стояла під високою новобудовою, яка й була модельною агенцією. Не зважаючи на теплий гольф, дівчина замерзла. Ледве дочекавшись половини першої, Оленка швиденько забігла у будівлю.
У холі ввічлива жвава дівчина одразу ж відвела її до великої кімнати. Там уже сиділо шестеро дівчат. Оленка помітила Ольгу, вчорашню знайому з відбору і підсіла до неї.
— Привіт! Рада тебе знову бачити, — щиро зізналася Оленка.
— Привіт, — несподівано також зраділа дівчина і її очі засяяли. — Тебе теж взяли? Класно!
Оленка раптом згадала скільки її новій знайомій років і в неї промайнула думка, що за певних обставин вона могла б бути її вчителькою.
Чекати довелось довго. Час від часу до дівчат виходив хтось із працівників і, вибачаючись, пояснював, у чому причина затримки. Головний директор застряг у заторі, менеджер і бухгалтер затрималась на модному показі… Оленка страшенно хотіла їсти, через хвилювання вона не змогла змусити себе поснідати. Коли почувся гострий чоловічий сміх у коридорі і двері відчинились, Оленка вже куняла, обіпершись рукою на журнальний столик. Розплющила очі від того, що відчула, як хтось безсоромно дивиться на неї.
