Багаті і бідні - Чагровська Лариса (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗

— І тоді я б не зустріла тебе. Уявляєш? — Славко з якимось невимовним жахом подивився Оленці в очі і міцно стиснув її долоню.

— Можна сказати, що твій син допоміг нам зустрітись.

— Можна, — вони засміялись.

— А що з приводу твоєї дружини? — Обережно запитала Оленка, не випускаючи Славка зі своїх обіймів.

— О-о-о, — Славко зовсім полегшено зітхнув, — я думав усе буде набагато складніше.

Оленка кинула на Славка запитальний погляд.

— Уявляєш, Андрій сам мені сказав, що розуміє чому ми розійшлись з його мамою. — Славко підвівся і збуджено розмахуючи руками продовжив говорити.

— Каже: «Я знаю, що мамі потрібні тільки гроші», — я аж злякався. Спершу злякався, а потім думаю, «Та він же вже дорослий. Має право все знати і розуміти».

— Мабуть, — Оленці було незручно мовчати, але Славко наче й не помітив, що вона намагається щось вставити.

— Уявляєш, він мені так сумно сказав: «Що, мовляв, є жінки, яким нічого не потрібно: ні любові, ні дітей, а лише гроші».

— Так, бувають такі, — Оленка пригадала, як вона сиділа у кафе з пані Кучеренко.

— І він розуміє що Валя, тобто його мама, належить до таких, хоча й любить її по-своєму. Вона ж таки його матір. Повір, йому дуже важко ці останні два роки.

— А звідки ти знаєш, що я не належу до таких?

Оленка дуже боялась, що Славко не зможе відповісти на це абсолютно провокаційне запитання.

— Звичайно, не належиш. — Він підійшов близько-близько. — Коли тобі були потрібні гроші, ти не шукала багатого чоловіка, а пішла працювати.

Оленка задумалась.

— Невже це такий показник.

— Ти горда, вільна і незалежна. Саме тому ти пішла зі школи.

— Так, деколи занадто горда, — наче сама до себе стиха промовила Оленка.

— Перестань. Ти поважаєш себе. Ти не хотіла продавати душу за гроші. Ти шукала вихід. І ти знайшла його.

Вона широко посміхнулась і знизала плечима.

— Ось така я.

— І я люблю тебе за це. А коли ти відмовилась на вечірці йти з…

Оленка зашарілась: «Не надто приємні спогади».

— Я не могла…

— У цьому вся ти. Ти б ні за що не пішла. Тепер я знаю це. А тоді… ти мене зачепила цим.

— Справді? — Оленчина тоненька брівка підстрибнула.

— Так. Я зрозумів, що ти не збираєшся продаватись. Я бачив, що ти, така тендітна і беззахисна, не думала про наслідки.

— Про наслідки???

— Я думаю більшість дівчат побоялись би за себе та свою кар’єру і наступили б на свою гідність.

— Ти знаєш, я більше за все боюсь своєї совісті та гідності.

Славко активно хитав головою.

— Я знаю, сонечко. Я знаю, що ти цінуєш людські стосунки понад усе. Я завжди шукав саме таку жінку. Саме таку, як ти. Саме тебе.

Оленка захотіла плакати. Вона не вірила своєму щастю. Ось перед нею її коханий чоловік говорить такі правильні й гарні речі. Усе, що вона коли-небудь очікувала почути від чоловіка.

— Я теж шукала саме тебе. Такого сильного і водночас такого чутливого. Ти вмієш кохати. Ти завжди знаєш, що сказати. Ти завжди говориш те, що мені потрібно почути.

— Уся справа у тобі. Це ти…

— Ні, ні… почекай…. — Оленка приклала Славкові до губ свій довгий тонкий палець. — Я хочу сказати. Ти поводишся так, наче хтось подарував тобі сценарій, який лежав у моєму серці під замком. Розумієш, це — як у кіно. Ти завжди робиш те, чого я очікую. Мені так добре з тобою. Я кохаю тебе. А якщо Андрій захоче, то я буду рада, коли він переїде до нас. Я, звичайно, ніколи не зможу замінити йому рідної матері, але присягаюся, що цього разу, зроблю все, щоб знайти з ним спільну мову.

— Вірю, що це буде неважко, — він прикрив її губи своїм поцілунком.

Оленка ніжилась у ласкавих обіймах сонечка і простирадл, а Славко, по-дитячому обійнявши подушку, спав. Оленка не роздивлялась його, вона просто лягла поближче і вдихала його запах. Теплий, ледь вловимий запах щастя.

— Не дивись на мене, — голосом з мультика прошепотів Славко, не підіймаючи повік.

— А я й не дивлюсь, — не заслужено звинувачена Оленка заперечила.

Несподівано напівсонний Славко схопився і майже прокричав:

— Слухай, у мене є для тебе сюрприз.

— Що за сюрприз?

Славко зник з кімнати, але за мить повернувся, тримаючи руки позаду себе, — закрий очі, — скомандував.

Оленка заплющила очі.

Славко наблизився і тихенько мовив, — а тепер відкривай.

Оленка розплющила очі і маленькі щілинки засвітились вогнем. Промінчики переливались у її палаючих чорних оченятах.

— Сюрприз… дуже важлива для мене річ… цінна… Це мій талісман.

Славко сів поруч з Оленкою і поклав собі на коліна кумедну рожеву скарбонку. Свинка весело посміхалась і здавалось підморгувала злегка витертим оком.

Оленка застигла. На неї дивилась та сама скарбонка, що її колись подарували однокурсники, та, що стала початком її нового життя.

— Цю свиню мені бабця подарувала… Тобто вона мені у спадок від неї залишилась…

— Цікаво, ти ніколи не розказував про свою бабусю… — Оленка вертіла у руках надуте рожеве тільце тваринки.

— Я тепер розказую… Вона мені її подарувала на десятиріччя… І я складав туди гроші.

— Невже?

Оленка посміхнулась і поцілувала Славка у кінчик носа.

Він трохи зніяковів, але продовжив свою захоплену розповідь.

— Так от. Хочеш вір, хочеш ні, але з тієї суми, яку я наскладав починався мій перший мільйон.

— Оленка зачаровано дивилась на Славка великими темними очима.

— Вона принесла мені удачу, дала поштовх. Тепер я хочу, щоб вона принесла удачу нам обом. І ще я б дуже хотів… Я хочу тебе попросити… Ти б не хотіла знову бути вчителем…

Оленці на очі навернулися сльози. «Вона так скучила за світом книжок і знань, світом, який, хоч і не надто забезпечує хлібом насущним, але так гріє душу», — так. Я буду безмежно вдячна тобі за цей ще один шанс.

Оленка обійняла Славка і вони ще довго цілувались на ранкових шовкових простирадлах.