Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович (читаемые книги читать .TXT) 📗
— Мої легіони налічують міріади воїв, — загадково сказав Єшуа, спостерігаючи бурхливий потік іскринок-зірочок, що мчали від багаття у нічне небо. — А дванадцятеро — це стовпи для містка.
Тут ви будете опорою, а в небесному царстві — знайдеться достатньо вірних помічників. Молю Найвищого, щоб вистачило вам терпіння і розуміння…
— Ми будемо твоїми найближчими радниками, коли станеш царем? — не вгавав Юда. — Коли це станеться?
— Вже давно Батько довірив мені царство, — задумливо відповів Учитель, обвівши поглядом учнів. — Гляньте в небо… Невже не розумієте, скільки багатих країв у Бога? Кожного чекає щедра доля. Варто лише обрати її. Я пропоную вам скарби неміряні, а ви мислите немічно, приземлено…
— Дивне щось кажеш, — покрутив головою Юда. — Ми відаємо, що втратили своє царство, яке спорудили Давид і Соломон. Ізраїль жде Месію, щоб зламати ворожу потугу і відновити славу великих царів. Адже ти Месія? Ми ж не дарма пішли за тобою?
— Ти сказав, — загадково відповів Єшуа. — Кожен матиме те, що жадає. Давно сказано: без волі Бога навіть волосина не впаде з голови. Вірите в це?
— Так! — охоче скрикнуло кілька голосів.
— А помисліть — чому так? Невже і муки, і вбивства, і лихоліття, і падіння царств, і зрада — все від Бога?
Залягла тиша, Учні перезиралися, не знаючи, що відповісти. Учитель поворушив у багатті жарини і сказав:
— Щедрість Бога безмежна. Він нікому не відмовляє — убивцю, блощиці, цареві, кату, зраднику, обманщику, черв’якові. Кожен має те, що просить. І в цьому — його нагорода. Більше він не отримає. І Лише Син нічого не жадає. Чому?
— Бо він — спадкоємець Батька, — не стримався я, збагнувши, що хоче сказати Єшуа.
— Гарно, — усміхнувся Учитель. — Не бажайте нічого, і ви станете Синами, і будете мати те, що треба, нині, в цю мить. Так, як мають це квіти, птахи небесні, метелики…
…По дорозі учні між собою говорили:
— Чому він не скаже нам явно, коли проголосить царство Месії? Чому відкрито не повідомить священикам і володарям світу цього? Обравши нас, ще й досі не каже, хто ким буде біля нього…
Такі розмови тривали невпинно, але Учителя питати про це не осмілювався ніхто. Та ось, прийшовши до Назарету, де жили його мама, брати й сестри, Єшуа відвідав разом з нами синагогу і, привітавши присутніх, сказав:
— Покайтеся! Наступає царство небесне. Нове вино Батько Небесний готує для дітей своїх, нову плоть, нову кров…
— Хто ти, що кажеш такі дивні слова? — вигукнув найстарший учитель, приступаючи до нього. — Ми знаємо твою матір і братів та сестер, ми знали твого батька Йосипа. Знаємо й те, що ти гарний тесля та гончар. Про якого Батька Небесного мовиш нам? Про яке царство? І хто дав право тобі віщувати пророчі слова?
— Дух Божий в мені дав це право, — спокійно сказав Учитель. — І хто від неба, той знає, про якого Батька я мовлю. Він послав мене з благою вістю до нещасних, зобиджених, убогих, засмучених, самотніх, недужих. Я пропоную ув’язненим свободу, сліпим прозріння, я відкриваю двері темниці для всіх, хто жадає вернутися додому…
— Наш дім — тут, — різко заперечив священик. — Яхве благословив сім’я Авраамове, і воно умножиться небувало, щоб оволодіти всіма царствами. Небесне царство, що його ти пророкуєш — захмарне марення. Ти жадаєш звільнити дітей Ізраїлю від живого, щоб подарувати їм мертве? І це зветься визволенням з темниці?
Всі присутні, навіть учні, затамували подих, щоб почути, що скаже Єшуа на ці грізні докори. Учитель спокійно відповів:
— Навіть наймогутніші володарі земні стають прахом, бо сформовані з нього. Нас полонили плоттю, і цар цього світу так просто не розімкне обіймів тілесних. Ось у чому ваша темниця, в’язні нещасної землі. Лише прагнучи до царства небесного, можна спопелити кайдани плоті. Я приніс вогонь від Батька Свого, тяжко його роздмухувати тут, але тільки він допоможе очистити споганений Храм Божий від самозванців…
— Цар і володар цього світу — Яхве! — застережливо підняв руку священик. — Він вирішує наші долі, а не якийсь твій позахмарний Батько Небесний. Хто ти, ще раз запитую, щоб погрожувати дітям Ізраїлю вогнем?
— Володар цього світу — Сатана, — суворо одвітив Єшуа. — Він від початку був людиновбивцею й брехуном. Каже: не вбий, а сам топить, мов сліпих кошенят, всю Ойкумену. Каже: не кради, а змушує євреїв обкрадати єгиптян при виході з чужини. Каже: не побажай чужого, а сам велить мечем і вогнем завойовувати чужі землі та багатство. І ось під долонею такого страшного бога ви прагнете утвердити царство Ізраїлю? Тому й доручив мені Батько Небесний Вогонь Правди й Любові, щоб очистити землю від лукавого царя та його прислужників.
— Хто твій бог? — гнівно рикнув священик. — Ти блюзнірствуєш!
— Бог є Дух, — лагідно усміхнувся Учитель. — Дух є Правда. Хто йому поклоняється, той поклоняється в Дусі й Правді. Він сам тоді стає сином Правди. І Правда визволяє його з темниці, тобто — з полону тілесності…
У синагозі заклекотіло. Юдеї люто накинулися на Єшуа, погрожуючи, проклинаючи. Він спокійно вийшов на вулицю і в супроводі зляканих учнів рушив на гору. Ми були приголомшені й спантеличені: що ж це відбувається? Шановані равини та священики не визнають Месії, навіть проклинають його. Якою ж силою він хоче оволодіти скіпетром царя?
Лише я знав, що Івась-Єшуа зовсім не прагне трону юдейського, що він жадає утвердити в серці Божу Державу, в якій всі прагнення людські будуть задоволені. Та що смів я казати своїм товаришам, коли навіть побратим Симон не міг, а, може, й не хотів збагнути глибини повчань Учителя?
Із синагоги вслід за нами вискочив божевільний юдей. Всі знали, що той чоловік одержимий нечистим духом, і тому не чіпали й боялися його. Він догнав наш гурт і, розштовхавши равинів, які все ще лаяли Єшуа, закричав жахливим голосом:
— Навіщо прибув до нашої землі, Син Бога? Хіба недостатньо тобі панувати в небі? Залиш у спокої нас і нашого пана! Чи хочеш повністю погубити нас?
— Замовкни! — наказав божевільному Єшуа. — Твій господар з давніх-давен став рабовласником, і вас зробив упирями людей. Ви вже не в змозі жити самостійно, як і володар цього світу. Вийди з тіла чоловічого, дух лукавий і ледачий! Спробуй жити без тілесної хати!
Божевільний страшно заверещав, упав на землю. Кілька разів його зсудомило, а потім він затих. Обличчя юдея прояснилося. Він встав і, дивлячись дитячими очима на нас, запитав:
— Що це зі мною було? Де я?
Равини злякано гомоніли. Потім, про щось порадившись, хутко залишили Учителя в спокої і вернулися до Назарету. Ми вибралися на гору, де Учитель вирішив спочити. Я з Симоном розпалив багаття, учні зібралися довкола полум’я, жваво обговорюючи побачене та почуте.
Тим часом довколишні жителі дізналися про Учителеву проповідь в синагозі, про вигнання біса з одержимого, і надвечір на гору потяглися десятки цікавих, які хотіли почути нового пророка. Вони повсідалися велетенським колом довкола нашого гурту і не відводили очей від умиротвореного обличчя Єшуа, русяво-золотавого волосся, небаченого в цих краях, та його величної постаті.
Гомін плив над юрбою. Всі чекали, що Учитель почне проповідь, та він мовчав. Один з літніх юдеїв не витримав і шанобливо запитав:
— Учителю, про тебе йде велика слава в довкіллі: ти зцілюєш недужих, ти виганяєш нечистого духа з одержимих, ти проповідуєш царство небесне. Ми знаємо, що ти зустрічався з Іваном і прийняв хрещення в Йордані. Кажуть, що бачили білого голуба над тобою ї голос з неба чули учні Хрестителя. Тільки ж ми відаємо, що учні Івана постяться, не п’ють вина, дають обітницю — не мати справи з жонами… А довкола тебе — люди непевні: якісь волоцюги, п’яниці, гулящі дівчата, митарі. Хіба Месія має покладатися на покидьків? Хіба мало в Юдеї шанованих учителів, священиків, фарисеїв, воєвод? Який Завіт приніс ти нам від Яхве?
Учитель звільна підвів обличчя вгору і глянув на людей, осяявши їх лагідним поглядом прозоро-синіх очей. І твердо сказав:
