Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗

ймав у «Ґранд-Опера» Гітлера. На підставі цих чуток він

був засуджений французьким Рухом Опору до смертної

кари і змушений був у 1944 році переїхати до Монако, де

до 1947 року керував балетною трупою «Нуво балле де

Монте-Карло» («Новий балет Монте-Карло»). Невдовзі

після закінчення війни Національний французький ко-

мітет з питань чистки спростував звинувачення Лифа-

ря, які не були підтверджені при розслідуванні.

472

У 1947 році Лифар повернувся до Франції, заснував

у Парижі Інститут хореографії і став (до 1959 року)

головним балетмейстером «Ґранд-Опера», одночасно

(до 1956 року) лишаючись її солістом. У 1955 році для

нього в Сорбонні була створена кафедра хореографії,

на якій він вів курс історії та теорії танцю.

У квітні 1958 року Лифар повинен був їхати з арти-

стами «Ґранд-Опера» до Москви на гастролі, але ра-

дянське посольство відмовило йому у візі і ображе-

ний Лифар незабаром покинув «Ґранд-Опера», куди

повертався на недовгий час у 1962-1963 роках і у 1977

році. Потім настало напівзабуття, яке він болісно пере-

живав.

Лифар був видатним танцівником, котрий відро-

див славу французького балету, створив понад 200 ба-

летів та дивертисментів в оперних спектаклях, вихо-

вав багато талановитих балерин світової сцени, яких

у «Ґранд-Опера» раніше ніколи не було (Ліссет Дар-

сонваль, Соланж Шварц, Івет Шовіре та інші), напи-

сав десятки книг, довгі роки займався плідною ви-

давничою та громадською діяльністю, зібрав цінні

художні колекції, організовував виставки, присвячені

О.С. Пушкіну та С.П. Дягілєву.

Виступаючи як танцівник і балетмейстер, відвідав

Великобританію, Німеччину, Італію, Іспанію, Нідер-

ланди, Портуґалію, Швецію, Швейцарію, Фінляндію,

США, Аргентину, Японію та інші країни.

Артисти обожнювали Лифаря, який запалював їх

своєю енергією, вмів виявити можливості кожного. Він

щедро витрачав свій талант, нікому не відмовляв у по-

слугах, самовіддано любив своє мистецтво. У приват-

473

ному житті був довірливим, жив скромно в одній кім-

наті, заповненій книгами. До грошей був абсолютно

байдужим і все, що заробляв, роздавав або витрачав

на поповнення колекції, успадкованої від Дягілєва. Був

цікавим співрозмовником і веселим компаньйоном, чу-

дово грав на гітарі і співав. Його любили за привітність,

добре серце, розум і талант.

Він був знайомий з багатьма видатними музиканта-

ми, артистами, художниками, письменниками та полі-

тичними діячами.

Лифар приїздив до СРСР у 1961, 1968, 1969 і 1976 роках.

1961 року відвідав рідний Київ і побував на мо-

гилі батьків на Байковому кладовищі.

Його заслуги в галузі балетного мистецтва були від-

значені різними нагородами. У 1955 році він перший

серед артистів балету у Франції одержав почесну на-

городу «Золоту туфлю». У 1965 році король Швеції на-

городив його орденом «Ваза». Він був кавалером Вели-

кого Хреста французького ордена Почесного Легіону.

У 1970 році його обрали членом-кореспондентом фран-

цузької Академії мистецтв.

В останні роки життя його матеріальне становище

погіршилося, доводилося продавати зібрані протягом

багатьох років колекції. Чимало книг із зібрання Ли-

фаря придбав і передав у дар Національній Академії

наук України його друг барон Е.Фальц-Фейн, мешка-

нець Ліхтенштейна.

Перед смертю Лифар жив у Лозанні (Швейцарія), якій

подарував у лютому 1986 року «Зібрання театральних

костюмів і декорацій» та архівні матеріали. Як подяку за

колекції, мерія міста нагородила його Золотою медаллю

474

«500 років об'єднання

Лозанни».

У ніч з 15 на 16 груд-

ня 1986 року після

тяжкої хвороби Сер-

гій Михайлович Ли-

фар помер у Лозан-

ні. Він заповідав своїй

дружині

шведській

графині Ліллан Але-

фельд, з якою про-

жив у любові і злагоді

29 років, поховати себе

на російському кладо-

вищі в Сен-Женевьєв-

де-Буа249

(передмістя

Парижа), де поховані всі

його друзі, і на надгробку

написати «Серж Лифар із

Могила Сержа Лифаря на кладовищі

Києва».

Сен-Женевьєв-де-Буа.

У Лозанні на основі

колекцій Лифаря на знак визнання його ге-

нія був створений музей його імені. У квітні 1994 року для

увіковічення імені великого майстра світової хореографії в

Україні засновані Міжнародний конкурс та благодійний Фонд

його імені. Між конкурсами в день народження Сер-

гія Лифаря проводяться фестивалі його імені. Конкур-

сами та фестивалями Київ вшановує свого великого

сина, який зробив величезний внесок у розвиток євро-

пейської художньої культури 20-го століття. У жовтні 2006 року

в Монте-Карло (Монако) у фойє оперного театру Сержу Лифарю

було встановлено пам’ятник. Український скульптор Анатолій

Валієв зобразив великого артиста в образі міфічного героя Ікара,

який прагнув злетіти у небо.

475

ВІКТОР НЕКРАСОВ

476

(1911 — 1987)

український письменник

Солдат, мушкетер, гульвіса Некра-

сов. Божа милість, пушкінський по-

дих відчувалися в цьому вільному зі-

ваці і веселому богохульнику.

Андрій Синявський

«Прижиттєвий некролог».

У

70-х

роках

минулого

століття

Франція

надала

притулок

видатному

укра-

їнському

письменнику

Вік-

тору

Некрасову,

у

якого

радянський

тоталітарний

режим

відібрав

батьківщи-

ну,

обвинувативши

його

в

інакодуманні.

477

Віктор

Платонович

Не-

красов

належить

до

поко-

ління

учасників

Другої

сві-

тової

війни

і

однієї

із

самих

кривавих

її

битв

—

Сталін-

ґрадської,

яка

тривала

200

днів і ночей з 17 липня 1942 до 2 лютого 1943 року. Про

бої в цій битві він правдиво розповів у книзі «В окопах

Сталінґрада», яку переклали багатьма мовами світу.