Під куполом - Кінг Стівен (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗
— Не треба, — уклякла Пайпер поряд на колінах, обнімаючи її одною рукою. — Не варто вам, я гадаю.
— Маль Вотер, — прохрипіла жінка.
«Чорт, я забула про воду! Боже, чому ти дозволив мені забути воду?»
Жінка вже намагалася звестися на рівні. Пайпер це не сподобалося, бо заперечувало все, що вона знала про першу допомогу, але хіба був інший вибір? Дорога порожня, а дозволити їй залишатися лежати тут, під пекучим сонцем, буде ще гірше, набагато гірше. Тож, замість примушувати жінку знову лягти, Пайпер допомогла їй підвестися.
— Не поспішайте, — примовляла вона, підтримуючи жінку за талію, намагаючись якомога рівніше спрямувати її хистку ходу. — Неспішно й легко дійдемо, неспішність і легкість перемагає в перегонах. У машині прохолодно. Там є вода.
— Маль Вотер! — жінка захиталася, вирівнялася, тоді спробувала піти хоч трохи швидше.
— Вода, — підтвердила Пайпер. — Авжеж. А тоді я відвезу вас до лікарні.
— К бісу… блаторія…
Це слово Пайпер зрозуміла і рішуче замотала головою.
— Аж ніяк. Вам треба прямісінько до шпиталю. Обом, і вам, і вашій дитині.
— Маль Вотер, — прошепотіла жінка. Вона стояла, похитуючись, з похиленою головою, волосся звисало їй на обличчя, поки Пайпер відчиняла передні двері і врешті всадила її в машину.
Пайпер взяла пляшку «Поланд Спринг» з передньої панелі й відкрутила корок. Не встигла подати воду жінці, як та вихопила пляшку в неї з руки і почала спрагло пити, вода переливалася, скрапувала їй з підборіддя, розпливаючись темними плямами на майці.
— Як ваше ім'я? — запитала Пайпер.
— Саммі Буші.
І тут же від води Саммі скрутило шлунок і та сама чорна троянда знов почала розквітати перед очима. Пляшка випала з її пальців на мат під ногами, булькочучи, коли вона знову відключалася.
Пайпер гнала, як тільки могла, і це в неї виходило доволі швидко, оскільки Моттонська дорога залишалася порожньою, але, діставшись шпиталю, вона довідалася, що доктор Гаскелл помер ще вчора, а помічника фельдшера Еверета наразі нема на місці.
Саммі оглянув і госпіталізував знаменитий медичний експерт Дагі Твічел.
Поки Джинні намагалася зупинити в Саммі Буші вагінальну кровотечу, а Твіч ставив крапельницю надто зневодненому Малюку Волтеру, Расті Еверет тихенько сидів на парковій лаві з того боку майдану, де стояла будівля міськради. Лава ховалася під розлогими гілками високої голубої канадської ялини, і він гадав, що її глибока тінь робить його майже невидимим. Поки він не рухався, так воно й було.
Цікаві речі відкривалися йому для споглядання.
Він мав намір піти прямо до складського приміщення поза міськрадою (Твіч назвав його сараєм, але довга дерев'яна будівля, де також зберігалися чотири міські снігоочисники, була далебі крупніша за це визначення) і перевірити, які там справи з пропаном, але тут під'їхав патрульний автомобіль з Френкі Делессепсом за кермом. З пасажирського боку виліз Джуніор Ренні. Пару хвилин вони про щось побалакали і після того Делессепс знову десь поїхав.
Джуніор піднявся по сходах поліцейської дільниці, але замість того щоб увійти всередину, він сів просто там же і почав терти собі скроні, наче в нього боліла голова. Расті вирішив зачекати. Йому не хотілося, щоби хтось побачив, як він перевіряє міські запаси палива, особливо, якщо цей хтось син другого виборного.
У якийсь момент Джуніор дістав з кишені мобільний телефон, розкрив, послухав, щось сказав, знову послухав, ще щось сказав і врешті закрив. Знову взявся терти собі скроні. Щось таке говорив доктор Гаскелл про цього молодика. Чи не про те, що в нього мігрень? А вельми було схоже на мігрень. Бо він не просто тер собі скроні, він ще й голову похилив особливим чином.
«Намагається уникнути світла, — подумав Расті. — Мабуть, забув удома свої пігулки імітрексу або зомігу. Якщо, звісно, Гаскелл їх йому виписував».
Расті вже був підвівся, збираючись, перетнувши Коммонвелс-лейн, підійти до заднього фасаду міської ради (Джуніор явно був не в тому стані, аби щось зауважити), але тут він помітив декого іншого і знову сів на лаву. Дейл Барбара, кухар, котрого, здається, було зведено в полковники (як хтось казав, наказом самого Президента), стояв під козирком кінотеатру «Глобус», у тіні, ще глибшій за ту, де ховався сам Расті. До того ж Барбара, це було видно, теж мав на оці Джуніора.
Цікаво.
Вочевидь, Барбара дійшов того ж висновку, який трохи раніше зробив для себе Расті: Джуніор не спостерігає, а чекає. Можливо, когось, хто його забере. Барбара поспішно перейшов вулицю і, сховавшись від потенційного погляду Джуніора за будівлею міськради, затримався біля її дверей, щоб прочитати оголошення. А потім зайшов і всередину.
Расті вирішив ще якийсь час посидіти на тому ж місці. Під деревом сиділося гарно, до того ж йому стало цікаво, на кого це може чекати Джуніор. Люди все ще тягнулися з «Діппера» (дехто затримався б там і надовше, якби зараз наливали випивку). У більшості з них, як і в того молодика, що сидів на сходах, голови були похилені. Не через біль, здогадувався Расті, а від пригніченості. Хоча це майже те саме. Тема варта серйозного обмірковування.
Аж ось з'явився чорний кутастий пожирач бензину, добре знайомий Расті: «Гаммер» Великого Джима Ренні. Він нетерпляче посигналив трійці городян, що йшли серед вулиці, шугнувши їх убік, як тих овець.
«Гаммер» зупинився перед поліцейською дільницею. Джуніор підвів голову, але не встав. Відкрилися двері. З-за керма виліз Енді Сендерс, Ренні виліз із пасажирського боку. Як це він дозволив Сендерсу кермувати його коханою чорною перлиною? У сидячого на лаві Расті аж брови полізли вгору. Ні, він ніколи не бачив нікого іншого, окрім самого Великого Джима, за кермом цього монстра. «Може, він вирішив підвищити Енді від попихача до рангу свого шофера», — подумав він, але, побачивши, як Великий Джим здирається по сходах туди, де так і сидів його син, Расті змінив думку.
Як і більшість медиків-ветеранів, Расті був доволі точним зовнішнім діагностом. Він ніколи не призначав курсу лікування, ґрунтуючись на цих спостереженнях, але ж це неважко — просто за ходою відрізнити чоловіка, якому півроку тому було зроблено імплантацію стегна, від такого, що наразі страждає на геморой; можна легко впізнати розтягнення шиї по тому, як жінка повертається усім корпусом, замість того, щоб просто озирнутися через плече; ти можеш упізнати дитину, котра добряче нахапалася вошей в літньому таборі по тому, як вона чухає собі голову. Великий Джим підіймався сходами, поклавши одну руку собі зверху на своє чималеньке черево, класична позиція для людини, котра нещодавно вивихнула собі плече, або потягнула руку, або і те, й інше разом.
Отже, нема дива, що Сендерсу було довірено пілотувати цього звіра.
Вони втрьох почали про щось балакати. Джуніор не підводився, натомість Сендерс присів біля нього, порився в себе в кишені й видобув звідти щось, що зблиснуло в бляклому світлі дня. Расті мав гарний зір, але він сидів щонайменше за п'ятдесят ярдів віддалік, тож і не впізнав, що воно за річ. Щось або скляне, або металеве, єдине, що він зрозумів напевне. Джуніор поклав той предмет собі до кишені, потім вони втрьох ще балакали. Ренні показав на «Гаммер» здоровою рукою, але Джуніор похитав головою. Потім Сендерс показав на «Гаммер». Джуніор знову заперечив, похилив голову і вкотре взявся обробляти собі скроні. Двоє чоловіків перезирнулися, причому Сендерс вигинав шию, бо так і продовжував сидіти на сходах. У тіні Великого Джима, що здалося Расті знаменним. Великий Джим знизав плечима й розвів руками в жесті «що тут удієш». Тоді вже Сендерс підвівся й обидва чоловіки зайшли до поліцейської дільниці, перед тим Великий Джим затримався на доволі довгу мить, щоби погладити сина по плечі. Джуніор на це ніяк не відреагував. Так і сидів, де сидів, ніби вирішив просидіти там весь свій вік. Сендерс для Великого Джима виступив в ролі швейцара, притримавши йому двері, а потім вже зайшов усередину сам.
