Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
Левко роззирнувся. Курява спала, відкривши очам схожий на гігант- і і.ку коричневу бородавку кряж, що захищав місце стоянки «Мі-17» з трьохсторін: заходу, півночі й сходу. На півдні розляглася пустеля, аб- і олютно рівна, якщо не брати до уваги кількох віддалених кряжів, що ірі’мтіли й переливались у висхідних потоках розігрітого повітря, і пе¬ри иіетених слідів, які лишились з часів сходження останнього льодови- мі і нагадували скошлане волосся велетенської мумії, розстелене по н’млі. Куди не глянь — жодного натяку на присутність людини. Шосе, яке помітив Левко з повітря, вони проминули кілометрів двадцять на- ,шд, тож навіть якби хлопець хотів, тікати не було куди.
Місце для приземлення обрали не випадково: все вказувало на те, що »Джейсон і його люди тут не вперше. Джим і Гордон Лі вже розчис- ііїли від піску горизонтальні двостулкові ворота, що вели до підземно- и) сховку. Розкривши важкі металеві дверцята, вони витягли на поверх¬ню паливний насосі купу з’єднувальних шлангів. Неподалік сантиметрів іі;і двадцять над землею витикалась ляда закопаної в пісок і замаскова¬ної каменями велетенської паливної цистерни. Поки Джим Ломбарді не розгріб каміння і не почав розкручувати кран на кришці, пофарбо- напій, як і гелікоптер, у жовто-сірий хакі, Левко цистерни не бачив.
Останнім з вертольота вибрався Віктор Шако.
—Починайте заправку, —для проформи розпорядився Джейсон.
—Усе зробимо, босе, — кивнув пілот.
Віктор заземлив вертоліт і поставив під колеса упорні колодки. Гор-дон Лі «обв’язав» шлангами польовий електронасос, підключив дро¬ги живлення, що тягнулись з розетки «Мі-17» (розташованої на пра¬ному борту між дванадцятим і тринадцятим шпангоутами), і також заземлив насос. Джим заштовхав всмоктувальний шлангу цистерну, нагнітальний — у заливну горловину паливного баку, і переконався, що обидва заповнились пальним.
—Пускаємо? — спитав Гордон Лі, тримаючи палець на вмикачі електронасоса.
Віктор Шако зиркнув на наручний годинник і притримав другого пілота:
—Почекай, хай охолонуть двигуни.
Цієї миті з заходу долинув хриплий голос стрільця:
—Автомобіль на десятій годині, прямує до нас,
—Бачиш, що за тачка? — задерши голову, гукнув сивочолий.
—Як завжди, босе, чорна «Тоуоіа Нііих».
—Це рудий, — посміхнувшись, мовив Джейсон.
Левко здригнувся.
ХСІV
14серпня 2012 року. 11:43 [UТС-5]
Сьома зробив півсотні фотографій, дев’яносто відсотків яких було не відрізнити одну від одної, але навіть тоді не заспокоївся. Джейсон* чий. настрій мінявся швидше, ніж погода в тропічних широтах в сезон урав ганів, міг передумати, відіграти назад, після чого фотокамеру, швидше за все, відберуть, а знімки знищать. Улаштувавшись якомога зручніше (хоча в цій ситуації було б правильніше вжити фразу «влаштувавшись так, щоб якомога менше боліло»: «Кетанов», який Сьома ковтнув зраня ку, вивітрювався, пошматовані м’язи литки просинались і починали свою болючу пісню), хлопець старанно перемалював опуклі хромовані знаки до блокнота.
Сьома вирішив зосередитися на двох найбільших групах символі лів на лівій від входу стіні Білої кімнати. Ці символи виділялись не лише тим, що були найбільшими, вони єдині з усіх зображень були опуклими, на два пальці виступаючи над мармуровою поверхнею^ Крім того, на відміну від інших написів дві найбільші групи символів були металевими, виконані з матеріалу схожого на відполірований хром. Хлопець здогадувався, що їх би не виділяли так, якби вони не були важливими.
Завершивши перемальовувати, росіянин залишив Білу кімнату і пошкутильгав нагору. Наближався обід, і Сьома не хотів, щоб його відсутність привернула ще більшу увагу.
По дорозі йому трапилися- двоє індіанців, що несли в підземелля порожній ящик, але вони лиш
ковзнули по ньому апатичними поглядами і пройшли повз., не виявивши ані занепокоєння, ані здивування.
Вибравшись на поверхню, хлопець узявся гарячково розміркову-вати. Походжав туди-сюди, спираючись однією рукою на милицю, ін-шою безперестанку тручи лоба, скроні, носа. Відчувалося, що не ви-стачає кубика Рубика (хоча навіть якби він був під рукою, Сьома не мміг би його складати, постійно тримаючись однією рукок) за костур).
У тому, що будівники Паїтіті користувалися вісімковою системою Мислення, Семен не сумнівався. Він витягнув з кишені блокнот і вко-тре уважно передивився змальовані символи. Якщо його припущен¬ня правильне, значить, обидва блоки складаються лише з цифр. Тоб- »о з великою імовірністю можна припустити, що ці блоки є числами. А числа, як правило, щось означають.
Хлопець перегорнув кілька сторінок, відшукавши листок, на яко¬му зобразив таблицю відповідників між нашими цифрами і цифрами З цивілізації Паїтіті. По тому відкрив чистий аркуш і, дивлячись на екран «Мікоп’а», куди виводилась одна з останніх фотографій, замі¬нив «хромовані» символи арабськими цифрами. Вийшло таке:
І що? Якщо це числа, то що ними позначили? Дати? Кількість во¬яків у війську? Суму сплачених податків з різних регіонів? Це може бути що завгодно...
У глибині душі росіянин відчував, що числа мають фундаменталь¬не значення. Інакше їх би не робили настільки великими.
Збивало з пантелику те, що групи були різними. В тому сенсі, що в першому блоці в обох рядках було по п’ять цифр, а у нижньому ряд¬ку другого блоКа на одну більше шість.;
Сьома не міг не зауважити, що обидва блоки нагадують звичайні математичні дроби. Спосіб запису цифр практично тотожний до того, яким користуються теперішні математики. Наприклад, Зу або 81-^-, не вистачає тільки рисочки. Хлопець не надто радів такій гіпотезі, по- заяк рідко коли в реальному житті у знаменнику трапляється число 100516 або 20540. В такому разі ми зазвичай користуємося десятко¬вими дробами, як-от 81,07296.
«А раптом вчені древнього Паїтіті не знали десяткових (чи то пак, у їхньому випадку, вїсімкових)дробів?.
«Варто спробувати», Семен вирішив привести записані числа /ш зрозумілого йому десяткового вигляду і подивитися, що з того ВИЙЛЯ Зрештою, інших ідей не було. Хлопець дістав з кишені мобілку, під* і шукав у додатках калькулятор і... спинився.
Чорт! — лайнувся вголос.
Він несподівано осягнув, наскільки важко представити дробову чабя тину вісімкового числа в десятковому вигляді. Числа 11117 і 100516! записані у вісімковій системі числення; і це означає, що їх аж ніяк НЦ можна ділити одне на одне на калькуляторі, запрограмованому для обрахунків у десятковій системі.
Добре поміркувавши, Сьома прийняв рішення перевести вісімко*! ві числа у десяткову систему, а потім поділити. Конвертувати вісімко« ве число в десяткову систему надзвичайно просто. Достатньо скоривЯ татися формулою:
і=0
де а-, — цифра числа, що підлягає конвертуванню, і — порядковий номер цієї цифри у вісімковому числі (починається з нуля і відраховД ється справа наліво). Наприклад, ось так вісімкове число 274 перевбі диться у десяткове:
2748=2 • 824-7 • 8’+4 • 8°= 188І0
Отже, число 274 у вісімковій системі числення відповідає числу; 188? у «нашій», тобто десятковій системі.
Сьома взявся похапцем переводити два числа, які вважав чисеЛи ником і знаменником дробової частини змішаного вісімкового дроб^і в десяткову форму, записуючи результати у блокнот:
111178=1 • 84+1 • 83+1 • 82+1 • 847 • 8°=4679|0 1005168=1 -85+0 • 84+0 • 83+5 • 82+1 • 8і +6 • 8°=3534210; ‘
Це зайняло трохи більше хвилини. Ще три хвилини хлопець витратив на перевірку, вивіряючи кожну дію і цифру: він давно не проводив обраі хунки вручну і боявся проґавити помилку. Переконавшися, що все праІ вильно, росіянин поділив 4679 на 35342 їдо результату додав трійку.
На екрані мобільного телефону висвітилось число 3,132392.
Семен розчаровано зітхнув. Воно нічого не означало. Нічого! Жод-ної асоціації.
Для чого було карбувати на кам’яній стіні півметровими символами иисло, яке нічого не значить? Він іще раз перевірив обрахунки і вдруге мюреконався: помилки не було. Та й-де їй’там бути? Хлопець спробував «погратися» окремими цифрами: міняв їх місцями, попарно додававсу- кідні тощо. Як параноїк шукав приховані смисли... Все марно.
