Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
7) Див. т. VI с. 229.
8) Zrodla dz. V с. 117-8, 130, 131-2.
9) Zrodla dz. V с. 132-4, 135-7.
10) Яблоновскій виводить (хоч і дуже гіпотетично) для східно-полудневої части Київського воєводства такі цифри міщанської й селянської людности коло р. 1625: 69 тис. міщан і 38 тис. селян, для Браславщини 225 тис. міщан і 85 тис. селян, тим часом для Галичини 124 тис. міщан і 447 тис. селян.
11) Див. т. V c. 220.
12) ЛЂтопись Самовидца с. 5.
ЗРІСТ СХІДНО-УКРАЇНСЬКОЇ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ І ЗРІСТ КОЗАЧИНИ, СФОРМОВАННЄ КОЗАЦЬКОЇ ВЕРСТВИ Й СОЦІАЛЬНО-ПОЛЇТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ КОЗАЦТВА: КОЗАЦТВО ЯК ВИХІД ДЛЯ СОЦІАЛЬНИХ ЗМАГАНЬ ЕМІҐРАЦІЇ, ВПЛИВ ПРАВИТЕЛЬСТВЕННИХ РЕФОРМ НА СФОРМОВАННЄ КОЗАЦЬКОГО ІМУНЇТЕТУ, ПРАВИТЕЛЬСТВЕННІ ЗАХОДИ КОЛО РОЗЩЕПЛЕННЯ КОЗАЧИНИ, ЇЇ ОДНОЦЇЛЬНІСТЬ, КОЗАЦЬКИЙ ПРИСУД ЯК ПРИНЦІП, СОЦІАЛЬНА ВАРТІСТЬ КОЗАЦЬКОГО ТИТУЛУ, СХІДНО-УКРАЇНСЬКІ МАСИ ПЕРЕХОДЯТЬ В РЯДИ КОЗАЧИНИ, ЗМІНА ХАРАКТЕРА КОЗАЧИНИ ПІД ВЛИВОМ ГОСПОДАРСЬКОЇ ЛЮДНОСТИ.
В сїм змаганню східно-української еміґрації розминути ся з панською властю й її претенсіями, що сунули на неї, — спекати ся й не мати з нею нїчого, — несподївано для себе показало певний вихід сїй східно-українській людности польське правительство. Коли виявила ся неможливість утїкти від панського права міняючи місце пробутку, утїкаючи перед ним, — польське правительство вказало можливість утїкти від панського права зміною суспільного титулу, приступленнєм до нової, свобідної від панського права верстви — козацької.
Воно зробило се своїми козацькими реформами чи постановами, що мали управильнити на далї правне становище козаків. Розумієть ся, воно не мало при тім анї передчутя, що з тих постанов, які мали запевнити карність і порядок від козаків, буде зроблений такий несподїваний ужиток. А тим часом так вийшло. Приймленнє козаків на королївську службу, звільненнє їх від всякої иньшої, звичайної юрисдикції і підданнє під виключну власть і юрисдикцію їх шефа було вихідною точкою для ідеї козацького імунїтету, ідеї повного визволення козачини від яких небудь даней, повинностей, тягарів, від всяких обмежень домінїяльною властю та загалом від усякої власти крім своєї козачої.
Не знаємо, чи свобода козаків від усяких поборів, даней, тягарів і обмежень в правах з боку урядників чи державцїв була проголошена правительством відразу также виразно, як і свобода від усякої власти і юрисдикції крім козачої. Вона могла розуміти ся й сама собою, або бути виведеною як льоґічний наслїдок самого переходу козаків на королївську службу. В польській практицї часів Баторія була анальоґія для того в так званих вибранцях, селянах з королївщин, взятих на військову службу, що за се увільняли ся з усяких підданських обовязків, а під час війни діставали й платиню, як жовнїри 1). І в українськім житю не бракувало для того анальоґії: в переводах селян на боярську службу, або в звільненню міщан від усяких податків взаміну воєнної служби; тільки що бачили ми таку практику з того часу в ріжних містах Східної України 2). Нема сумнїву, що вже в звісній нам петиції 1582 р. козаки стоять на такім становищу: свободи від усяких поборів, і з сим поглядом солїдаризуєть ся й правительство: козачина взаміну своєї служби дістає платню, звільняєть ся від усяких поборів і від усякої иньшої власти й юрисдикції крім козачої 3)
Сї привілєґії правительство призначало „особливо” для козаків „що беруть від нас платню”, себто реєстрових; але як у сїй стилїзації воно не рішаєть ся говорити виключно про сих тільки, так і в практицї не могла перевести такого принціпу: зробити сї привілєґії виключним удїлом козаків королївських, взятих в реєстр. По перше тому, що правительство сього реєстру нїколи не могло утримати в порядку і удержати в реальнім житю (головно через неакуратне плаченнє платнї). По друге — через те що невеликим віддїлом реєстрових воно нїколи не могло вдоволити ся в своїх воєнних потребах і раз у раз кликало в свою службу ширші круги козачини з-поза реєстру, і тим самим не чуло за собою морального права виключити від користання з козачих прав сї ширші воєнно-служебні контінґенти, а тим меньше вважали се можливим самі козацькі круги. По третє — в інтересах карности і порядку правительство віддавало під козацьку юрисдикцію всю козачину, а тим самим і в сїй точцї підтримувало з свого боку погляди козачини на себе як на одну цїлість, якій мають прислугувати однакові права зовсїм незалежно від того, хто належить до того апокрифічного реєстру, а хто нї.
Правительство мало тенденцію розщепити сю одностайну масу козацтва: розрізнити статочнїйшу, „переднїйшу” частину, яку брало воно на свою службу, від ширших кругів козачини, що зіставала ся поза реєстром. По мислї правительственних ординацій, як ми бачили, ся правительственна козачина мала не тільки служити воєнним цїлям держави, але й сповняти обовязки полїцийні що до решти козачини:
мати нагляд над нею й стримувати від своєвільних вибриків. Та для сього треба було викликати суперечність інтересів між сими двома ґрупами, заінтересувати козачину реєстрову в правительственній проґрамі. Се можна було осягнути тільки, обдарувавши її якимись визначними прероґативами, зробивши сї прероґативи монополїєю реєстрової козачини та заінтересувавши її в монопольнім характері сих прероґатив: щоб реєстрова козачина мала інтерес недопускати до сих монопольних прав ширші круги козачини і щоб вона так високо цїнила права і привілєґії признані їй правительством, аж для них готова була наражати ся на ворожі відносини поза-реєстрових мас. Крім того мусїла б вона бути досить сильна, щоб могла витримувати таку ворожнечу, та силоміць здавлювати течії ворожі правительственній проґрамі. Але правительство сього всього не пильнувало. Воно занедбувало найперші обовязки прийняті на себе супроти реєстрової козачини, не платячи їй за службу. Воно не вміло утримати її на привілєґіованій позиції супроти козачини нереєстрової і раз у раз затирало границю між сими двома ґрупами, не пильнуючи реєстру і притягаючи до служби в суміш з реєстровими не-реєстрових. Нарештї ставило реєстрови занадто тїсні межі, занадто малою цифрою його означало, так що реєстрове козацтво в сїй цифрі не могло мати якесь значіннє, бути якоюсь поважною впливовою силою. І коли ми завважували вже в рухах 1590-х роках певну неохоту, ба навіть ворогованнє між властивим Низовим військом, більше сконсолїдованим, і добровольцями Наливайка (відзиви Лободи) 4), і ще виразнїйше побачили в подїях по кампанїї 1596 р., то мусимо мати на увазї, що ся ґрупа статочнїйших, чи льояльнїйших, чи консервативнїйших елєментів далеко не покривала ся понятєм війська реєстрового. Реєстру фактично в сих часах зовсїм не було; ся льояльнїйша ґрупа була далеко численнїйша нїж яку в теорії допускає реєстр (тисяча козаків по останнїй ординації 1590 р.) і нїякої охоти не мала бути втиснутою нї в офіціальну цифру реєстру, нї в офиціальні рамки прав і обовязків, поставлені правительством для реєстрового війська 5)
В таких обставинах кінець кінцем одиноким критерієм приналежности зіставало ся признаннє козацького присуду: хто признавав над собою власть і присуд козацький, був козак. Але присуд не зверхности уставленої правительством: ся зверхність звичайно мала характер номінально-гоноровий. Переглядаючи кореспонденцію в справах козацьких 1570-1600 рр., ми не стрічаємо тих правительственних шефів козацьких — Вишневецького, Оришовского, Язловецкого з реальними функціями справжньої власти над козачиною (найбільше впливів має Вишневецький, але очевидно як староста черкаський, а не іменований правительством козацький шеф). Козаки мають своїх власних гетьманів, а на іменованих правительством старших дивлять ся що найбільше — як на офіціальних посередників своїх з польським правительством. А про якусь реальну власть над козачиною, командуваннє нею, виконуваннє екзекутиви з їх боку нема мови, і правительство в випадках, коли треба було якоїсь екзекутиви над козаками, звертаєть ся до козацтва через своїх спеціальних післанцїв, або пускає в рух воєнну силу держави. Плачевна історія плянів Язловецкого, офіціального шефа козачини 6), показує ясно, як мало значила сама по собі правительственна повновласть в відносинах козацьких, коли сей повновластник не постарав ся особистим тактом здобути якийсь моральний вплив серед козачини.
