Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Повна темрява. Без зірок - Кінг Стівен (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗

Повна темрява. Без зірок - Кінг Стівен (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Повна темрява. Без зірок - Кінг Стівен (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— А я й не поспішаю, у мене й без того достатньо розваг.

— Це поки ти розважаєшся обачно.

— Я завжди обачний і вельми ґречний. Мушу вже бігти, мамо. За півгодини в мене зустріч із Кеном, посидимо, трохи вип’ємо. Мусимо почати мозковий штурм щодо того замовлення автодилерів.

Вона його ледь було не застерегла, щоби забагато не пив, але вчасно взяла себе в руки. Нехай він все ще виглядом схожий на старшокласника, а в найясніших її спогадах про нього взагалі залишається п’ятирічним хлопчиком у червоній вельветовій курточці, котрий без упину совається своїм самокатом туди-сюди по бетонних доріжках парку імені Джошуа Чемберлена [267] в Павнолі, ні тим, ні іншим хлопчиськом він уже не є. Донні тепер дорослий парубок, а також, яким би це не здавалося їй неймовірним, він молодий підприємець, котрий розпочинає власний шлях у цьому світі.

— Гаразд, — промовила вона. — Дякую, що подзвонив, Донні. Порадував матінку.

— Я теж тобі вдячний. Передавай мої вітання старому, коли він тобі передзвонить, і мою любов.

— Передам.

— На задніх лапах і нюхає повітря, — повторив Донні й стиха заіржав. — Скільки ж це зграй «Вовчат» уже перейняли від нього цю примовку?

— Геть усі, — Дарсі відчинила холодильник, подивитися, чи нема там часом «Баттерфінгера», холодненького, очікуючого на її еротичну увагу. Ба ні. — А це достобіса.

— Люблю тебе, мамо.

— І я тебе люблю.

Вона поклала слухавку, їй знову було хороше. Посміхалася. Проте постояла-постояла вона отак біля кухонної стійки і посмішка її зів’яла.

Те «грюк».

Щось же там таки грюкнуло, коли вона засовувала ту коробку з каталогами назад під верстат. Не цюкнуло, як було б, аби коробка наштовхнулася на якийсь обронений інструмент, а саме грюкнуло. Звук, ніби об якусь порожнечу.

«Мене це не обходить».

На жаль, це було неправдою. Те «грюк» муляло їй, мов незавершена справа. І коробка також. Чи не заховано в ній ще якихось журналів на кшталт «Бондажної курви»?

«Я не бажаю цього знати».

Авжеж, авжеж, проте, може, їй все одно варто це з’ясувати. Бо якщо там лише один такий журнал, то вона має рацію щодо сексуальної допитливості, котра цілком задовольнилася одноразовим зазиранням до сумнівного (а також неврівноваженого — додала вона суто для себе) світу. Якщо там є ще й інші, все одно це не так погано — він же їх врешті-решт приготував до викидання, — але, можливо, їй варто це з’ясувати.

Більше... оте «грюк». Воно трималося в її голові чіпкіше за думку про ті журнали.

Вона відкрила комору, вхопила ліхтарик і вирушила знову в гараж. Їй умент довелося щільно запинати вилоги халату. Дарсі пошкодувала, що не одягла на себе жакет. Ставало вже по-справжньому холодно.

— 4 —

Дарсі стала навколішки, посунула коробку з каталогами вбік і посвітила ліхтариком під верстатом. Спершу вона не зрозуміла, що бачить: дві смужки темряви впоперек гладенького плінтуса, одна з них трохи товща за іншу. А тоді з поганих передчуттів, що були вже звили собі кубельце в неї під серцем, перекинулася нитка на грудну кістку і сягнула звідти вниз, їй у надчерев’я. Це схованка.

«Облиш, не займай, Дарсі. Це його справи, заради власного спокою краще тобі покинути тут все, як є».

Слушна порада, але вона вже зайшла надто далеко, щоб її дослухатися. Вона полізла під верстат, підсвічуючи собі ліхтариком, укріплюючись духом перед зіткненням з павутинням, але ніякого павутиння не побачила. Якщо вона зроду була дівчиною типу «як з очей, так і з думки», то її полисілий чоловік, нумізмат і ватажок скаутів-вовченят, був зроду й завжди хлопчиком чистьохою, всього біля себе упорядником.

«До того ж він сам сюди лазить, отже, павутинню нема ніяких шансів тут нарости».

Чи це так? Насправді ж вона цього не знає, звідки?

Але вона гадала, що таки знає.

Прозори по краях восьмидюймової довжини плашки плінтуса, а в центрі щось на кшталт штиря, чи як там його, для обертання. Вона вдарила туди коробкою достатньо сильно, щоб воно прочинилося, але цим не пояснювалося оте «грюк». Дарсі штовхнула край цих дверцят. Ті, хильнувшись усередину одним боком, а другим назовні, відкрили сховок вісім дюймів завширшки, з фут заввишки і завглибшки, либонь, дюймів вісімнадцять. Вона думала, що знайде ще якісь журнали, можливо, згорнуті в рурки, але ніяких журналів там не було. Там виявилася невеличка дерев’яна скринька, яку вона відразу ж упізнала. Саме вона й видала оте «грюк». Скринька лежала на боку, це плінтус, обертаючись, її перекинув.

Вона потягнулася по неї, вхопилася і — з відчуттям небезпеки таким потужним, що ледь не намацуваним, — витягла скриньку назовні. Це була та дубова скринька, яку вона подарувала йому на Різдво років п’ять тому, а то й більше. Чи, може, на день народження? Точно вона не пригадувала, пам’ятала лише, що вдало придбала її в майстерні-крамниці у Касл-Року. Барельєфним різьбленням на її кришці було зображено ланцюг. Під ланцюгом, також барельєфним різьбленням, повідомлялося призначення цієї скриньки: ЗАПОНКИ. Боб мав купу запонок і, хоча й віддавав перевагу у будні сорочкам на ґудзиках, деякі екземпляри з його манжетної біжутерії були доволі гарними. Вона ще тоді подумала, що ця скринька допоможе йому тримати їх в одному місці. Дарсі пригадувала, що та якийсь час стояла на комоді по його бік ліжка, після того, як подарунок було розпаковано і висловлено ним захоплення, але не пригадувала, щоби ця скринька десь потрапляла їй на очі останнім часом. Ну, та й звідки ж? Скринька перебувала тут, у цьому сховку під верстатом, і Дарсі могла б закластися власним домом і понад те (чергова його улюблена примовка), що, відкривши її, вона побачить там аж ніяк не запонки.

«Тоді не заглядай до неї».

Ще одна добра порада, але тепер вона вже значно далі зайшла за ту межу, до якої її ще можна було прийняти. Почуваючись, як жінка, що примандрувала в казино і з якоїсь божевільної спонуки поставила заощадження всього свого життя на єдине відкриття єдиної карти, вона відчинила скриньку.

«Хай вона виявиться порожньою. Прошу, Боже, якщо ти любиш мене, хай вона буде порожньою».

Та де там, порожня. Усередині лежало три довгастих прямокутники, перев’язані гумовою петелькою. Вона витягла цей бантик, взявшись за нього кінчиками пальців — як пристойна жінка бралась би за якусь шматину перед тим, як викинути її, з острахом, що та не просто брудна, але й повна мікробів. Дарсі стягнула гумку.

Це були не кредитні картки, як їй було спершу подумалось. Першою згори лежала донорська картка Червоного Хреста, що належала якійсь Марджорі Дувалл, група крові А, резус-позитивна, регіон Нова Англія. Дарсі перевернула картку й побачила, що ця Марджорі — хтозна, хто вона така — останній раз здавала кров шістнадцятого серпня 2010 року. Три місяці тому.

Та хто вона збіса така, ця Марджорі Дувалл? Звідки її знає Боб? І чому їй неголосно, проте дзвінко, бренькнуло в голові це ім’я?

Наступною лежав читацький квиток Марджорі Дувалл з бібліотеки Північного Конвея [268], на ньому також знайшлася адреса: Медова алея № 17, Південний Гансет, Нью-Гемпшир.

Останній пластиковий прямокутник був водійськими правами Марджорі Дувалл. Вона мала вигляд абсолютно ординарної американської жінки років тридцяти п’яти, не дуже гарна (хоча ніхто не виглядає вродливим на фотографії на водійській ліцензії), але презентабельна. Попеляста білявка, волосся зачесане назад, або забране на потилиці в сіточку, або зав’язане в хвостик: по фотографії напевне не можна було судити. Дата народження: 6 січня 1974. Адреса та сама, що й на бібліотечному квитку.

Дарсі раптом усвідомила, що з неї виходять якісь нещасні нявкаючі звуки. Це було жахливо, чути власний голос, що видає таке скиглення, але припинити його вона не була в змозі. А місце власного шлунка в ній посіло свинцеве ядро. Воно відтягнуло донизу всі її нутрощі, надавши їм нових, неприємних форм. Вона бачила обличчя Марджорі Дувалл у газеті. А також у випуску вечірніх теленовин.

вернуться

267

Joshua Chamberlain (1828-1914) — професор Бодуїн-коледжу в Мейні, котрий зголосився волонтером іти на Громадянську війну і, не маючи попереднього військового вишколу, дослужився до звання бригадного генерала в армії Північного союзу; після перемоги служив губернатором штату Мейн і президентом рідного коледжу.

вернуться

268

Conway — засноване 1765 року місто (10 тис. мешканців), розташоване в національному лісовому заповіднику «Білі гори».

Перейти на страницу:

Кінг Стівен читать все книги автора по порядку

Кінг Стівен - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Повна темрява. Без зірок отзывы

Отзывы читателей о книге Повна темрява. Без зірок, автор: Кінг Стівен. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*