Цифрова Фортеця - Браун Дэн (читать книги онлайн .txt) 📗

Дідок раптом підвівся і кинувся геть, вочевидь — по допомогу. Танкадо слабнув на очах, але й досі тримав свого персня перед очима товстуна. Той простягнув руку і взявся за п’ясть умирущого, підтримуючи її. Танкадо поглянув на свої пальці, на перстень, а потім — товстуну в очі. Наче востаннє благаючи його перед смертю, Енсей Танкадо ледь помітно кивнув йому, немов сказав «так».

А потім Енсей Танкадо обм’як.

— Господи, — вирвалося в Джабби.

Об’єктив різко перемістився в те місце, де ховався Гулогот. Та вбивця вже зник. Натомість з’явився поліцейський на мотоциклі і щодуху помчав по авеніда Фіреллі. Камера знову повернулася туди, де лежав Енсей Танкадо. Жінка, що стояла біля нього навколішки, вочевидь, почула поліцейську сирену: нервово озирнувшись, вона потягла свого огрядного супутника геть. І невдовзі вони удвох хутко зникли.

Камера сфокусувалася на Танкадо, на його руках, складених на грудях без ознак життя. Персня на його пальці вже не було.

РОЗДІЛ 118

— Оце і є доказ, — сказав Фонтейн рішучим тоном. — Танкадо фактично викинув свій перстень. Хотів, щоб він був від нього якомога далі — так, щоб ми ніколи його не знайшли.

— Але ж директоре, — заперечила Сюзанна. — Це безглуздя. Якщо Танкадо не здогадувався, що його вбили, то навіщо йому викидати отой перстень?

— Згоден, — вставив Джабба. — Цей хлопець був бунтівником, але бунтівником із совістю. Змусити нас визнати існування «Транскоду» — то одне, а розкрити всьому світу наш банк секретної інформації — то зовсім інше.

Фонтейн саркастично поглянув на нього.

— Так ви гадаєте, Танкадо навпаки — хотів зупинити цього хробака? Гадаєте, що перед смертю він думав про бідолашне АНБ?

— Тунельний блок зазнає атаки! — заволав технар. — Максимум за п’ятнадцять хвилин настане абсолютна незахищеність!

— Ось що я вам скажу, — заявив директор, беручи контроль над ситуацією. — За п’ятнадцять хвилин кожна країна третього світу дізнається, як збудувати міжконтинентальну балістичну ракету. Якщо в цій кімнаті хтось зможе запропонувати щось краще за цей код-убивцю, то я увесь — очі та вуха. — Директор замовк в очікуванні. Та ніхто не озвався. Він обернувся до Джабби й просвердлив його поглядом. — Танкадо викинув цей перстень не просто так, Джаббо. Мені байдуже — збирався він таким чином поховати його назавжди, чи сподівався, що товстун негайно чкурне до найближчого таксофону, щоб поставити до відома наше агентство. Але я ухвалюю рішення. Ми вводимо оте прислів’я. Негайно.

Джабба повільно втягнув носом повітря. Він знав, що Фонтейн має рацію — кращого варіанта немає. Часу в них залишалося обмаль. Джабба випрямив спину.

— Гаразд... Вводимо... — І підсунувся до клавіатури. — Містере Бекер! Напис — будь ласка!

Девід Бекер читав напис, а Джабба друкував. Коли вони закінчили, ще раз перевірили літери й викинули всі інтервали між ними. На центральній панелі стіни-екрана, ближче до верхньої частини, з’явилися літери:

— Не подобається це мені, — стиха пробурмотіла Сюзанна. — Якесь воно недороблене.

Джабба на мить завагався, занісши руку над клавішею «Ввід».

— Виконуйте! — скомандував Фонтейн.

Джабба тицьнув клавішу. І за кілька секунд усі присутні в кімнаті дізналися, що то була помилка.

РОЗДІЛ 119

— Хробак прискорюється! — розпачливо заволала Соші з тильної частини кімнати. — Код хибний!

Усі мовчки завмерли, охоплені тихим жахом.

Перед ними на екрані з’явилося повідомлення про помилку.

— От сука! — верескнув Джабба. — Тільки цифри! Нам потрібне число! Ми обісралися! Цей перстень — гівно!

— Черв’як пришвидшився вдвічі! — скрикнула Соші. — Штрафний пункт спрацював!

У центрі екрана, просто під повідомленням про помилку, ВР зобразила жахливу картину. Коли впала третя лінія оборони, близько десятка чорних ліній, якими позначалися войовничі хакери, кинулися вперед і стали невпинно пробиватися до осердя. Щосекунди з’являлася нова чорна лінія, а за нею — іще одна.

— Та вони ж сюди вже юрмою повалили! — заверещала Соші.

— Підтверджую появу закордонних зламувачів! — скрикнув іще один технар. — Усе, розголос пішов!

Сюзанна відвела погляд від фільтрів, що руйнувалися під натиском хробака, і поглянула на боковий екран. На ньому знову і знову прокручувалося відео про вбивство Енсея Танкадо. Щоразу — одне й те саме: Танкадо хапається за груди, падає і з виразом невимовної паніки на обличчі намагається всучити перстень випадковим перехожим, які ні про що не підозрюють.

«Нісенітниця якась, — подумала вона. — Якби він справді не знав, що це ми вбили його... Ми щось недобачили. Але ж що?»

Жодна ідея не спадала їй на думку. Утім, було вже запізно.

На ВР було видно, що за останні п’ять хвилин кількість хакерів, що гепали в браму банку даних, зросла удвічі. Відтепер їхня кількість зростатиме експонентно. Хакери, як і гієни, були однією великою зграєю, у якій чутка про нову здобич поширювалася миттєво.

Леланду Фонтейну ця картина набридла.

— Вимикайте, — наказав він. — Вимкніть цю бісову штуку нафіг.

Та Джабба невідривним поглядом дивився кудись у порожнечу, наче капітан судна під час кораблетрощі.

— Надто пізно, сер. Нам гаплик. Ми тонемо.

РОЗДІЛ 120

Велетень начальник підрозділу безпеки систем стояв, обхопивши руками маківку своєї голови — як стоп-кадр під назвою «Відчай». Він наказав розпочати процедуру вимкнення струму, але вона однаково відбудеться із запізненням аж на двадцять хвилин. Акули-хакери зі швидкісними модемами зможуть витягнути крізь це часове вікно гігантську кількість секретної інформації.

Джаббу вивела з кошмару Соші, яка підбігла до подіуму з новою роздруківкою.

— Я дещо знайшла, сер! — збуджено вигукнула вона. — У джерелі — висячі рядки! Групи літер! Повсюдно!

Джабба й оком не зморгнув.

— Та ми ж шукаємо цифри, чорт забирай! А не літери! Код-убивця — це число!

— Але ж тут висячі рядки! Танкадо був надто талановитий, щоб залишати висячі рядки — та ще й у такій величезній кількості!

Термін «висячі — або сирітські — рядки» означав рядки в програмі, які жодним чином не слугували її меті. Вони не містили нічого значущого, нікуди не вели. І їх зазвичай видаляли в процесі остаточного налаштування та компіляції програми.

Джабба взяв роздруківку і проглянув її.

Фонтейн стояв мовчки.

Сюзанна зиркнула через плече Джабби на папірець і зробила припущення:

— На нас напав чорновий варіант танкадівського хробака?

— Чорновий — не чорновий, — відказав Джабба, — але він дає нам добре просратися.

— Щось я не врублюся, — не вгавала Сюзанна. — Танкадо був естетом і прагнув бездоганної довершеності. Ви це добре знаєте. Він не міг залишити у своїй програмі такі серйозні помилки.

— І їх тут багацько! — скрикнула Соші. Вона вихопила роздруківку з рук Джабби й тицьнула її Сюзанні. — Ось погляньте!

Сюзанна кивнула. І справді — приблизно через кожні двадцять рядків програми йшли чотири плавкі символи. Сюзанна швидко проглянула їх.

— Чотирирозрядні буквені групи, — задумливо мовила вона. — І вони — точно не частина програми.

— Облиште, — прогарчав Джабба. — Ви хапаєтеся за соломинки.

— А може, і ні, — заперечила Сюзанна. — У багатьох кодах використовують чотирирозрядні групи. Це може бути код.

— Ага, — досадливо простогнав Джабба. — І в цьому коді йдеться: «Привіт, йолопи, я вас надурив, і вам — гаплик». — Він підвів голову й поглянув на ВР. — До гаплика лишилося приблизно дев’ять хвилин.

Сюзанна проігнорувала Джаббу й зосередилася на Соші.

— Скільки ми маємо тут «сиріт»?

Соші стенула плечима. А потім сіла за термінал Джабби і надрукувала всі групи. Закінчивши, вона відійшла від термінала. І всі присутні витріщилася на екран.