Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич (читать книги txt) 📗
За п'ять хвилин до дванадцятої до воріт сектору «Cargo» під'їхала велика фура з написом «Kiev-Catering». Фуру повільно пропустили через унікальний митний сканер для пошуку контрабанди. Ті, хто були всередині, не знали, що фуру просвічують, наче хворого, якого пропускають через трубу магнітно-резонансного дослідження. Спецназівці ВІРУ вдивлялись в екрани, на яких дивно, як в якомусь фантастичному фільмі, висвічувались скелети бойовиків та їхня зброя: всього двадцяту два чоловіка, три крупнокаліберні кулемети, двадцять автоматів ІЖ-107, п'ять переносних ранцевих ракетних установок, пістолети, гранати, десантні ножі, радіоапаратура.
Фатхулін і Палій з тривогою переглянулися й доповіли ситуацію Гайдуку.
Для бойовиків був заготовлений ще один сюрприз — коли їх, без всякої, звичайно, перевірки, проводили до контрольної вежі через заплутані лабіринти підземних коридорів, в одному з переходів було розбризкано аерозоль зі спеціальною фарбою — так званий «снайперський маркер».
Фатхулін ішов попереду групи бойовиків, показуючи дорогу; поряд, ніжно тримаючи його за руку, йшла Ізабелла-Нурі, вдягнена, як і всі, у чорний комбінезон, з чорною хусткою на голові. У напівтемряві збуджено поблискували її прекрасні видовжені очі.
— Дякую, коханий, — прошепотіла жінка, притискаючись до нього, коли вони зайшли до порожньої зали митного догляду, де мали залишатися до початку операції.
— Аллах акбар, — відповів він, йдучи геть, бо на нього чекало ще багато справ.
Десять метрів відділяли цю зону від входу до КДЦА, від швидкісних ліфтів контрольної вежі.
Фатхулін приєднався до Гайдука, який з цікавістю слухав пояснення начальника нічної зміни. Зал, хоч і перебував на висоті тридцятого поверху, нагадав Гайдуку командне приміщення атомного підводного човна з його таємничою атмосферою мінливих індикаторів і екранів, що світяться в напівтемряві. Начальник повідомив, що згідно з інформацією Центру контролю польотів сил протиповітряної оборони, радарна надчутлива система «Мантія» засікла пересування групи літаючих об'єктів в секторі Сталінград-Харків і другої групи в секторі Крим-Одеса. Диспетчер «Підходу» на вежі відповідає тільки за об'єкти на відстані 120-150 км від аеропорту, передаючи їх на відстані 50 км диспетчеру «Кола», а той у свою чергу — диспетчеру «Старту і посадки».
Дозвіл на старт і посадку повітряних суден дає тільки начальник зміни КДЦА.
Гайдук вирішив викласти карти на стіл:
— Я представляю тут Фронт Визволення України, військове крило, яке підтримують Збройні Сили. Через п'ятнадцять хвилин почнеться штурм вежі підрозділом Чорної Орди. Вони вб'ють диспетчерів і поставлять тут свої прилади автоматичного наведення на посадку військово-транспортних літаків. Допоможіть нам не допустити цього.
Начальнику, літній огрядній людині, стало душно, й він розщебнув два ґудзики на комірі форменої синьої сорочки. Але не протестував, не бився в істериці, не вимагав від Гайдука повноважень, не погрожував кудись подзвонити і перевірити слова незнайомої йому людини.
Він повірив Гайдуку. Понад те — сказав, що вважає спробу Чорної Орди висадити без узгодження військовий десант в цивільному аеропорту неприпустимою, яка міжнародними правилами ІКАО кваліфікується як акт агресії.
Тоді Гайдук попросив Фатхуліна увімкнути на лептопі картинку стеження за залою митного догляду. Було видно, як зростає напруження серед нападників, які витягували зброю і шикувалися в бойові порядки для штурму вежі.
— Вогонь! — наказав Гайдук в геджет.
В залі митного догляду раптово згасло світло — і одразу під лазерними променями снайперів ВІРУ, що засіли на верхній галереї, яка оточувала зал, яскраво спалахнули постаті нападників. Фатхулін намагався зрозуміти, в якій частині залу перебуває Ізабелла-Нурі, але нічого не вийшло: почався вбивчий вогонь напівавтоматичних американських гвинтівок Browning-USMC 45-го калібру, і зображення на екрані перетворилося на суцільне місиво — «танець світлячків», як називали це снайпери. До диспетчерської зали контрольної вежі не долинали постріли знизу, але всі, хто спостерігав цю моторошну картинку на лептопі, заціпеніли. Коли кілька снайперів ВІРУ спустилися в зал і увімкнули світло, щоб добити поранених, Гайдук вимкнув лептоп.
Диспетчер «Підходу» доповів начальнику зміни, що перші п'ять важких військово-транспортних «Аеробусів»390-ХХ1000 (на борту кожного могло перебувати до 800 десантників і кілька одиниць бронетехніки) запросили дозволу на посадку в Борисполі.
Начальник увімкнув систему голосного зв'язку, і у вежі почувся голос командира десантної операції, який ламаною англійською мовою вимагав дати дозвіл на посадку.
— Хто ви і яка мета прильоту? — спитав начальник.
— Чартерний рейс 0895 з Делі, веземо гуманітарну допомогу дітям України, — відповів літак.
— Чи ви давали попередній запит на рейс? — спитав Бориспіль.
— Давали три дні тому на ім'я пана Клин... Клин... кевича, — невпевнено сказав командир операції.
— В нас проблеми зі смугою номер один, — повідомив начальник зміни. — Там іде ремонт, не можемо прийняти.
— Сядемо на смугу номер два, — впевнено сказав голос з неба.
— Передаю вас диспетчеру «Посадки». Ваш курс норд-вест-999, розвороту секторі 017.
— Дякую, шефе. До скорої зустрічі на землі. Готуйтеся приймати подарунки півдня.
Начальник і Гайдук перезирнулися. Фатхуліна не було, і Гайдук, знову ввімкнувши зображення залу митного догляду, побачив його. Фатхулін ходив серед трупів, розшукуючи когось.
«Війна почалася», — подумав Гайдук, подивившись на годинник. Була за десять хвилин друга година ночі. Стало ясно, що перша частина плану Гайдука провалилася: українські зенітно-ракетні комплекси, що обороняли підходи до аеропорту, не здійснили жодного пуску ракет по ворожих літаках, вільно пропускаючи їх в серце України. Командування військ протиповітряної оборони стало на бік зрадників.
Коли до посадки першого літака залишилось три хвилини, начальник зміни дав наказ вимкнути світло на літному полі й у приміщеннях аеропорту, вирубити радіозв'язок і роботу навігаційної апаратури автоматичної посадки літаків.
Всі, хто був у вежі, почули гортанні крики пілотів, що перемовлялися між собою, і тривожний вигук командира десантної операції:
— Вежа, що сталося? Як мене чуєте?
З висоти командної вежі було добре видно, як у темряві, там, де мала бути смуга № 2, з'явилися уривчасті спалахи, які невдовзі переросли в кілька вогняних смуг, що неслися зі швидкістю 300 кілометрів на годину, а потім пролунав великий вибух, від якого здригнулася контрольна вежа, немовби колос під час пожежі, скляні поверхні спалахнули золотом, потім загорілися червоно, наче від променів сонця, що встає над Борисполем, потім почорніли, і все обійняла непроникна темрява, поки не пролунав другий вибух — уже над автострадою і естакадою монорейкової залізниці, що вела з Борисполя до Києва.
У Києві подумали, що над Борисполем вибухнула ядерна бомба.
89.
Провалилась не тільки перша частина плану Гайдука, а й друга: незважаючи на втрату двох військово-транспортних літаків (на території аеропорту і навколо нього валялися понівечені темно-сірого кольору фрагменти фюзеляжів і крил з чорними зірками, відірвані двигуни, обгорілі тіла десантників, боєприпаси) операція «Тамерлан» розвивалася успішно.
Загибель у першому літаку генерал-лейтенанта Єрмолая Касемі, призначеного Мохамад-беком командуючим першою фазою десанту і першим комендантом Києва (через кілька днів вулицю гетьмана Махуна перейменували на вулицю Касемі), майже не вплинула на хід операції. Незважаючи на регулярні заклики Фронту Визволення України до військовослужбовців збройних Сил України, що транслювалися за допомогою хакерів по офіційному телеканалу держави, війська Чорної Орди не зустріли серйозного опору.
Проте, був і виняток. Триста учнів військового ліцею імені Івана Богуна, члени організацій ЛУК і УРА, без дозволу командування покинули військовий табір біля Носівки, вирушили на північ і, зайнявши зручну позицію в лісі вздовж шосе Е-101, по якому рухалася до Києва мотобригада Орди імені М. Муравйова, атакували колони з учбових станкових гранатометів ХМ-507 спеціальними 25мм гранатами кумулятивно-бронебійної і запалювальної дії. Богунці підпалили кілька машин спереду і ззаду колони, чим викликали велику паніку серед російських найманців, яким комісари Орди обіцяли легку прогулянку до Хохландії і можливість вивезти пограбоване малоросійське майно додому на танках і вантажівках.
