Дракула - Стокер Брэм (читать книги регистрация .txt) 📗

Тут я скочив, бо не міг стриматися на думку, що хвилини і секунди, такі цінні для життя і щастя Міни, даремно спливають, поки ми розводимо балачки. Але Ван Гелсінґ із застереженням підніс руку:

— Зачекайте-но, друже Джонатан, — сказав він. — Є таке англійське прислів’я: «Найкоротший шлях додому є найдовшим». Ми діятимемо, і діятимемо з відчайдушною швидкістю, коли прийде слушний час. Але гадаю, найбільш ймовірно, що ключ до відповідей на наші питання схований у тому домі на Пікадиллі. Напевно, граф купив багато будинків, а на них він повинен мати документи про купівлю, ключі тощо; він мусить мати папір до писання, чекову книжку і чимало іншого необхідного начиння, і його треба десь тримати. Чому б йому не тримати все в тому будинку в центрі міста, розташованому в тихому куточку, куди він може приходити і йти через парадні двері чи чорний хід у будь-який час і де у натовпі ніхто не звертатиме на нього уваги? Ми маємо поїхати туди і дослідити будинок. Коли ми дізнаємося, що там усередині, то зможемо, як висловився наш друг Артур, «знищити його нори», а потому кинемося навздогін за старим лисом. Як вам мій план?

— Слід негайно втілити його у життя! — гукнув я. — Ми гаймо дорогоцінний час!

Професор навіть не поворухнувся, а просто мовив:

— А як ми потрапимо до будинку на Пікадиллі?

— Як-небудь! — вигукнув я. — Зламаємо двері, якщо буде треба.

— А поліція? Де буде вона і що скаже нам?

Я був уражений, але знав: він відкладає наш візит, бо має вагому причину. Тому я сказав якнайспокійніше:

— Але не тягніть довше, ніж треба. Впевнений, ви знаєте, яка це для мене мука.

— Ох, дитя моє, для мене так само. І я справді не бажаю додавати тобі болю. Але ти лише подумай, що ми зможемо зробити на очах у всього народу? Настане і наш час. Я снував думки і прийшов до висновку, що найпростіший шлях є найкращим. Зараз ми хочемо потрапити до будинку, але не маємо ключів, чи не так?

Я кивнув.

— А тепер уявіть, що ви — власник того будинку, але не можете потрапити всередину. У вас чисте сумління, бо ви — не зломщик. Як би ви вчинили?

— Викликав би слюсаря, якому можна довіряти, і попросив би його відімкнути замок.

— А ваша поліція хіба не заважатиме?

— О ні! Якщо знатиме, що все робиться належним чином.

— Тоді, — сказав він і подивився на мене пронизливим поглядом, — у поліції можуть виникнути сумніви хіба щодо намірів наймача: чисте в нього сумління чи ні. Ваші поліціянти, що й казати, пильні й розумні люди, такі розумні, що читають душі, тому вони не утруднюватимуть себе стосовно цього питання. Ні, ні, друже Джонатан, ви можете потрапити у тисячі занедбаних будинків у цьому своєму Лондоні чи будь-якому кінці світу. Якщо робитимете все правильно і в слушний час, то ніхто вам не заважатиме. Я читав про одного джентльмена, який мав чудовий будинок у Лондоні. Він поїхав на кілька місяців до Швейцарії і тому замкнув будинок; якийсь злодій прийшов і розбив заднє вікно і заліз усередину. Він зайшов у будинок, підняв ставні з причілку і вийшов із будинку через парадний вихід на очах у всієї поліції. Потім він виставив цей будинок на продаж, сповістив про це і повісив на фасаді оголошення. І коли настав день аукціону, він розпродав усе, що належало іншій людині. Потім він пішов у будівельну компанію і продав їй цей будинок, уклавши з нею угоду, що вона знесе його і вивезе будівельне сміття у певні строки. Все це зробити йому допомагала ваша поліція й інші можновладці. А коли справжній власник повернувся зі своїх канікул у Швейцарії, то знайшов лише порожнє місце, де раніше стояв його будинок. Це все було зроблено публічно, тому нашу роботу ми також зробимо публічно. Ми не підемо туди так рано, щоб не привертати уваги поліції, бо це може її зацікавити. Ми підемо туди по десятій, коли там буде багато народу, і від цього складеться враження, що ми є справжніми власниками будинку.

Я не міг не визнати, що він був правий, навіть Міна, на обличчі якої лежав відбиток жахливого відчаю, помітно заспокоїлася. Це мудре рішення дало нам надію.

Ван Гелсінґ провадив:

— Всередині того будинку ми, можливо, знайдемо більше відповідей на наші питання. У будь-якому разі хтось із нас змушений буде залишатися там, поки решта шукатиме в інших місцях, де можуть ховатися інші скрині з землею — в Бермондсі й Майл-Енд.

Лорд Годалмінґ зауважив:

— Я можу зробити дещо, що нам не завадить: телеграфувати своїм людям, щоб тримали напоготові коней і екіпажі в зручних для нас місцях.

— Друже, це ж блискуча ідея, — вигукнув Моріс, — підготувати все на випадок, якщо нам потрібно буде їхати верхи; але ти не думаєш, що твій екіпаж із фамільним гербом на об’їзній дорозі Валворта чи Майл-Енда впадатиме в око? Мені здається, що нам ліпше скористатися кебами, коли ми вирушимо на південь чи схід, і, крім того, нам слід буде залишати їх десь поблизу потрібного місця.

— Друг Квінсі має рацію! — мовив професор. — У нього, як кажуть, ясна голова. Ми збираємося взятися до складної справи, і треба діяти так, щоб якомога менше привертати до себе уваги.

Інтерес Міни дедалі зростав, і я був радий бачити, що складний стан наших справ допомагає їй забути на деякий час про той жах, який вона пережила вночі. Вона була дуже блідою, майже як примара, вона так змарніла, що в неї запали вуста, оголилися зуби, які трохи почали виступали. Я не хотів звертати на це її увагу, щоб не завдавати їй непотрібного болю. Але на думку про те, що такий самий вигляд мала і бідолашна Люсі, коли граф пив із неї кров, у мене кров холола в жилах. Але її зуби поки що не загострилися, щоправда, минуло зовсім мало часу, і я усвідомлював, що майбутніх страхів нам не уникнути.

Коли ми почали обговорювати послідовність наших дій, виникли нові сумніви. Врешті-решт ми вирішили, що перш ніж вирушати на Пікадиллі, маємо знищити лігвище графа, розташоване поблизу, у покинутому будинку. Навіть якщо він і довідається про це, ми все одно вестимемо перед у нашій боротьбі проти нього. А його перебування у своїй матеріальній оболонці — його найуразливішому стані — надасть нам нових переваг.

Щодо розстановки сил, то професор вирішив так: потому як ми повернемося з Карфакса, на Пікадиллі ми маємо вирушити всі разом. Обидва доктори і я залишимося в будинку, а лорд Годалмінґ і Квінсі відшукають і знищать лігвища графа у Валворті й Майл-Енді. Професор сказав: можливо, хоча й малоймовірно, граф з’явиться на Пікадиллі протягом дня, і якщо це станеться, ми зможемо схопити його просто там. У будь-якому разі ми маємо бути готові простежити за ним. Я був цілком незгодний із цим планом, бо мав би вирушати разом із ними, і я наполягав, що мені конче треба залишитися тут і захищати Міну. Я гадав, що так і має бути, але Міна навіть і чути не хотіла мої заперечення. Вона відповіла, що я можу виявитися корисним деінде, якщо доведеться зіткнутися з юридичними документами: серед паперів графа, можливо, будуть якісь відомості, які допоможуть нам, а я міг би витлумачити їх, ґрунтуючись на своєму попередньому досвіді в Трансільванії. А тому для боротьби з надзвичайною силою графа ми маємо об’єднати всі наші сили. Я поступився, бо рішення Міни було непохитним. Вона сказала: свою останню надію вона покладає на те, що ми працюватимемо разом.

— Що ж до мене, то я не боюся. Для мене гірше вже не стане. І що б не сталося, ми завжди маємо відчувати підтримку одне одного і надію. Ти можеш іти, мій чоловіче! Господь захистить мене, якщо на те буде Його воля, і байдуже, сама я буду чи поруч із кимось.

Тоді я скочив із місця і вигукнув:

— Заради Бога, рушаймо, бо ми гаємо час. Граф може прийти на Пікадиллі раніше, ніж ми думаємо.

— Ні, цього не станеться! — сказав Ван Гелсінґ, піднявши руку.

— Чому? — спитав я.

— Хіба ти забув, що минулої ночі він добряче побенкетував, а тому прокинеться пізніше? — відповів він, навіть посміхнувшись при цьому.

Чи забув я! Хіба я зможу коли-небудь це забути? Хіба хто-небудь із нас зможе забути те жахливе видовище? Міна щосили намагалася триматися хоробро, але біль здолав її, і вона, затуливши обличчя долонями, застогнала, затремтівши при цьому. Ван Гелсінґ насправді не хотів нагадувати їй про страхіття, яке їй довелося пережити. У нього просто вилетіли з голови особливості її участі у цій справі, бо він зосередив увагу на іншому питанні.