Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
Закрученим ударом меча вона розрубала голову величезного мужика, який мчав до неї, щоб зірвати з коня.
Довелося докласти зусиль, щоб витягти меч з розсіченого черепа. Перш ніж інші солдати встигли підбігти, вона пришпорила жеребця і помчала до наступного багаття. Сидячі біля вогню люди посхоплювалися на ноги. Декількох затоптав жеребець, Келен зарубала решту. До цього часу жіночі крики викликали дикий переполох, і чоловіки вискакували з фургонів і наметів із зброєю напоготів. Почалося стовпотворіння.
Келен крутилася разом з конем, рубаючи всіх, хто підвертався під руку. Далеко не всі були солдатами. Підкоряючись наказу, кінь розніс ряд великих наметів, де лежали поранені. Келен помітила полкового хірурга, що зашивав пораненому ногу. Вона підняла жеребця дибки і змусила обрушити копита на хірурга і пораненого. Лікар виставив руки, намагаючись захиститися, — але що таке руки проти могутнього бойового коня?
Вона покликала своїх. Армійські хірурги були цінністю. Д'харіанці перебили всіх лікарів, які попалися їм на очі. Келен знала, що вбити одного хірурга — все одно що прикінчити безліч ворожих солдатів. Загін вихором пронісся по наметах повій, змітаючи фургони кухарів, б'ючи і солдатів, і цивільних. Коли їм попадалися лампи, Д'харіанци, повиснувши з коня, хапали їх і підпалювали все, що можливо. Келен зарубала розлюченого кухаря, який кинувся на неї з мясницьким ножем.
Зліва від неї кінь Кари зніс готового метнути спис солдата. Кара холоднокровно прикінчила його — як і всіх інших в межах досяжності. Як правило, поворот ейджа зупиняв людині серце, а якщо ні, то Келен чула хрускіт кісток, що ламалися. Передсмертні крики і зойки лунали страшно, здавалося, вони й мертвого змусять покритися холодним потом, — і вносили належний внесок у загальне сум'яття. Для Келен ці крики лунали тріумфальним маршем.
Ейдж діяв тільки завдяки чарівним узам з Магістром ралом. А раз він діяв, значить, Річард живий. І це додавало Келен бадьорості, немов Річард був зараз тут, з нею. Його меч за спиною — немов дотик його руки, спрямовуючої в битву, з наказом рубати.
Поголовна різанина в таборі маркітантів посіяла розгубленість у лавах ворожих солдатів і наводила жах на людей, звиклих вважати себе несприйнятливими до жорстокості і годуватися за її рахунок. Тепер вони самі опинилися не стерв'ятниками, а здобиччю. Життя в таборі Імперського Ордена ніколи не стане колишнім — вже Келен про це подбає. Ніколи більше ворожі солдати не зможуть насолодитися зручностями, якими їх забезпечували ці люди. Відтепер вони будуть знати, що вони є точно такою ж мішенню, як і військові. Дізнаються ціну своєї участі в завоюванні — смерть.
Прорубуючи собі дорогу в біжучому і волаючому натовпі, Келен поглядала на велику групу імперських коней, прив'язаних неподалік, спостерігаючи за сідлаючими їх солдатами. Вона погнала свого жеребця по наметах і людях, поки не під'їхала досить близько, щоб імперські кавалеристи почули її.
Піднявшись в стременах, Келен підкинула меч. Солдати витріщилися на неї.
— Я — Мати-сповідниця! За злочинний напад на Серединні Землі я засуджую всіх вас до смерті! Всіх до єдиного!
Сотня слідуючих за нею д'харіанців вибухнула радісними криками. А потім всі почали скандувати:
— Смерть Ордену! Смерть Ордену! Смерть Ордену! Келен і її кавалеристи понеслися розширюючим колом, затоптуючи всіх, хто попадався їм на шляху, рубаючи всіх, до кого могли дотягнутися, заколюючи всіх, хто намагався напасти на них, і підпалюючи все, що могло горіти. Ці д'харіанські воїни були кращими і робили свою справу на рідкість ефективно.
Виявивши фургон з маслом, вони розбили бочки і жбурнули v них палаючі поліна, висмикнуті піками з багать. Ніч перетворилася на день. Тепер всі чітко бачили Келен, яка рубала ворога, вигукуючи свій клич.
Імперські кавалеристи скочили в сідла, похапали списи і вихопили мечі. Келен змахнула мечем і підняла жеребця дибки.
— Ви боягузи! Вам ніколи не наздогнати і не перемогти мене! Ви всі помрете смертю боягузів від руки Матері-сповідниці!
Коли передні ноги коня опустилися на землю, вона встромила шпори йому в боки. Жеребець рвонув в скажений галоп. Кара мчала зліва від неї, д'харіанці летіли слідом, а за ними мчали кілька тисяч розлючених імперських кавалеристів.
Оскільки все відбувалося на краю табору, їм не треба було багато часу, щоб вилетіти на відкриту місцевість. По дорозі Келен не пропускала жодної можливості рубати все, що підвернеться під руку. Було надто темно, щоб розгледіти, чоловіки це чи жінки — та й яка, власне, різниця? Келен хотіла перебити всіх. Всякий раз, як її меч опускався на когось, розрубуючи м'язи або кістки, вона відчувала величезне задоволення.
На повній швидкості вони вилетіли за останні табірні багаття і пірнули в чорнильну темряву ночі. Келен, низько пригнувшись до мускулистої шиї жеребця, мчала на захід, сподіваючись, що в землі немає ніяких ям. Якщо вони потраплять в яму, то все скінчиться не тільки для коня, але і для самої Келен.
Вона непогано знала місцевість, пологі пагорби і обривисті береги попереду. Навіть в темноті вона уявляла, де знаходиться і куди мчить. У непроглядній пітьмі імперці будуть змушені слідувати за світними плямами на крупі її коня, вважаючи, що хтось із їхніх магів зумів підібратися досить близько і позначив жертву. У передчутті розправи вони втратять розум.
Келен плазом шльопнула коня мечем, підганяючи і приводячи в сказ. Тепер вони вже були далеко від поля битви і мчали по полях і долах.
Її солдати мчали слідом, але, як і було наказано, залишаючи вільний простір, щоб переслідувачі чітко бачили плями світла. Коли Келен порахувала, що вони вже досить близько до мети, вона свиснула — і побачила, як за спиною солдати, її захисники, бризнули в різні боки, розчиняючись у темряві. Більше вона їх не побачить до повернення в д'харіанський табір.
У спину їй світили віддалені згарища імперського табору, і Келен чітко розрізняла темні силуети летячих щодуху ворожих кавалеристів. Вони напевно не зводили голодних очей з плям на її коні — єдине, що вони могли бачити в густій темряві.
— Далеко ще? — Запитала Кара, скакати поруч.
— Повинно бути…
Келен замовкла, побачивши на мить те, що було прямо перед нею.
— Зараз, Кара!
Вона ледве встигла прибрати ногу, як кінь Кари підлетів впритул. Келен вчепилася в плечі Кари. Рука Кари щільно обхопила її за талію і зірвала з сідла. Келен наостанок ще раз огріла свого коня ребром меча. Захропівши, жеребець стрімголов понісся в пітьму.
Келен перекинула ногу через круп коня Кари, вклала меч у піхви і вхопилася міцніше за талію Морд-Сіт, а та різко повернула голову коня вліво, примушуючи на повному скаку круто повернути в бік. Дуже вчасно.
На мить Келен побачила внизу, в темних крижаних водах Драні, тьмяне відображення зірок, що промайнуло в просвіті між хмарами.
На мить вона відчула гостру жалість до свого здивованого, переляканого і розгубленого жеребця, коли той на повному скаку зірвався з обриву. Бідна тварина пожертвувала життям, щоб повести за собою багатьох. Напевно, кінь так і не зрозумів до кінця, що сталося.
Як і імперська кавалерія, що слідувала в пітьмі за світними плямами. Це — її країна, її Серединні Землі. Келен ці краї знала. А вони — загарбники, чужаки, і місцевість їм незнайома. Навіть якщо в останню мить вони і побачать, несучись щодуху в непроглядній пітьмі, що їх чекає, у них немає ні найменшого шансу уникнути своєї долі.
Втім, Келен щиро сподівалася, що ці люди все ж збагнуть, що відбувається. Буквально перед тим, як зваляться в крижану темну воду, до того, як безжальні води Драні візьмуть їх у свої смертельні обійми і потягнуть на дно. Вона сподівалася, що кожен з цих мерзотників здохне моторошної смертю в чорних глибинах підступної Драні.
Думки Келен потекли по іншому руслу. Тепер д'харіанці можуть заснути спокійно, здобувши перемогу над ворогом і пізнавши насолоду помсти. Однак вона виявила, що її власну пекучу лють ця перемога не задовольнила.
