Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
— Наші втрати?
— Імовірно близько п'ятнадцяти тисяч, — відповів капітан. — Можливо, більше.
— Вони обійшли вас з флангів, вірно?
— Так точно, Мати-сповідники.
— Що пішло не так?
Галейські кавалеристи утворили позаду неї похмуру стіну шкіри, броні, кольчуг і сталі. Офіцери з чіпкими поглядами дивилися і слухали.
— А що не пішло? — Прогарчав Зедд.
— Якимось чином, — взявся пояснювати капітан, — вони дізналися про наші плани. Хоча, по-моєму, про це не так вже важко було здогадатися, оскільки будь-кому зрозуміло, що це наш єдиний шанс встояти проти їх чисельності. Проте вони все одно були повністю впевнені, що розгромлять нас, тому не стали перешкоджати нам.
— Я питаю, що пішло не так?
— Що пішло не так! — В серцях гаркнув генерал Лейден. — Та вони десятикратно перевершують нас в чисельності! Ось що пішло не так!
Келен холодно глянула на офіцера. Той, схаменувшись, опустився на одне коліно.
— Моя королева, — додав він у повислій тиші. Погляд Келен перейшов на капітана Мейфферта і трохи пом'якшився.
Зедд помітив, що капітан стиснув кулаки, продовжуючи доповідь.
— Якимось чином, Мати-сповідниця, наскільки ми розуміємо, вони примудрилися переправити через річку цілу дивізію. Ми впевнені повністю, що вони провернули це не на відкритій місцевості десь на сході. Ми до цього підготувалися, оскільки побоювалися, що саме це вони і спробують зробити.
— Значить, — промовила Келен, — вони вирішили, що ви визнаєте це неможливим, і переправили через річку дивізію. А швидше за все — куди більше, враховуючи можливі втрати при переправі. Вони пройшли на північ через гори, непомітно і несподівано, потім знову переправилися на цю сторону. І коли ви прибули сюди, вони вже були тут, утримуючи територію, на якій ви планували закріпитися. По п'ятах за вами слідували основні сили Ордена, так що діватися вам було нікуди. Орден розраховував розчавити вас між цією дивізією, що утримує зручний плацдарм, і основними силами, що висять у вас на хвості.
— Ну, загалом і в цілому саме так, — підтвердив капітан Мейфферт.
— Що сталося з чатуючою тут дивізією? — Запитала Келен.
— Ми змели їх дочиста, — з холодним сказом промовив капітан. — Як тільки ми зрозуміли, що відбувається, то зрозуміли — це останній шанс.
Келен кивнула. Вона відмінно уявляла, що криється за його словами.
— А поки ми цим займалися, вони шматували нас з тилу на клапті! — Генерал Лейден явно втрачав самовладання. — У нас не було ні єдиного шансу!
— Схоже, все ж був, — зауважила Келен. — Долину-то ви захопили.
— І що з того? Ми не можемо боротися з такими полчищами. Було сущим безумством кидати людей у цю м'ясорубку. І чого заради? Здобули ми цю долину, але якою ціною? Ми не зможемо стримати таку величезну силу! Вони лупцювали нас в хвіст і в гриву, як хотіли. Це не ми їх зупинили, це вони змучилися рубати нас на шматки!
Дехто з присутніх відводив очі. Інші вивчали носки власних чобіт. Тишу холодної ночі порушував лише тріск вогню і стогони поранених.
Келен знову озирнулася.
— Ну, і що ви тут тепер висиджуєте? Зедд почав закипати. — Ми билися дві доби, Келен.
— Відмінно. Але я не дозволю противнику заснути з переможним настроєм. Це ясно?
Капітан Мейфферт притиснув кулак до серця.
— Ясно, Мати-сповідниця.
Він озирнувся. Всі д'харіанці повторили його жест.
— Мати-сповідниця, — заговорив генерал Лейден, — люди не відпочивали дві доби.
— Розумію, — кивнула Келен. — Ми скакали без зупинки три доби. Але ні те, ні інше анітрохи не впливає на те, що повинно бути зроблено.
У невірному світлі пожарищ зморшки на обличчі генерала Лейдена здавалися глибокими ранами. Підтиснувши губи, він схилився перед своєю королевою, але, коли підняв голову, знову заговорив:
— Моя королева, Мати-сповідниця, ви не можете серйозно думати, що ми проведемо нічну атаку. Місяця немає, а зірки приховані хмарами. У такій пітьмі атака призведе до катастрофи! Це безумство!
Келен нарешті відірвала крижаний погляд від кельтонського генерала і оглянула присутніх.
— Де генерал Райбах? Зедд сковтнув.
— Боюся, він тут.
Келен подивилася туди, куди вказував Зедд. на труп, на грудях якого він заснув. Іржаво-руда борода була вимазана засохлою кров'ю. Сіро-зелені очі сліпо дивилися в нічне небо, в них вже більше не відбивалася біль. Зедд знав, що це була марна спроба, але він не міг не спробувати зцілити те, що зцілити неможливо, віддавши генералу Райбаху всі залишки сил.
— Хто наступний по команді? — Запитала Келен.
— Я, моя королева, — ступив уперед генерал Лейден. — Але як старший офіцер я не можу дозволити моїм людям…
— На цьому все, лейтенант Лейден, — підняла руку Келен. Той кашлянув.
— Генерал Лейден, моя королева. Вона втупила в нього невблаганний погляд.
— Суперечити мені один раз — помилка, лейтенант. Двічі — зрада. Зрадників ми страчуємо. Морд-Сіт схопила ейдж.
— Відійди убік, лейтенант.
Навіть в оранжево-зеленому світлі пожарищ Зедд побачив, як офіцер побілів. Він відступив назад і мудро, хоч і запізніло, замовк.
— Хто наступний по команді? — Знову запитала Мати-сповідниця.
— Келен, — заговорив Зедд, — боюся, Орден використав своїх магів, щоб вибити наших офіцерів. Незважаючи на всі наші зусилля, по-моєму, ми втратили всіх старших командирів. Що ж, у всякому разі. Ордену це дорого обійшлося.
— Так хто наступний по команді?
Капітан Мейфферт озирнувся і нарешті підняв руку.
— Не впевнений, Мати-сповідники, але, здається, я.
— Дуже добре, генерал Мейфферт. Він схилив голову.
— Мати-сповідниця, — впевнено і спокійно промовив він, — в цьому немає необхідності.
— Усі так кажуть, генерал.
Новоспечений генерал притиснув кулак до серця. Зедд зауважив, що Кара похмурою посмішкою висловила схвалення. Солдати, здається, відчували полегшення, що хтось рішуче взяв на себе командування. Д'харіанці поважали залізний характер. Раз вже вони не можуть отримати Магістра Рала, так нехай буде його дружина, що володіє настільки ж залізною волею. Зедд був упевнений: вони задоволені.
— Як я сказала, я не дозволю Ордену відправитися спати переможцем. — Келен обвела поглядом особи солдатів. — Я хочу, щоб кавалерійський рейд був підготовлений протягом години.
— І кого ви маєте намір послати в атаку, моя королева? Всі зрозуміли, що ховалося за питанням колишнього генерала Лейдена. Він питав, кого Келен прирече на смерть.
— Кавалерія піде двома лавами. Одна непомітно обійде Орден, щоб вдарити по них з півдня, звідки вони найменше очікують нападу, а друга буде чекати, поки перша не добереться до місця, і потім вдарить з півночі. Я твердо маю намір пролити трохи їх крові перед тим, як лягти спати.
Келен подивилася Лейдену в очі і відповіла на його запитання:
— Південну лаву поведу я.
Всі, крім новоспеченого генерала, прийнялися активно заперечувати. Лейден — голосніше за всіх.
— Моя королева, чому ви хочете повести наших людей в кавалерійський рейд, коли у нас є ось ці? — Він вказав на вершників позаду неї: всі галейці, традиційні вороги Кельтона, батьківщини Лейдена.
— Ці люди допоможуть привести армію в почуття, змінивши на посаді тих, хто потребує відпочинку, допоможуть рити окопи і виконувати все, що від них потрібно. Ті, хто пролив сьогодні кров, мають потребу в тому, щоб влягтися спати, скуштувавши солодкий смак помсти. Я не посмію відмовити д'харіанцям в тому, що вони заслужили.
Пролунали схвальні крики.
3едд подумав, що війна — це безумство, безумство, яке тільки що одержало господиню.
Генерал Мейфферт зробив крок вперед.
— Мої найкращі люди будуть готові протягом години, Мати-сповідниця. Всі захочуть піти. Мені доведеться засмутити купу добровольців.
Келен кивнула, обличчя її трохи пом'якшало.
— Тоді відберіть ваших людей для атаки з півночі, генерал.
— Я поведу північну лаву, Мати-сповідниця.
