Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
Кампанїя тим часом пішла лекше, нїж можна було сподївати ся. Перше нїж Поляки встигли серіозно забрати ся до Михайла, він потерпів великий крах в Семигородї, де против нього підняла ся угорська шляхта і погромила, злучивши ся з цїсарським військом. Серіозної відправи Замойському дати він через те не здолав. Битва, яку дав він польському війську під Буковим, коло Плоєшт, в серединї жовтня, Михайлом була програна. Немало в тім прислужила ся й низова козачина: вона „офіровала ся”, як каже Замойський, вибити молдавське військо з його позицій, оборонених водою й лїсом, і діпняла того; під ворожою стрільбою, гарматною й рушничною, брела болотом і водою, вище як до пояса, і ударивши з польською піхотою на ворожі позиції, вибила звідти Молдаван 13). Взагалї їх участь в кампанїї була дуже показна. Числа їх докладно не знаємо, але було не меньше чотирох тисяч — на се число була їм потім обіцяна платня 14), а польського війська було сїм тисяч (включаючи й козацькі полки, звербовані ріжними панами 15).
Михайло по програній битві мусїв уступити ся, і Замойский по сїм вважав своє завданнє скінченим: оголосив Мунтяни васальною провінцією Польщі, господарем її настановив Семена Могилу, Єремієвого брата і з тим пішов до дому 16). Михайла потім іще раз погромив сам Могила з полишеним при нїм польським військом, і тим припечатав справу.
Замойский спішив ся яко мога скорше скінчити з сею справою, бо король кликав його до Польщі з огляду на шведські справи. Його стрий реґент Швеції Кароль, зсадивши Жиґимонта з шведського престолу, тепер захопив Естонїю, а далї брав ся вже і до польської Лївонїї. Його військо в осени 1600 р. перейшло ливонську границю й брало оден за одним ливонські замки. Сюди мусїло обернути ся коронне військо, зайняте на Молдаві, а супроти невеликих розмірів його (зменьшених іще віддїлом полишеним для охорони господаря), знов треба було заручити ся помічю козаків, іще в більших розмірах по можности. В молдавській кампанїї їх раховано офіціально 4 тисячі, до ливонської Замойский хотїв мати їх шість тисяч 17). Козаки не відмовляли ся, але клали натиск на обіцянку короля і гетьмана, що на соймі будуть сповнені їх домагання, предложені перед молдавською війною, як conditio sine qua non їх служби річипосполитій. Перед соймом, скликаним на кінець січня 1601 р. для ухвалення кредитів на ливонську війну, Самійло Кішка вислав листи з пригадкою сього. Маємо лист його до гетьмана, дуже ґречний, навіть унижений, як звичайно, де пригадують ся одначе дуже рішучо торішнї обіцянки: скасованнє банїції, визначеннє платнї, приверненнє Терехтемирова, просять також потвердження привилею кор. Стефана і визначення королївського комісара для охорони від кривд і зачіпок адмінїстрації та ґарантії козацького суду 18). В сих справах вислана була і депутація до короля на сойм, зложена з Івана Радкевича, Андрія Комиша „ясаула” й Івана Макаровича. Щоб не сполошити королївської ласки, козаки, як запевняє Кішка, ідучи з походу, „минали коронні волости, аби ухоронити ся від крику людського і позискати ласку королївську” і розташувавши ся на зимівлю в Білоцерківщинї і сусїднїх околицях „заховували ся скромно і спокійно” 19).
Так ґречним, а головно — так потрібним союзникам, розумієть ся, не можна було відмовити. Сойм зібраний з кінцем сїчня, в значній мірі сповнив козацькі бажання і королївські обіцянки. З огляду, що козаки вірно і гідно послужили державі в кампанїї з Михайлом і обіцяли послужити в новій війнї против Кароля, сойм зняв банїцію з усїх, хто візьме участь в тій війнї з Каролем. Звільнив їх від побирання умерщин, ґарантував від усяких кривд родини участників походу під час їх неприсутности; обіцяв, що Терехтемирів буде звернено. Одначе остерігав, що „звичайна юрисдикція над тими, що будуть мати осїдок у маєтностях наших (королївщинах) і в них мешкатимуть, не відбираєть ся у старостів, а також і у панів над їх підданими”. На війнї козаки мають бути під проводом старшого, якого їм визначить гетьман коронний. На закінченнє соймова постанова грозить, що як би козаки поновили свої „переступства” — „хоч того не думаємо про них”, — то банїція, проголошена на них давнїйше, на ново війде в силу 20).
Таким чином бажання козачини були сповнені тільки по части, й старі права й привілєґії не були вернені їй в цїлости. Козацького імунїтету не признано вповнї. Промовчано справу платнї (вона признавала ся мовчки). Найважнїйшим було се формальне скасованнє банїції і признаннє козачини як правної орґанїзації. Сим ухиляв ся засуд над козачиною, проголошений шляхетською річею посполитою в 1596 р., і тратили підставу репресії, практиковані над козачиною пограничною адмінїстрацією й шляхтою. Се було важним здобутком, важною заслугою Кішки — сього попередника Сагайдачного і його полїтики, і сим поки що могла вдоволити ся козачина. Вона могла вповнї сподївати ся, що дальший розвій козацьких сил і дальші потреби річипосполитої в козацькім війську дадуть козачині спроможність не тільки користувати ся в дїйсности всїми тими правами й привілєґіями, на які вона претендувала, але крок за кроком здобувати для них і формальну санкцію правительства.
Примітки
1) Жерела VIII ч. 70.
2) Див. про сю Кощину лєґенду в прим. 4.
3) Listy ч. 71.
4) Ibid. ч. 72.
5) Жерела VIII ч. 72, пор. Listy ч. 72.
6) Перший — в Жеролах VIII ч. 72, другий — Listy ч. 72.
7) Listy c. 107.
8) Collectanea vitam resque gestas J. Zamojscii illustrantia
9) Писаний l/VIII — Жерела VIII ч. 73.
10) Жерела VIII ч. 73.
11) Лист. з дня 26 вересня 1600 р. в ркп. бібл. Замойского.
12) Жерела VIII ч. 74.
13) Записка Замойского в Starozytnosci polskie I c. 107.
14) Так виходило б з слів Кішки — лист у Стороженка с. 320; Замойский просив їх вислати наперед три, або принаймнї дві тисячі — Listy c. 74.
15) У Ґурского (як низше) с. 256.
16) Про сю кампанїю маленька розвідка К. Ґурского Wojna z wojewoda woloskim Michalem w r. 1600-ym (Ateneum, 1892 т. IV).
17) Реляція Бартоша Верещинського — у Стороженка с. 320.
18) Kiedy sie tez trafi na posluge kr. i. msczi i rzeczypospolitey isc, aby sluga i. k. mczi przy nas zawzdy byl, — okolo sadow naszych — aby nas zaden nie sadzil kromy starszy nasz a komisarz i. krolewskiej mosczi.
19) Listy c. 75 (дата хибна, замість 1600 треба 1601).
20) Volum. legam II c. 401.
V. Східня Україна і козачина на порозї XVII в. Соціальне значіннє козацтва.
ЗРІСТ СХІДНО-УКРАЇНСЬКОЇ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ І ЗРІСТ КОЗАЧИНИ, СФОРМОВАННЄ КОЗАЦЬКОЇ ВЕРСТВИ Й СОЦІАЛЬНО-ПОЛЇТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ КОЗАЦТВА: ЗНАЧІННЄ ВІЙН 1590-Х РОКІВ І МАТЕРІАЛІВ ПРО НИХ ДЛЯ ВИЯСНЕННЯ ЕВОЛЮЦІЇ Й ЗНАЧІННЯ КОЗАЧИНИ. НЕВИРОБЛЕНІСТЬ КОЗАЦЬКОЇ ПРОҐРАМИ В 1590-Х РР.
Козацькі війни 1590 р. не тільки мали важне значіннє в розвою українських відносин, де в чім затримавши, де в чім приспішивши їх еволюцію. Вони кидають своїми богатими (розмірно) звістками про козачину на тлї українських відносин того часу цїлий сніп світла і на еволюцію козачини і на значіннє і впливи, які вона здобувала собі на суспільні і полїтичні відносини східньої України. Тому представивши в попереднїм роздїлї формальну, зверхню історію сих подїй, ми повинні ще раз вернути ся, щоб витягнути з них те, що дають вони на загальнім тлї наших відомостей з суспільних і полїтичних відносин України, як показчики або як симптоми, для розуміння еволюції сих відносин в звязку з розвоєм козачини як дуже впливового і сильного суспільно-полїтичного фактора.
