Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Ярославна - Чемерис Валентин Лукич (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗

Ярославна - Чемерис Валентин Лукич (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Ярославна - Чемерис Валентин Лукич (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

– То мені можна повернутися на Русь? – обрадувано перепитав князь.

– І можна, і треба. Поки за тобою жона твоя побивається, жде тебе, виглядає, плаче-тужить за тобою – чую, чую її голосіння, – повертайся, руський коназе, до неї. Нічого тобі лихого на Русі не буде. Русь тебе ще й з радістю зустріне. Хоч і плакатиме за тими, яких ти навічно у ці степи завів. Не ти винен у тім – твоє молодецтво.

«Чаклунка», – тільки й подумав Ігор.

– Чаклунка, чаклунка, – погодилась стара. – Мене кипчаки бояться, хоч я їм зла не чиню. Але все одно мою хатку в урочищі обминають, за лиху мене мають. А ти мене доброю назвав, добра й тобі зичу, молодцю не нашого племені. І хай буде дорога твоя на Русь доброю. Де тебе чекають, і де ти ще й славним станеш. І через віки тебе пам’ятатимуть.

– Вйо, вйо! – крикнула стара на свою конячину. – Рушай, моя люба, зміюка страшенна! Тільки тихіше ногами перебирай, бо чи й всиджу на тобі. Стара я вже стала верхи їздити. А пішки на одній нозі далеко не підеш…

І одноока та однонога карга кудись потрюхикала на своїй теж старій конячині, туди, де у неї, казали, під горою стояла хатка – на курячих чи яких там ніжках. А лише тоді половці, які супроводжували князя, нарешті – але все ще обережно, – перевели подих і залопотіли між собою на мові своїй, Ігореві незбагненній. І ні-ні та й позиркували в той бік, куди поїхала на своїй сивогривій конячині Яга Ягишна, відьма їхня і чаклунка-чарівниця, що її у тих краях всі боялися. Аби не наврочила чого лихого… Бо її вроки неодмінно збуваються, і від них ні сховатися, ні захиститися…

Ось тоді князь, повернувшись у стан Кончака, і поклав собі: тікати! Пристати до Овлура і тікати з ним. На Русь. А там – будь що будь! А більше копи лиха, кажуть, ніколи не буде. Та вдома й лихо краще, як у чужих краях добро. Хоч половці його мовби таки й стережуть, але дасть Бог, з Овлуром він їх перехитрить. Та й жона його вірная, Єфросинія люба, кличе його щоночі. Він уже і уві сні, і наяву чує її плач-голосіння по ньому. Тужіння її й оберігатиме його в дорозі. Пора, пора соколу згадати, що в нього крила є.

Якщо він сокіл.

Пора вовкові ноги до бігу лаштувати – якщо він вовк.

Тільки втеча позбавить його ганьби полонянської. А допоможе молитва Єфросинії, що лунає у його душі. Лине вона до нього з високих валів Путивля, лине через простори й степи до нього в Половеччину, лине і виведе з неволі…

…Плач її – це молитва. Вона благає вітер, ріку, небеса, сонце не чинити зла пораненому Ігорю і повернути його на рідну землю. Тут Ярославна, ніби Богородиця, виступає як рятівниця, захисниця, як жива посередниця між небом і землею, як богиня, чия велика любов і захистить його, і порятує, і додому приведе…

Як зазначає академік Д. Лихачов, «від часу, що передував «Слову», до нас не дійшло жодного твору, який хоч би частково нагадував «Слово» своєю близькістю до народної поезії. Ми можемо знайти окремі аналогії «Слову» в деталях, але не в цілому. Тільки після «Слова» ми знайдемо в давній руській літературі кілька творів, у яких зустрінемося з тим же сполученням плачу і слави, з тим же дружинним духом, з тим же воїнським характером, які дозволяють поєднати їх із «Словом» за жанровими ознаками.

Маємо на увазі такі три твори: похвалу Роману Мстиславичу Галицькому, що в Іпатіївському літописі під 1201 р., «Слово о погибели Русской Земли» і «Похвалу роду рязанских князей», що дійшла до нас у складі повістей про Николу Збаразького. Всі ці три твори спрямовані до минулого, що складає у них основу для сполучення плачу і похвали. Кожне з них поєднує книжковий початок з духом народної поезії плачів і слави. Кожне з них тісно пов’язане з дружинним середовищем і дружинним духом воїнської честі».

«Слово» починається роздумами автора з приводу того, якою бути манері оповідки. Він відкидає стару манеру Бояна і зважується слідувати безпосередньо «билинам» свого часу – дотримуватися справжніх подій. Чим він переконує читача, що перед ним імпровізація, вільна від літературних традицій мова – навіть такої сильної, як Боянова.

Зв’язок «Слова» з усною народною поезією ясніше всього відчувається в межах двох його жанрів, що частіше згадуються в поезії: плачу і пісенної слави. Їхня емоційна протилежність, свідчать дослідники, дає широкий діапазон почуттів і змін настроїв, що так характерно для «Слова».

Автор ніби подумки рухається за полками Ігоря і по-думки його оплакує. В той же час він ніби цитує плач Ярославни.

Автор «Слова» не тільки великий художник, але й видатний публіцист, який добре розуміє політичну обстановку Русі. Поразку Ігоря він сприймає не лише в особистому плані поведінки Ігоря, але і в плані політичної долі Русі. Публіцистичний талант автора – це перш за все палке звертання до князів припинити міжусобиці, чвари-розбрати і постояти за Руську землю.

Автор володіє великою поетичністю свого таланту. У «Слові» все живе, рухоме, непостійне. Природа жива, діяльна, невіддільна від світу людини. Вона віщує поразку затемненням сонця, схиляється трава від жалю, неспокійно поводяться птахи, звірі. Природа допомагає Ігорю під час втечі. «Слово» закликає руських князів припинити чвари, об’єднатися перед лицем загрози нападу. В цьому основний смисл «Слова», що не втратило актуальності і в наші дні.

Як і віки тому, так і сьогодні, був і є правдивим Маврикій.

«Оскільки у них (слов’ян – В.Ч.) багато князів, і вони між собою не мають згоди, тож корисно декого з них притягти на свій бік, щоб вони не об’єдналися разом і не виступили під єдиним керівництвом».

Що й казати, мудрим був грек Маврикій, сказав – як зав’язав. На віки. Бо й сьогодні його порада – суть гірка наша правда, бо в нас все ще таки й справді багато князів.

ІV

«Розлились в землі Руській, розлились жалі…»

Грає море опівночі,
Дощі з туманами ідуть.
В Руську землю до отчого
Столу золотого
Бог Ігорю вказує путь.
Зорі звечора погасли;
Береться к півночі,
А князь Ігор то заплющить,
То розплющить очі;
В мислях мірить поле без кінця
Од великого Дону
До малого Дінця.
Кінь… Північная доба…
Овлур свиснув за рікою —
Князю звістку посила.
«Князя Ігоря нема»!
Земля затрусилась,
Трава зашуміла;
Половецька сторожа
Скрізь залопотіла…

В тексті (поеми «Слово» – В.Ч.) є також багато незрозумілих і до теперішнього часу так званих «білих плям» – пишуть дослідники, – розкриття яких дало б можливість ще краще зрозуміти думки автора та мати більшу інформацію. Так, наприклад, читаємо: «Темно стало третього дня: два сонця померкли, обоє багряних стовпи погасли, а з ними молоді два місяці, Олег і Святослав, тьмою поволоклися і в море погрузились».

За Інтернет-виданням:

«В Іпатіївському літописі зазначено, що з князем Ігорем в поході були його молодший брат Всеволод, син Володимир та синівець (племінник) Святослав, і вказано, до яких саме половецьких князів вони потрапили в полон. Поміж них названо Святослава Ольговича. Це – остання згадка про нього, яку ми маємо в літописах. В заключній частині «Слова», в якій співаються слави і заздравіє живим князям, ім’я Святослава також відсутнє, що дає підстави вважати його загиблим. Можливо, що цей молодий князь загинув уже в полоні. Певно, з Ігорем у поході таки був ще один син – Олег (народився в 1174 р.), якого Ігор неодноразово брав у походи й раніше. Після 1185 року згадок про Олега Ігоровича також не знаходимо. В «Слові» зазначено, що молоді князі – Олег і Святослав – потопились в озері, біля якого бились війська. В стислому оповіданні про похід Ігоря в 1185 році Лаврентіївського літопису написано, що в поході з Ігорем було два сини. Отже, не тільки військові втрати та небезпека від половців, а й особисті переживання, які розривали Ігореве серце, ще більше загострювали почуття відповідальності та дали йому право писати й звертатись до інших:

Перейти на страницу:

Чемерис Валентин Лукич читать все книги автора по порядку

Чемерис Валентин Лукич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Ярославна отзывы

Отзывы читателей о книге Ярославна, автор: Чемерис Валентин Лукич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*