Доктор Сон - Кінг Стівен (смотреть онлайн бесплатно книга TXT) 📗
— Я питав, чи ти…
— Я пам’ятаю, що ти питав, — сказав Ден. — Якщо вони замкнені, ми з цим упораємося. Якось. А тепер давай вертатися до того мотелю й селитися. Я буквально вимотаний.
9
Поки Джон (платячи готівкою) знімав для них два сусідніх номери в «Холідей Інн», Ден відвідав адерську залізну крамницю «Істинна ціна»[313]. Там він купив лопату, граблі, дві сапки, садовий совок, дві пари рукавичок і речовий мішок, щоб можна було куди скласти свої придбання. Єдиним інструментом дійсно йому потрібним була лопата, але він вирішив, що краще купити весь цей набір.
— Що привело вас до Адера, можу я спитати? — запитав продавець, пробиваючи Денові покупки.
— Просто проїжджав через це місто. У мене сестра в Де Мойні, і в неї там невеличкий садок. Мабуть, вона має більшість з цих речей, але подарунки завжди покращують рівень її гостинності.
— Знайома історія, брате. І вона дякуватиме вам за сапку з коротким держаком. Нема знаряддя зручнішого, а більшість садоводів-аматорів не здогадуються придбати собі таку річ. Ми приймаємо «Майстер Кард», «Візу»…
— Гадаю, дам краще пластику відпочинок, — сказав Ден, дістаючи гаманець. — Дайте мені тільки чек для Цукрового Дядька[314].
— Ще б пак. А якщо ви назвете мені ваше ім’я і адресу — чи вашої сестри, — я надішлю вам наш каталог.
— Знаєте що, сьогодні, либонь, ми і це пропустимо, — сказав Ден, кладучи на прилавок невеличке віяло з двадцяток.
10
Об одинадцятій того вечора у двері Дена тихо постукали. Відчинивши, він впустив Джона. Абрин педіатр був блідий і збуджений.
— Ти поспав?
— Трохи. А ти?
— І так, і сяк. Здебільшого ніяк. У мене нерви зараз напружені, як у якогось чортового кота. А якщо нас зупинить коп, що ми скажемо?
— Що ми чули, ніби у Фрімені є забігайлівка з танцями, тож вирішили її пошукати.
— У Фрімені нічого нема, окрім кукурудзи. Не менш дев’яти мільярдів акрів самої кукурудзи.
— Ми цього не знаємо, — м’яко пояснив Ден. — Ми просто проїжджі. І ніякий коп нас не зупинить, Джоне. Ніхто нас навіть не помітить. Але якщо ти хочеш залишитися тут…
— Я не для того проїхав половину країни, щоби сидіти в мотелі й дивитися Джея Лено[315]. Дозволь мені лише скористатися туалетом. Я був сходив у себе, перед тим як виходити, але зараз схотілося знов. Господи, я так нервуюся…
Дорога до Фрімена здалася Денові дуже довгою, але щойно вони залишили позаду Адер, їм не зустрілося жодної машини. Фермери лягають спати рано, а ця дорога пролягала далеко від маршрутів вантажоперевезень.
Коли вони наблизилися до спиртзаводу, Ден погасив фари їхнього орендованого автомобіля, завернув на службову дорогу і повільно підкотив до зачинених воріт. Двоє чоловіків вийшли. Джон вилаявся, коли у «Форді» ввімкнулося верхнє світло.
— Я мусив би вимкнути цю штуку, ще перед тим, як ми виїжджали з готелю. Або розбити лампочку, якщо там нема вимикача.
— Розслабся, — сказав Ден. — Нікого тут нема, тільки ми, курчатка[316].
Та все ж таки, поки вони підходили до воріт, і в нього у грудях колотилося серце. Якщо Абра права, маленького хлопчика після того, як його нещадно закатували, було поховано тут. Якщо уявити собі місцину, де мусять являтися привиди, то ця…
Джон взявся за ворота, і коли штовхання не допомогло, він їх посмикав на себе.
— Нема ради. Що тепер? Перелазити, я гадаю. Я готовий спробувати, тільки можу зламати собі нахер…
— Зачекай.
Ден дістав з кишені куртки ліхтарик-олівець і посвітив на ворота: спершу нічого, окрім зламаного висячого замка, потім рясні звої дроту вище і нижче замка. Він пішов назад до машини і своєю чергою здригнувся, коли загорілося освітлення в багажнику. От лайно, та гаразд. Неможливо про все пам’ятати. Висмикнувши новий речмішок, він пристукнув кришку. Повернулася темрява.
— Бери, — простягнув він Джону пару рукавичок. — Надягай.
Ден надяг і собі рукавички, відкрутив дріт і до часу встромив обидва його шматки в одне вічко сітчастої огорожі.
— Окей, поїхали.
— Мені знов треба помочитися.
— Ох, чоловіче. Потерпиш.
11
Ден повільно й обережно повів герцівський «Форд» кругом, до вантажного дебаркадера. Там було повно ям, деякі з них глибокі, всі важко розгледіти з вимкнутими фарами. Найменше з усього в світі йому хотілося втрапити «Фордом» в якусь із них і зламати вісь. Позаду заводу поверхня складалася з голої землі з рештками потрісканого асфальту. За футів п’ятдесят подалі стояла інша сітчаста огорожа, а поза нею безкраї лани кукурудзи. Цей вантажний двір не був завбільшки як парковка, але все одно доволі величенький.
— Дене? Як ми дізнаємося, де…
— Тихо будь.
Ден низько похилив голову, торкнувшись лобом керма, і заплющив очі.
(«Абро»)
Нічого. Звичайно, вона зараз спить. Там, в Енністоні, зараз уже вранішні години середи. Джон сидів поряд з ним, жуючи собі губи.
(«Абро»)
Ледь чутне ворушіння. Це може бути лиш його уява. Проте Ден сподівався, що це дещо більше.
(«АБРО»)
У нього в голові розплющилися очі. Зависла мить дезорієнтації, щось на кшталт подвійного бачення, а тоді Абра почала дивитися разом із ним. Вантажний дебаркадер і розтрощені рештки димарів раптом проявилися ясніше, хоча єдиним освітленням залишалося те саме сяяння зірок.
«Зір у неї набагато збіса кращий, ніж у мене».
Ден виліз із машини. Джон також, хоча Ден цього майже не зауважив. Він поступився контролем дівчинці, яка, прокинувшись, лежала в своєму ліжку за одинадцять сотень миль звідси. Він відчував себе металодетектором у людській подобі. От тільки не метал він — вони — зараз шукали.
(«підійди до отієї бетонної…»)
Ден підійшов до вантажного дебаркадера і став до нього спиною.
(«тепер починай ходити туди-сюди»)
Пауза, поки вона нашукувала спосіб, яким би їй уточнити, що саме вона від нього хоче.
(«як у «Місці злочину»[317])
Він пройшовся футів з п’ятдесят наліво, потім повернув направо, рухаючись від дебаркадера супротивними діагоналями. Джон уже дістав з речового мішка лопату і стояв біля орендованого автомобіля, дивився.
(«ось тут вони поставили свої автодоми»)
Ден знову повернув ліворуч, рухаючись повільно, подеколи відкидаючи ногою зі свого шляху якусь випадкову цеглину або уламок бетону.
(«ти близько»)
Ден зупинився. Він унюхав щось неприємне. Трохи схожий на газ запах розкладу.
(«Абро, ти чуєш?»)
(«так, о Господи, Дене»)
(«потерпи, любонько»)
(«ти далеко зайшов, повернися назад, іди повільно»)
Ден розвернувся на одній ступні, наче недолугий солдат за командою «кругом». І знову вирушив у напрямку вантажного дебаркадера.
(«лівіше, візьми трохи лівіше, і повільно»)
Він рушив, як було сказано, роблячи тепер паузу після кожного маленького кроку. Ось знову той запах, тепер трохи сильніший. Раптом надприродно чіткий нічний світ почав туманитися в його очах, наповнюваних Абриними сльозами.
(«тут той хлопчик-бейсболіст, ти стоїш просто над ним»)
Ден глибоко вдихнув і ляснув себе по обличчю, витираючи щоки. Він весь тремтів. Не тому, що змерз, а тому, що тремтіла вона. Сидячи у себе в ліжку, вчепившись у свого валькуватого старого кролика і здригаючись, як старий листок на мертвому дереві.
(«забирайся звідси, Абро»)
(«Дене, а ти»)
(«так, в порядку, але тобі нема потреби цього бачити»)
Зненацька та абсолютна ясність зору пропала. Абра перервала зв’язок, і це було добре.
