Мелодія кави у тональності кардамону - Гурницька Наталія (книги бесплатно без регистрации TXT) 📗
Анна міцно стиснула губи. Якщо дитина не смоктатиме — годуватиме її з ложечки. Мала ж не синіє і не задихається, а отже, може їсти.
У якийсь момент усе почало налагоджуватися. Ледь розплющивши очка, дитина не лише не заснула, але з хвилину смоктала. Відразу по тому знов заснула, проте навіть таке невеличке досягнення примусило Анну заплакати від радості. Що там вони всі знають? Дитина, яка сама їсть, зовсім не квола і не безнадійна.
Перевдягнувши Елю в сухе, Тереза знов підійшла до Анни.
— Не їсть? — по-своєму витлумачила вона її сльози. — Спробуй погодувати ложкою.
Заперечно хитнувши головою, Анна підвела голову і крізь сльози усміхнулася Терезі.
— Вона їсть! Уявляєте? Сама. Це ж добре? Вона житиме? Правда?
Тереза уважно глянула на Анну, тоді на дитину на її руках.
— Будемо сподіватись. Зараз я мушу йти. Сама розумієш, не можу залишатися тут надовго.
Вона замовкла. Пояснювати, куди і навіщо треба йти, не було потреби. Анна і сама чудово це розуміла.
Вдягнувшись, Тереза знов підійшла до Анни з дитиною.
— У найближчі декілька днів я навряд чи сюди прийду. Мусиш сама давати собі раду. Когось чужого присилати на допомогу я теж не хочу. Тут і без чужих очей усе заплутано. Завтра прийде моя покоївка і принесе тобі продукти, але до хати її не впускай. Не треба нікому бачити, що тут діється.
Зробивши кілька кроків до дверей, Тереза озирнулася.
— І ще… Я залишу тобі адресу нашого лікаря. Він знає ситуацію. Якби щось сталось із дитиною, покличеш його і відразу повідомиш нас. До речі, малу ми похрестили. Зробили то відразу по смерті Анелі. Думали, дитина теж не виживе.
Обережно поклавши немовля на ліжко, Анна глянула на Терезу.
— А як… Як там…
Тереза втомлено глянула на Анну.
— Хочеш ще про щось мене запитати? Кажи виразно, бо мушу йти.
На мить завагавшись, Анна глибше вдихнула повітря.
— А Адам? Як він?
Дуже довго Тереза не відповідала, тоді якось непевно повела плечима.
— Не дуже добре, але, напевно, так і має бути. Не надто легко, коли за подібних обставин у тебе вмирає друга дружина. А тут ще й обставини дуже специфічні… Не знаю, може, тобі не надто приємно таке чути, але по-своєму Адам її таки любив.
Анна опустила очі. Може, й справді любив, але надто своєрідною була та його любов. Вона б такої не хотіла.
Розділ 10
Наступні кілька днів перетворилися для Анни на суцільний жах. Ані на мить не могла позбутися страху за новонароджену дитину. Майже невідступно сиділа біля доньки Адама та Анелі, щогодини годувала, слідкувала, щоб та не змерзла чи не перегрілася, прислухалася, як мала дихає і чи дихає взагалі, з тривогою вдивлялася в обличчя, приглядалася до поведінки і боялася зауважити в дитині якісь зміни на гірше. Проте дитя, яке вижило у важких пологах, тепер так наполегливо чіплялося за життя, що Анні поступово відлягло від серця. Вона виживе. Обов’язково виживе. Уже по декількох днях дівчинка виглядала значно краще. Трохи пожвавішала, та й рухи стали інакшими, майже такими, як у всіх здорових новонароджених немовлят, лише підборіддя тремтіло і сон був надто дивним, а ще вона була дуже маленькою, проте якраз це не турбувало Анну. Якщо нічого не зміниться — дитина наздожене дітей свого віку. Дивлячись на крихітну дівчинку, Анна відчувала, що ладна небо до неї прихилити. Тут навіть не йшлося про те, що це донька Адама, насамперед бачила в ній маленьке, покривджене життям створіння, яке так прагнуло порятунку. Сотні разів прокручувала в голові всі можливі варіанти розвитку подій і звинувачувала у всьому насамперед себе. Логіки в таких роздумах було мало, проте Анна все одно не могла подарувати собі того, що сталося не з її вини. Людині взагалі властиво вишукувати причини всіх бід та нещасть. Одні звинувачують себе, другі — інших, треті копирсаються в причиново-наслідкових зв’язках і переконують себе в можливості хоч щось контролювати. Дуже непросто прийняти те, у чому зазвичай нема жодної логіки. Думати, що можеш вплинути на події, убезпечитися від нещасть, відвернути їх — ілюзія, з якою важко, а іноді майже неможливо розлучитися. Ще важче змиритися з тим, що скоректувати вдається лише обставини, окремі ситуації, час, але не долю і не життя загалом.
Довго мучитися докорами сумління, плакати чи копирсатись у власних спогадах Анна не могла. Так поводилася лише в перші дні, а потім усе довкола закрутилось, як ярмаркова карусель навпроти церкви Святого Юра. Хапалася за найнагальнішу роботу, не доробляла, бо починала плакати Еля, перевдягала та годувала її, тоді прокидалась і теж починала скиглити інша мала, і Анна не знала, до кого бігти насамперед. Зазвичай хапала на руки обох і намагалася дати їм раду одночасно.
З укладанням спати теж не все було гаразд. Новонароджене немовля вирішила класти в колиску, проте Еля з обуренням прийняла те, що її перестали колихати, і не заспокоїлася доти, доки не відстояла за собою це право. Капітулювавши, Анна повернула Елі її колиску, новонароджену дитину поклала на своє ліжко, а сама перебралася на підлогу. Коли їй вдавалося втихомирити дітей, вона бігла на кухню і примушувала себе хоч щось поїсти. Мусила мати достатньо молока для того, щоб годувати двох дітей. Немовля їло не надто багато, проте ледь не щогодини, а Еля, звикнувши до того, що маминого молочка має вдосталь, не хотіла щось інше. До всього того додалося прання та прасування, і Анна майже не помічала, яким чином день добігав до ночі — провалювалася в сон, як у глибоку яму. Десь на середині падіння з напівзабуття її зазвичай вихоплювало тихеньке скиглення немовляти, і Анна примушувала себе підводитися. Здається, ця дівчинка вже не просто чіплялася за життя, а починала дедалі впевненіше його завойовувати. Взявши дитину на руки, сідала на долівку і, притулившись плечима до ліжка, годувала, дрімаючи. Десь серед ночі не розрізняла, кого тримає на руках. Хотілося лише одного — бодай годину поспати спокійно. До ранку Анна не розуміла, що було насправді, а що лише наснилося. А коли молилася, нічого не бажала собі так сильно, як терпіння та витривалості. Не почувалася впевнено, проте намагалася не впадати у відчай. Адамові зараз у стократ важче. Людина завжди беззахисна перед смертю, і неважливо, чи зіштовхується вона з нею вперше-вдруге чи, може, востаннє. Знання та досвід пережитих втрат ніяк не допомагають, лише накладають іще один шар болю на всі попередні.
Почувши слабке пхикання в себе за плечима, Анна озирнулася. Ну, звичайно, малі прокинулись одночасно. Дивно, якби інакше.
Карусель ворухнулася, зрушила з місця і закружляла довкола Анни, набираючи обертів. Годувала, переповивала, прала, прасувала… До вечора хотілося хіба доповзти до ліжка та заснути. На додачу до всіх клопотів ще й Еля поводилася препаскудно — вередувала, тягнула до рота все, що потрапляло під руку, погано їла, зле спала, плакала через найменшу дрібницю. Навчена попереднім досвідом, Анна знала, що в неї лізе черговий зубчик, і не надто цим переймалася. Нічого, незабаром минеться.
Десь на десятий-дванадцятий день від візиту Терези стало трохи легше. В Елі прорізався зубчик, і вона не лише краще спала вночі, але й удень не вимагала постійної уваги. Тепер вимогливішою стала інша мала. Як усі немовлята, мучилася животиком і вже мала силу голосно повідомляти про це.
Анна намагалася не надто засмучуватись через недоспані ночі, проте це не завжди вдавалося. Дедалі частіше почувалася настільки втомленою, що до вечора не відчувала нічого, окрім глухого роздратування. На щастя, до ранку той стан минався, і вона з новими силами бралася за роботу. Вже й сама дивувалася. Звідки у ній з’являється витримка та терпіння?
Прокинувшись від жалібного скиглення немовляти, Анна підвелася на ноги. Мала доволі жваво крутила голівкою, шукаючи груди. Їстоньки хоче.
Узявши дитину на руки, Анна обережно торкнулася долонею пушка на маленькій голівці. Яка ж гарненька дівчинка. Справжня лялечка. Просто ще надто крихітна, але й зараз видно, що гарна. Чимось подібна на її власну малу. Не дивно, батько ж у них один. За декілька років ці дівчатка не надто відрізнятимуться одна від одної.
