Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
—В пусте... почав українець, але прикусив язика, побачивши! як метнулись угору брови Джейсона, віщуючи близькість нового шквалу.
Через п’ять хвилин чекаю нагорі.
Сивочолий розвернувся і вийшов. Стрілець посунув слідом, деліі катно тримаючись на крок позаду.
Ґрем нарешті перестав ритись у наплічнику.
—Він не згадав про мене, — озвався Сьома, зиркаючи на друзів і безмовно питаючи: що це може означати?
—Ти через ’це комплексуєш чи що? поставив риторичне зап#1 тання Левко.
—Я теж думаю, що це привід радіти, — долинув з кутка надлом-? лений голос мулата.
Певна річ, Сьома не радів, але чомусь подумав, що мовчан«а Джей- еона прозвучала як запрошення. Запрошення повернутися до Білої кімнати.
Ґрем стояв на терасі, спостерігаючи, як Лео зникає в порожньому че¬реві гелікоптера «Мі -17», і чекав, поки Амаро Кіспе відбере мачігу¬енга, які підуть на плантацію. Почувався американець кепсько, неви¬значеність душила його, але ще більше пригнічував той факт, що їх розділили: Сьома лишається в підземеллі, українець летить невідь-ку- ди, а Сатомі заслали гарувати на кухню до прилизаного італійця.
Зрештою карлик визначився. Разом з Премом вирушали п’ятеро перуанців і восьмеро індіанців мачігуенга. Перуанці вирушали без зброї, лиця були похмурими, і американець здогадався, що «похід на плантацію» вважався серед ним чимось на кшталт принизливого, але невідворотного обов’язку, якимось різновидом кріпацької повинності. Обличчя індіанців нічого не виражали: важка фізична праця була невід’ємним атрибутом їхнього існування. Ґрем вразився, помітивши, що мачігуенга босі. Він уявити не міг, як можна ходити по сельві не-взутому.
Гурт, що вирушав до плантації, мав конвоювати один зі стрільців Джейсона, той, що спускався з сивочолим у «нору» кілька хвилин то¬му. Стоячи на відкритій ділянці,,попри ранню годину починаючи пітніти, Ґрем роздивлявся його. Височенний, майже під два метри, відносно худий (принаймні він здавався худим на тлі інших трьох гор¬лорізів великого боса), з дуже крупними кістками. Плечі, лікті й колі¬на випирали, немов шарніри грубо зібраного механізму. Довгі пальці з опуклими суглобами нагадували маніпулятори японських роботів. Очі сіро-сині, волосся світле. Відчувалася скандинавська кров. Коли чоловік стояв і не рухався, то справляв враження довготелесого не¬зграби (геть чисто, опора високовольтної лінії в людській подобі), та щойно він починав рухатись, незграбність дивовижним чином зника¬ла. Рухи були стрімкими й спритними, м’язи вигравали, а маслаки, які так жахливо випирали в нерухомому стані, виглядали цілком гармо¬нійно. На відміну від колег зі «служби безпеки» Джейсона, він був жилавий, як столітній дуб. Не роздутий на.стероїдах.у,тр|нажерному залі, а по-справжньому м’язистий.
XC
14серпня 2012 року. 08:47 [UТС—5]
Паїтіті
Найпомітнішою ознакою були вилиці, що етовбурчились у стороч ни, роблячи довгасте лице схожим на череп з натягнутою на нього мас¬кою і штучними очима.
На вигляд довготелесому було років тридцять. Він був єдиним, хто йшов до плантації озброєним. На правому плечі, стволом донизу, ви¬сіла штурмова гвинтівка МІ 6, на лівому — недбало накинутий одно- шлейковий рюкзак з логотипом охоронної компанії «Blackwater» •:« чорний ведмежий слід в овальному, сплюснутому згори і знизу, при¬цілі бордового кольору.
Помітивши лого «Блекуотера», Ґрем оживився. Хай там що про неї розказують, але це американська компанія. Ймовірно, власник наплічника — теж американець. Хоч-не-хоч у серці мулата зажеврі¬ла надія: якщо співвітчизник виявиться хоч трохи приязнішим за Джейсона, тоді, можливо...
Роздуми перервав хрипкий оклик:
—Ходімо!
Довготелесий говорив скриплячим голосом, подібно до Клінта Іс- твуда зі старих вестернів. Голос пасував стрільцю на сто відсотків.
Першими рушили мачігуенга, за ними, досі ображено бурмочучи, роззброєні хлопці з ватаги Амаро Кіспе, слідом — Ґрем, довготеле¬сий стрілець замикав колону. Двоє індіанців тягли на собі кошелі з їжею, інші четверо несли порожні кошики. Вони зійшли донизу Па¬їтіті (наскільки міг судити мулат, іншими ходами, не тими, якими їх ве¬ли нагору) і вибрались у джунглі крізь замаскований заростями лаз у східній стіні. Не змінюючи порядку, кавалькада ступила на вузьку, але добре втоптану стежину, що вилася по сельві, і подалася на пів¬нічний схід. Мачігуенга чудово знали дорогу.
Просувались повільно; довготелесому довелося кілька разів при-крикувати, підганяючи індіанців. Мачігуенга пришвидшували темп, але за хвилину знову плелись наче на каторгу. Хоча, мабуть, так во¬но й було.
Двічі мулат обертався до стрільця з широкими вилицями й синіми очима і за другим разом навіть відважився заговорити (збираючись
1 «Вlаскwater» — американська приватна військова компанія, заснована у 1997 ро¬ці. У 2007-му у зв’язку з кількома міжнародними скандалами була переймено¬вана на «Хе Бетсез ИХ», за два роки — на «Асасісті». Працює на замовлення переважно уряду Сполучених Штатів, а також приватних <)ріб. Забезпечувала за¬хист американських дипломатів підчас війни в Іраку, була найнята для допомоги в ліквідації наслідків урагану Катрина, зараз бере участь у війні в Афганістані то¬що. «Віаскшаїег» («Аса<1етг»-) має чимало дочірніх компаній, деякі з них займа¬ються розробкою спеціалізованої військової техніки.
бовкнути щось на кшталт «хелло, бадді, я Грем»), але чоловік його иііпередив, жорстко урвавши:
—Не озирайся. Вперед.
Опів на десяту дерева порідшали, і незабаром група дісталась до- ижелезної відкритої галявини. Уважно придивившися, Ґрем припус- і ив, що чистина не є природною, ЇЇ вирубали в тропічному лісі. Вона мала форму прямокутника шириною вісімдесят і довжиною кілька сотень метрів. Хоча про штучність свідчила не так форма ділянки, як рівні ряди насаджених за метр один від одного кокаїнових кущів1. Рослини нагадували кущі терну і були вищими за людський зріст, ча¬сом ледь не вдвічі. Кидалося в очі, що доглянуті: гілки рівні, місця¬ми підрізані, земля спушена, волога. Тонке зелене листя пашіло ідоров’ям.
У південно-західному куті кокаїнової плантації висилась халабуда (чи радше навіс) з дахом з висушеного пальмового листя і трьома сті¬нами з довгих, грубо обструганих гілок. Усередині виднілась костру¬бата, увінчана кріслом дерев’яна конструкція, схожа на вишку, з якої судді спостерігають за тенісним матчем. Накриття захищало відсон¬ня, а «вишка» давала можливість продивлятись (а також, мабуть, прострілювати, подумав Грем) усе поле.
Довготелесий почепив наплічник на стіну халабуди і зронив:
—До праці, хлопці.
—А що мені робити? — кліпнув мулат.
Мачігуенга поскладали в тіні халабуди кошики з їжею. З одного ко¬шика дістали купу потертих сумок і стали вішати на плечі, пускаючи шлейку навскіс по тулубу. Кілька чоловіків лаштували до пояса пляш¬ки з водою.
—Агов, ти, — гукнув стрілець одного з перуанців, — ти ж ніби говориш англійською. Поясни цій дамочці її задачу на найближчі чо¬тири години.
Молодий перуанець із лицем, проораним глибокими слідами від чи¬ряків, мовчки подав Грему наплічну сумку і кивнув, кличучи за собою. Хлопець був молодим, на рік молодшим за мулата, але через подзьо¬бане вм’ятинами обличчя здавався чи не вдвічі старшим. Разом з ін¬шими перуанцями і мачігуенга вони попростували вздовж джунглів до південно-східного краю плантації.
Ґрему та його напарнику дістався другий поперечний ряд кущів.
1 Кокаїновий куш (лат. Erythroxylum coca) — вид кущоподібних рослин з роду Ери- троксилум, родини Еритроксилові. Сировина для виготовлення наркотику кокаїн.
—Це кущ коки. — Хлопчина лагідно торкнувся видовженого, за- і гостреного на кінці листочка. Він говорив, розтягуючи слова, певно, І щоб зменшити акцент.
—Я знаю, що це, бадді.
—Ти будеш іти, і рвати листя, і складати його в сумку. В ось цю.
Я буду йти з одного боку, ти — з іншого. Рви акуратно, контролюй, щоб не пошкоджувати гілку. — Перуанець показав, як правильно: не смикати, а перегинати, ламаючи черешок. Листки коки мали товсті й короткі ніжки, що міцно сполучалися з гіллям, рвучи абияк, можна залишити без кори всю гілку. — Відділяй... як його?., як це буде ан-1 глійською?.. патичок?., ні... еі ресіоіо1.
