Яром–Долиною… - Тельнюк Станіслав (читаем книги онлайн бесплатно TXT) 📗

— Не такі вже вони й мирні, оті люди в Криму, — пробурчав король навмисне, щоб почув коронний гетьман. — Не такі вже вони й мирні, особливо деякі — як, наприклад, надто вже люблений паном коронним гетьманом Кантемір—мурза.

— Але його підтримує Стамбул, — випалив Конецпольський.

Король Сигізмунд, який і сам був любителем прямих і грубих у своїй простолінійності висловів, на цей раз не схвалив одвертості свого полководця. Вона його навіть розізлила. І тому він тут же пустив шпильку:

— Пан Станіслав Конецпольський поки що не є великим візиром Османської імперії…

Смикнувся вус, сталево блиснуло око гетьмана. А король продовжував:

— Та я його й не відпустив би до невірних. Мені самому потрібен такий Соколович — тільки із прізвищем Конецпольський.

Мусив великий коронний гетьман уклонитися і прийняти в серце з дякою комплімент великого короля Польщі. І водночас прийняти і шпильку — щодо того, що інтереси Османської імперії пан Станіслав часом пильнує з більшою ревністю, ніж інтереси Речі Посполитої…

Коли через три тижні благородному Гусейнові—азі, послові турецькому, вдасться—таки стрітися з польським королем, то йому буде вручено лист отакого змісту:

«Про те ж, що стосується теперішнього стану справ у володіннях і тієї, і другої сторони, ми докладно описали в наших листах до найсвітлішого турецького імператора. Ми звертаємо увагу вашого високороддя тільки на те, щоби ви побажали схилити свого найсвітлішого повелителя, аби він наказав тримати татарів у суворій слухняності, щоб вони не були винуватцями вторгнень та набігів. Ми ж, своєю чергою, настійливо зобов’язали ясновельможного Станіслава Конецпольського, воєводу сандомирського, командувача наших військ, аби він зі свого боку уважно стежив за козаками і звернув увагу на їхні таємні наскоки, що стали для них звичними».

Власне, це була частка великого листа, в якому уряд Речі Посполитої від імені короля багатослівно запевняв уряд Османської імперії у своїй любові, шані ет цетера, ет цетера.

Але про похід Дорошенка у тій цидулі нічогісінько не було. Король Сигізмунд сказав послові:

— Ми негайно надішлемо комісарів і депутатів на Січ, які докладно й ретельно перевірять ваш сигнал, і якщо сталися вказані вами порушення, то, о найблагородніший Гусейне—аго, винні у всіх оцих порушеннях будуть покарані!.. Дружні стосунки між Річчю Посполитою й Османською імперією — то наріжний камінь нашої політики!

Найблагородніший Гусейн—ага буде довго кланятися королеві Сигізмундові.

Коли великому коронному гетьманові Конецпольському розкажуть про цю аудиєнцію, він заскрегоче зубами.

Але зрештою він мусив би берегти свої зуби. Знав бо ж: їхня королівська милість зайняла позицію невтручання в події — тобто: що буде, те й буде! А щось же ж обов’язково має статися!

Загнавши добру тисячу коней, рештки війська Шагіна—Герая дісталися столиці — Ескі—Кирима. [30] Магомет—Ге—рай, ясна ж річ, не здогадався втекти до Бахчисарая, де оборонятися від Кантеміра було б, безумовно, легше, та й знайти прихильників, які стали б під прапори братів, було набагато більше…

— Брате, — ледь стоячи на ногах від утоми й недосипання, від голоду й розпуки, вигукнув Шагін, — брате мій! Невже ти не чув про нещастя, яке спіткало мене й наше військо?

— Чув, — тихо й безнадійно відповів Магомет—Ге—рай: — Усе — в руках Аллаха!

Шагін—Герай щосили стьобнув гарапником, наче стрілив з пістоля.

— При чім тут Аллах, брате?! При чім?! Нам треба діяти! Нам треба збирати військо і оборонятися!

— Де військо? Яке військо? — запитав блідий Магомет. — Скільки залишилося твого війська?

— П’ять сотень…

— І це — все?

— Але ці п’ять сотень дійдуть із нами до Бахчисарая! Нам треба достояти до того часу, коли прийде нам на поміч Дорошенко.

— Чи ж прийде? — засумнівався хан.

— Обов’язково прийде! Поки він живий, він не дасть туркам топтати землю Криму…

— Твій Дорошенко, поки ти воював за Дунаєм, захопив і знищив Іслам—Кермен! — люто витріщившись на молодшого брата, крикнув Магомет.

— А Акрам—баші і тисяча його воїнів? Загинули? — Щось важке, страшне й холодне стисло серце Шагіна. Про фортецю він зараз не турбувався. Вона йому була, власне, й не потрібна. Вона навіть заважала зміцненню дружніх стосунків з козаками. Але тисячний гарнізон Акрама—баші?..

— Мерзотний боягуз Акрам—баші здав фортецю гяурам! Він прибіг сюди, як боягуз, він просився до мене, хотів щось пояснити! Які можуть бути пояснення у боягуза! Я наказав відрубати йому голову і настромити на пакіл, а його боягузи—вояки зараз обеззброєні і сидять у зіндані…

— Чому я не бачив голови Акрама—баші, коли їхав сюди? — запитав Шагін—Герай.

— Його буде страчено за півгодини. Він вимолив у мене, сподіваючись, напевне, на твою загибель, відстрочки у виконанні вироку до твого приїзду. Я сказав: гаразд, почекаємо прибуття калги, але май на увазі, хан своїх рішень ніколи не скасовує; через півгодини після прибуття мого брата твою голову буде виставлено на палі — і всі милуватимуться нею…

Шагін—Герай перечепився через килим і впав. Упав не тільки тому, що перечепився, не тільки тому, що був смертельно втомлений, а й тому, що його потрясла дурість свого вінценосного брата. Воістину, Аллах, якщо хоче когось покарати, то він відбирає у того розум. Аллах уже відібрав волю і хоробрість у Магомета! А тепер починає забирати розум!..

— Брате, — безсило сидячи на підлозі, тремтячим голосом мовив Шагін—Герай. — Віддай наказ про відстрочку страти Акрама—баші. Нехай його приведуть негайно до тебе. І ти його помилуй, брате, помилуй в ім’я мене, помилуй в ім’я порятунку свого престолу, помилуй в ім’я волі й незалежності Криму!..

— Ти що так пишно? — здивувався Магомет—Герай. — Ти довго не спав — і тепер нездатен думку до думки притулити? Поспи, спочинь!..

— Через три—чотири години ось тут, в Ескі—Киримі, будуть воїни Кантеміра, будуть його сеймени й турецькі яничари! — закричав Шагін—Герай. — Ми повинні негайно втікати до Бахчисарая! Негайно!.. І разом з нами Акрам—баші та його воїни. Яке щастя, що Дорошенко вмовив його здати Іслам—Кермен без бою й залишив життя і зброю його воїнам!.. Брате, я благаю тебе помилувати їх і збиратися в дорогу. Негайно!..

Через годину кіннотники Шагіна—Герая, що їх аж хитало на потомлених конях, а також піші воїни Акрама—баші, яким було зле від голоду і недавнього страху смерті, вирушили разом з братами Гераями на Бахчисарай. Крім них було ще півтисячі чоловік з двірцевої охорони та особисті охоронці хана Магомета. Звісна річ, везли також гарем, везли всю челядь. Везли ще тюремників та катів — один з них навіть не встиг зняти з себе ритуального вбрання: сьогодні він мав відрубати руду голову високого злочинця Акрама—баші, який не виявив героїзму при обороні від невірних якоїсь там фортеці. О Аллаху, тих фортець у хана так багато — на Ор—Капу тільки сімнадцять!.. А все одно трудно оборонитися від недолі!..

В останній мент Шагін—Герай післав кількох вояків на Карадаг — до розбійника Амета—Киримли. Записка, яку йому мали передати, гласила: «Розбійнику Амете! Рятуй мене і мого брата! Кантемір іде разом з турками на Бахчисарай! Удар по ньому з тилу. Шагін—Герай».

Ех, якби ж ото в розбійника Амета—Киримли та була не сотня—дві хлопців у ватазі, а хоча б разів у десять! Що можуть вдіяти вони проти величезних сил Кантеміра?

І все ж — хай навіть ця невелика сила, і то — поміч…

Згадав тепер Шагін—Герай, як колись він збирався ізнищити розбійницьке гніздо на Карадазі, та все було якось ніколи, та все було якось ніяк. Думав: ось доведу війну з турецьким засиллям у Криму до кінця — тоді візьмуся й за Амета—Киримли. Жорстокий був Шагін—Герай з непокірливцями, а особливо жорстокий був з тими мурзами, які молилися на Османську імперію. Не жалував їх, нищив, як нещодавно у Московії цар Іван Грозний нищив бояр. Правда, Іван нищив їх і за діло й без діла, навіть сина власного вбив ні за що, але це для Шагіна — річ звичайна. Хіба не прирікають на смерть своїх синів османські султани? І серця в них за своїми дітьми не болять. Кантемір, мерзотний Кантемір, хоче встановити в Криму османські закони та звичаї, хоче, щоб Кримське ханство, яке зараз виривається з—під турецької залежності, стало звичайним бейлербейством. [31] Не хоче цього Шагін—Герай, не тому що сам не такий жорстокий, як османські правителі, — він такий же в жорстокості, як і вони, — а тому, що розуміє: якщо Крим не вирветься на шлях самостійності, то це буде смерть ханству. Ну, чому не розуміє цього Кантемір, чому не розуміє цього Джанібек? Адже Кримові та його народові жити й після них! А вони про це не думають!..