Привид - Несбьо Ю (читать книги без сокращений .TXT) 📗
Коли Мартіна принесла йому паруючу гарячу каву, Харрі двічі відсьорбнув із чашки, а потім напрямки спитав, чи можна йому позичити її телефон на пару днів.
Вона поглянула на нього своїм чистим відвертим поглядом і сказала «так» — якщо йому це дуже потрібно.
Харрі кивнув, взяв її маленький червоний телефончик, цьомкнув Мартіну в щоку і поніс свою каву вниз, до кафе. П’ятеро столиків уже були зайняті, і вранішні опудала продовжували прибувати. Харрі сів за вільним столиком і скопіював номери зі свого китайського телефону. Відіслав текстові повідомлення важливим абонентам про свій новий тимчасовий номер.
Наркомани є так само незбагненними, як і решта людства, але в одному аспекті вони є доволі передбачуваними, тому коли Харрі залишив свій китайський телефон на столі, а сам пішов до туалету, він майже не сумнівався в результаті. Коли Харрі повернувся, телефону вже не було. Він вирушив у мандри, і тепер поліція матиме змогу відстежувати його у місті через базові станції.
А сам Харрі вийшов з кафе і вирушив по вулиці Тоєнгата до Грьонланда.
Йому назустріч схилом пагорба піднімалося поліцейське авто. Харрі негайно нагнув голову, витягнув телефон Мартіни і вдав, що жваво розмовляє — як привід для того, щоби прикрити більшу частину свого обличчя.
Авто проїхало повз нього, не зупиняючись. Було вкрай важливо, щоби наступні кілька годин його ніхто не чув і не бачив.
А ще важливішим було те, що він дещо знав. Він знав, звідки починати.
Трульс Бернтсен лежав, заціпенівши від холоду, під купою ялинових гілок.
Цілу ніч він прокручував перед своїми очима один і той самий фільм. Вовчий писок, який обережно задкує, повторюючи «спокійно», наче заклинання-запрошення до перемир’я, доки вони цілили один в одного свої пістолети. Вовчий писок. Водій лімузина, що стояв біля цвинтаря Гамлебюен. Чоловік Дубая. Коли він зупинився схопити отого велетня, якого встрелив Трульс, йому довелося опустити свого пістолета, і Трульс збагнув, що той чоловік добровільно ризикує своїм життям, аби врятувати товариша. Напевне, той Вовчий Писок був колишнім військовим або колишнім поліцейським, бо явно дотримувався якогось безглуздого кодексу честі. В ту мить велетень застогнав. Він був живий. Трульс відчув одночасно і полегшення, і розчарування. Але він дав Вовчому Писку зробити це, дав йому змогу підняти його на ноги. Трульс почув, як хлюпала кров у його черевиках, коли вони, погойдуючись, попленталися коридором до чорного ходу. Щойно вони опинилися надворі, як він начепив свою балаклаву, вискочив через парадний вхід до свого «сааба» і приїхав сюди, не насмілюючись повертатися додому. Бо це було безпечне місце, таємне місце. Місце, де ніхто його не побачить, місце, яке знав лише один він і до якого він ішов тоді, коли хотів побачити її.
Те місце знаходилося в Манглеруді, популярній зоні пішого туризму, але туристи завжди трималися своїх стежин і ніколи не підходили до цього валуна, який, до того ж, був оточений густим ялинником.
Будинок Мікаеля та Ули стояв на кряжі пагорба якраз напроти цього валуна, і Трульс мав перед собою прекрасний вид вітальні, в якій він багато разів бачив Улу, коли вона сиділа там вечорами. Просто сиділа собі на дивані, з її прекрасним обличчям, її граційним тілом, яке так мало змінилося з плином років; вона й досі була Улою — найгарнішою і найпривабливішою дівчиною району Манглеруд. Інколи там бував і Мікаель. Трульс бачив, як вони цілувалися й пестили одне одного, але перш ніж щось траплялося, вони завжди йшли до спальні. Втім, він не був упевнений, чи хотів би бачити продовження. Бо найбільше йому подобалося спостерігати за нею, коли вона сиділа там сама на дивані, підібгавши ноги і з книгою в руках. Час від часу Ула кидала погляд на вікно, наче відчуваючи, що на неї дивляться. І в такі моменти він радісно збуджувався від думки, що вона може знати. Знати, що він десь тут, недалеко.
Але зараз вікно вітальні було темне. Вони перебралися на нове місце. Вона перебралася на нове місце. А біля їхнього нового будинку не було безпечних місць для спостереження. Він сам у цьому пересвідчився, бо намагався таке місце знайти. До того ж, якщо справи підуть так і далі, то воно йому більше не знадобиться. Йому більше нічого не знадобиться. Бо він був тепер мічений.
Бо вони заманили його до готелю «Леон» до Харрі Холе о дванадцятій ночі, а потім вчинили напад.
Отже, вони намагалися спекатися його. Намагалися спалити спалювача. Але ж чому? Через те, що він надто багато знав? Але ж він спалювач. А спалювачі дійсно знають вельми багато, це зрозуміло і їжакові. Трульс губився в здогадках і не міг зрозуміти — чому. Та на біса він собі голову ламає?! Яка різниця — чому? Найголовніше тепер — це залишитися живим.
Він страшенно змерз, йому боліли кістки, але він не наважувався піти додому, доки не розвидніється і доки він не переконається, що йому нічого не загрожує. Якби йому вдалося переступити поріг своєї квартири, то там йому вже не було б чого боятися, бо він мав достатньо артилерії, щоби витримати тривалу облогу. Чорт, треба було прикінчити їх обох, але якщо вони спробують напасти на нього ще раз, то він покаже їм, де раки зимують, покаже, що Трульс Бернтсен — до біса міцний горішок.
Трульс підвівся. Струсив ялинові голки з одежі, здригнувся і поляскав руками по грудях, намагаючись зігрітися. Починало розвиднятися. Він подумав про інших дівчат, які асоціювалися у нього з Улою. На кшталт отої чорнявої штучки з кафе «Сторожова Вежа». Як її звуть? Ага, Мартіна. Колись йому здалося, що він зможе зійтися з нею. Вона працювала з небезпечними людьми, а він, як поліцейський, міг забезпечити їй захист. Але вона проігнорувала його, а в нього, як зазвичай, забракло духу зробити їй пропозицію — і отримати недвозначну відмову. Було краще і приємніше чекати й сподіватися, розтягувати процес, мучити себе, бачити заохочення там, де менш занепокоєні чоловіки бачили лише стандартну ввічливість, і більше нічого. А одного дня він підслухав її розмову з якоюсь жінкою, і виявилося, що вона вагітна. Огидна хвойда. Всі вони хвойди. Як і та дівчина, яку Густо Ганссен використовував для того, щоби вона на стрьомі стояла. Хвойда, хвойда, хвойда. Трульс ненавидів цих жінок. І ненавидів тих чоловіків, котрі знали, як завоювати їхню прихильність.
Він стрибав угору-вниз, ляскаючи себе руками, але знав, що йому не вдасться як слід зігрітися.
Харрі повернувся до Квадратурен. Знайшов вільний стілець у «Пост кафе». Воно відчинялося раніше за інших, на чотири години раніше за «Шрьодера», де йому доводилося довго стояти в черзі зі спраглими до пива відвідувачами, допоки не випадала нагода купити собі щось віддалено схоже на сніданок.
Свій перший дзвінок він зробив Ракелі. І попросив її проглянути вхідну пошту на комп’ютері Олега.
— Там є щось від Бельмана, — сказала вона. — Схоже на список адрес.
— Добре, — сказав Харрі. — Переадресуй його Беаті Льон. — І дав Ракелі її електронну адресу.
Потім він послав текстове повідомлення Беаті, в якому повідомив, що послав їй список, і доїв свій сніданок. Після цього Харрі перебрався до ресторану «Stortorvets Gjestgiveri». Щойно йому подали там чашку добре завареної кави, як зателефонувала Беата.
— Я порівняла списки, які я скопіювала безпосередньо з патрульних машин, зі списком, який переслав мені ти. Що то за список?
— Його отримав Бельман і доправив мені. Мені хотілося побачити — правильний звіт йому надали чи підроблений.
— Ясно. Всі адреси, які я роздобула раніше, співпадають зі списком, який отримав ти і Бельман.
— Гм, — задумливо мугикнув Харрі. — А чи було яке-небудь патрульне авто, чий список ти не отримала?
— Що все це означає, Харрі?
— Це означає, що я намагаюся спонукати спалювача допомогти нам.
— Допомогти в чому?
— Вказати будинок, де живе Дубай.
Пауза.
— Подивлюся, чи зможу роздобути останній список, — сказала Беата.
