Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗
А тепер увага: за твердженням казахського вченого Калібека Каірбайовича Даніярова, "...оригінал (роботи В. Г. Тізенгаузена. — В. Б.) за особистим наказом Сталіна був спалений" [76, с. 141].
Гадаю, що казахський історик К. К. Даніяров користувався цілком достовірними джерелами.
Однак навіть п'ять сторінок із книги Джувейні, відредаговані В. Г. Тізенгаузеном і А. А. Ромаскевичем, донесли до нас велику істину про існування країни Моксель у XIII ст. Послухаємо Джувейні:
"Коли каан (Угетай) сів на престол (монгольського) царства, він (Бату) підкорив суцільно всі ті краї, які були по сусідству його: іншу частину (землі) кипчаків, аланів, асів, русів та інші країни, якось: Булкар, "М.к.с."таінші" [63, с. 21].
При виданні в 1911 році книги Вільгельма де Рубрука російські професори й видавці поіменували країну, яка примикала до Булгарії, безпосередньою її назвою — Моксель! У 1941 році вже побоювались і написали: "М.к.с". Мовляв, як не намагалися, перевівши сотні тисяч перських слів, та ось одне перекласти не зуміли. Що цілком зрозуміло: найменувавши вдруге країну Моксель її безпосередньою назвою, необхідно було встановлювати й саму країну. Такого дозволити собі ніхто не міг. Через це навіть у передмові до другого тому книги В. Г. Тізенгаузена видавці поскаржилися: "Особливі труднощі при передачі тюркських і монгольських імен, написаних арабським алфавітом, створюються тим, що в арабській писемності: 1) надзвичайно легко змішуються зовсім різні приголосні... 2) не відрізняються зовсім голосні.., а найчастіше голосні не виражаються зовсім..." [63, с. 9].
Поспівчуваємо великій невдачі московських істориків, котрі не зуміли перекласти одне-єдине слово: "М.к.с." у книзі з 308 сторінок. Буває й така "невдача".
Довелося усувати великий московський пробіл. Незалежні фахівці, до яких я звернувся, а серед них були й професори, зробили переклад невідомого московитам слова: моксельї Звісно — ніхто з них не знав, що мова йшла про велику московську брехню. Це — до слова.
Професорові А. А. Ромаскевичу, який загинув у 1941 році, московські цензори не дозволили назвати Московію її безпосереднім іменем — країна Моксель. Однак, будучи великим ученим, він не відійшов від істини і назвав країну літерами самого слова: "М.к.с.". Наступні радянські редактори "Збірника літописів" писали те. що їм веліли: Машку, Мокша та інше. Хоча арабська в’язь іранської писемності чітко фіксувала слово —"Моксель".
Правду про найменування ростовсько-суздальської і рязанської земель країною Моксель повідали нам історики XIII й XIV століть, прямі свідки того періоду: Вільгельм де Рубрук, Рашид-ад-дін, Джувейні. Що, гадаю, підтвердять і нові відкриття на історичній ниві.
Цілком очевидно, що той самий народ не міг одночасно мати два різних імені: русичі й моксель, Великі історики минулого засвідчили існування двох нічим не пов’язаних держав: Русі та країни Моксель. Народи тих країн мали в XIII столітті різних "государів" і перебували на різних щаблях розвитку.
Хоч як би хотіли московити приписати своєму минулому "слов’янський корінь", проробити подібний кульбіт їм не вдалося в минулому, не вдасться і в майбутньому. Запорука цього — великі свідки історії.
Література
1. Справочный энциклопедический словарь. — Изд. К. Крайя, 1848. — Т. 10.
2. Большая Энциклопедия / Под ред. С. Н. Южакова. — Санкт-Петербург. —Т. 18.
3. Энциклопедический словарь / Под ред. Брокгауза и Эфрона. — Санкт-Петербург, 1902. —Т. 34.
4. Уваров А. С. Меряне и их быт по курганным раскопкам. — Москва: Синодальная типография, 1872.
5. Уваров А. С. Две битвы 1177 и 1216 годов по летописям (По археологическим изысканиям). — Москва: Синодальная типография на Никольской улице, 1870.
6. Ключевский В. О. О русской истории. — Москва: Просвещение, 1993.
7. Большая Энциклопедия / Под ред. С. Н. Южакова. — Санкт-Петербург, 1903.—Т. 13.
8. Ключевский В. О. Исторические портреты. — Москва: Правда, 1990.
9. Корсаков Д. А. Меря и Ростовское княжество. — Казань: Университетская типография, 1872.
10. Иоанн де Плано Карпини. История Монгалов; Вильгельм де Рубрук. Путешествие в Восточные страны. — Санкт-Петербург: изд. А. С. Суворина, 1911.
11. Спицын А. А. Владимирские курганы // Известия императорской археологической комиссии. — Санкт-Петербург, 1905. —Вып. 15.
12. Большая Советская Энциклопедия. — 2-е изд.
13. Спицын А. А. К истории заселения Верхнего Поволжья русскими. —Тверь: Типография губернского правления, 1905.
14. История отечества. Очерки истории России IX — нач. XX вв. —Москва: Изд-во полит, лит-ры, 1991.
15. Спицын А. А. Расселение древнерусских племен (По археологическим данным). — Санкт-Петербург: Типография "В. С. Балашов и К°", 1899.
16. Большая Советская Энциклопедия. — 3-є изд. — Москва, 1969—1978.
17. Большая Медицинская Энциклопедия. — 3-є изд. — Москва, 1974—1988.
18. Богданов А. П. Курганное племя Московской губернии: (Из Московских Университетских известий). — Москва, 1865. — № 3.
19. Богданов А. П. Материалы для антропологии курганнаго периода в Московской губернии // Известия Общества любителей естествознания, состоящего при Императорском Московском Университете. — Москва, 1867.
20. Богданов А. П. Меряне в антропологическом отношении: (Из протоколов антропологической выставки). — Москва, 1879.
21. Седов В. В. Этногенез ранних славян. — Москва: Вестн. Российской Академии наук. —Т. 73. — № 7.
22. Энциклопедический словарь. — Санкт-Петербург, Товарищество "Бр. А. и И. Гранат".
23. Вовк Ф. К. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995.
24. Валишевский К. Иван Грозный. — Москва: Икпа, 1989. — (Репринтное воспроизведение изд. 1912 г.)
25. Храповицкий А. В. Памятные записки А. В. Храповицкого статс-секретаря Императрицы Екатерины Второй. — Москва, В/о Союзтеатр СТД СССР, — 1990. (Репринтное воспроизведение изд. 1862 г.)
26. Екатерина II. Размышления о проекте истории России XVIII в. Изданы А. Ф. Бычковым: (Письма и бумаги Императрицы Екатерины II). — Санкт-Петербург, 1873.
27. Карамзин Н. М. История государства Российского: В 12 т. — Москва: Моск. раб.. Слог, 1993—1994.
28. Литература и культура Древней Руси: Словарь-справочник. — Москва, Высш. шк., 1994.
29. Лызлов А. И. Скифская история. — Москва, 1990.
30. Попов Н.А. В. Н. Татищев и его время. — Москва, 1861.
31. Січинський В. Чужинці про Україну. — К.: Довіра, 1992.
32. Шахматов А. А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. — Санкт-Петербург, 1908.
33. Костомаров Н. И. Начало Руси. — Санкт-Петербург, 1860.
34. Костомаров Н. И. Заметки на возражения о происхождении Руси / / Современник.
35. Шахматов А. А. Южные поселения вятичей. — Санкт-Петербург, 1907.
36. Шахматов А. А. К вопросу об образовании русских наречий. — Варшава, 1894.
37. Шахматов А. А. О начальном Киевском летописном своде // Изследования А. А. Шахматова. — Санкт- Петербург, 1897.
38. Шахматов А. А Заметки о составлении Радзивилловского (Кенигсбергского) списка летописи. — Москва, 1913.
39. Шахматов А. А. Киевопечерский патерик и Печерская летопись. — Санкт-Петербург, 1897.
