Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Якщо на землі є пекло. - Бойко Вадим Яковлевич (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений .txt) 📗

Якщо на землі є пекло. - Бойко Вадим Яковлевич (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Якщо на землі є пекло. - Бойко Вадим Яковлевич (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Операцією керував Сірий Вовк. Він безперервно поправляв кобуру пістолета, ніби натякаючи, що з ними ніхто церемонитись не буде, і вигукував різкі, як постріли, команди. Посинілі тремтячі скелети вишикувалися у дворі п’ятірками. Тих, хто вже не мав сил ходити, санітари витягували з ревіру і, навіть не б’ючи, просто кидали голих у кучугури снігу «для профілактики», знаючи, що годинний сеанс такої «профілактики» доконає будь - кого. Тим часом довкола строю бігав високий, як стовп, Круцифіксалілуйя зі шматком оранжевого гумового шланга в руці і щедро роздавав «зігріваючі», «стимулюючі» удари. Його довга, як весло, рука діставала кожного. Лясь! Лясь! Лясь! — дзвінко лунали удари оранжевої гуми по голих тілах, залишаючи на них криваві рубці. Нарешті наказано бігти в баню.

Льос! — гаркнув Круцифіксалілуйя.

І всі, як божевільні, зірвалися з місця, здійнявши снігову куряву. Бігли хто як міг, у кого скільки було сил. Попереду Володі один уже заточувався — запліталися ноги. Найпростіше було б його обминути і бігти далі, рятуючи себе, але Володя обхопив його однією рукою, взяв «на буксир» невдаху і побіг з ним далі. Очманілий напарник ледве встигав перебирати ногами. Володя дуже здивувався, побачивши знайому апостольську бороду і знайоме лице того, кого тяг «на буксирі». Це був той «отченашник», котрий пропонував колись хлопцям вступити до релігійної секти, обіцяючи сите життя у таборі і райське на небі. Тоді стариган ще мав пристойний вигляд. Гай-гай! Ніщо не вічне на землі, а тим більше — у таборі смерті. Не допомогли «отченашнику» продуктові посилки Червоного Хреста і «братів во Христі». Дизентерія безжально висмоктала з його організму, як і в невіруючих, усі життєві соки і зробила кандидатом на переселення в омріяний рай...

«Отченашник» теж упізнав Володю, але замість того, щоб подякувати за допомогу або хоч привітатися, уголос почав молитися, дякуючи всевишньому за милосердність, за те, що послав йому рятівника.

А бог навіть не попередив, що зробить мене своїм посланцем,— уїдливо зауважив Володя.

Бог нікого ні про що не попереджає,— повчально сказав «отченашник».

На цьому їхня розмова обірвалася, бо обидва страшенно захекалися. Але все-таки «фінішували» благополучно.

Те, що називалося банею, розташувалося метрів за триста від ревіру. Спершу потрапили в дезинфекційне відділення, де табірні фрізери, тобто перукарі, яких тут називали «фігаро», тупими і брудними машинками видирали волосся на тілі й голові у кожного, після чого вздовж голови від лоба до шиї іржавими, щербатими бритвами вибривали доріжку завширшки три сантиметри — «гітлер - штрассе».

Один з «фігаро», безцеремонно схопивши «отченашника» за апостольську борідку, грубо реготнув:

Відчикрижимо!

Усе в руках господніх,— злякано, але покірно сказав «отченашник».

Голубе сизий, поки що твоя мочалка в моїх руках. Ось зараз ми її гарненько обскубемо, щоб не ганьбила лик і подобу справжнього гефтлінга,— сказав «фігаро» і вгризся тупою машинкою в апостольську бороду.

«Отченашник» шарпався від болю і розгублено бурмотів якусь молитву.

Обскубли й Володю. Десятків зо три «фігаро» швидко обчикрижили всіх ревірників, і ними зайнявся дезинфектор. Страшний на вигляд, у протигазі й гумових рукавицях, він орудував віхтяним квачем, квецяючи де попало отруйною рідиною, від якої горіла шкіра, а потім випадали вії. Після цього загнали у душове відділення — бадезал, де відразу ж стало тісно, як у душогубці. Та води не було. Довго стояли на цементній підлозі, клацаючи зубами від холоду. Двері ж надійно замкнули. Раптом зашипіло в душових лійках і на стиснуту масу голих людських тіл хльоснуло льодовою зливою... Діватися не було куди. Охоплені панікою люди металися в тісних стінах бадезалу, збиваючи один одного з ніг. Одні падали в корчах, другі дряпалися на стіни, треті вили, як вовки у зимовому лісі, а четверті відчайдушно молотили кулаками в двері...

До Володі злякано тулився зіщулений, тремтячий «отченашник», боячись, щоб не затоптали.

Не кидай мене, не кидай мене,— благав він.

Не кину, бо нема куди подітися!

Ох, спасибі ж, що маєш в серці бога...

Ви зі своїм богом у мене вже в печінках. Замість скигління, краще б розтерли собі м'язи, щоб не залетіти в рай,— прокричав Володя «отченашнику» на вухо, щосили розтираючи своє худе тіло, висхлі м’язи, задихаючись від напруження.

«Водна процедура» тривала недовго, бо вода у таборі була дефіцитом. І все ж таки шість чоловік затоптали під час дикої давки й штовханини.

Нарешті відчинилися двері і їх, голих і мокрих, погнали надвір. На снігу стояли ноші з прожареною білизною. Почалася роздача білизни. Тих, хто не міг швидко одягатися, банщик-капо бив нагаєм до глибоких, кривавих рубців... І знову шикування й перерахування, яке тривало довше, ніж банна процедура.

А за рогом бані потайки, немов злодій у засаді, стояв начальник псарні Зеєбом зі своїм улюбленцем Рексом і ще з однією вівчаркою на кличку Альма. Як тільки ревірникам дали команду бігти до ревіру, він спустив вівчарок. Володя побачив, як обидві вівчарки на ходу вгризлися в живіт і горло в’язневі. Той упав. Володя побачив спотворене останньою мукою обличчя — і впізнав Сашка. З цим хлопцем вони познайомилися лише сьогодні вранці після підйому. Сашко теж лежав на верхньому ярусі нар. Помінявшись із сусідами місцями, хлопці розговорилися. Сашко був з Черкащини, із знаменитих шевченківських місць. До війни встиг закінчити дев’ять класів, мріяв стати вчителем... Володі відразу ж сподобався цей щирий, сіроокий хлопець. Вони одного віку, однієї долі... А Володя ж обіцяв поділитися а ним хлібом, якщо принесе Жора... Нема більше Сашка! Володя почув останній, передсмертний крик цього сіроокого хлопця, побачив блискучі собачі ікла, що рвали горло... На мить здалося, що впаде й сам, але побачене подіяло, як детонатор. І Володя одним з перших добіг до ревіру, не відчуваючи ні морозу, ні снігу під босими ногами.

Біля ревіру стояли Сірий Вовк і Круцифіксалілуйя, який знуджено ляпав себе по чоботях шматком оранжевого шланга. На снігу лежали тіла тих, хто не витримав комплексу «лікування» — уже не хаотичною купою, а покладені з німецькою акуратністю в рядочок, як шпали на залізниці. До них приєднали також мертвих, принесених з бані. Останнім поклали тіло Сашка з розірваним животом і горлом...

Непогано, зовсім непогано! — уголос підраховував Сірий Вовк, задоволено пахкаючи сигаретою. — Хіба ж можна просто так займати місця в ревірі і без діла валятися на нарах? Організм від цього тільки слабне, а гефтлінг перетворюється на закінченого ледаря. У мене не притулок для калік, а профілактичний лікувальний заклад для тих, кого ще можна використати на роботі!

Холод — найкращі ліки. Кволим — не місце на землі! — підсумував Круцифіксалілуйя, окинувши свинцевим поглядом змучені лиця напівголих бранців, над якими, неначе туман, здіймалася пара.

Володя у розпачі дивився на розтерзане тіло Сашка. Ні безплідне перетягування кам’яних брил з місця на місце, ні безконечне перенесення шапками піску, ні болісний сон спресованих людей на голих дошках нар чи на дні піщаного кар’єру, ні загибель від виснаження — ніщо не діяло на Володю так гнітюче. Він бачив уже багато смертей, убивства «просто так» на очах у всього табору, але такого дикого садизму витримувати не міг. Його ніби оглушили тяжким ударом по голові. Перед очима усе застелилося туманом, і він не чув, про що там базікали есесівці, навіть не відчував холоду, хоча стояв босий на снігу, в самій білизні, й трусився усім тілом. Сашко для нього був лише випадковим знайомим, однак страшна загибель хлопця вразила Володю до глибини душі. Колись, після розлуки з Гансом Максфельдом, Жора сказав: «Людські долі в концтаборах і на війні багато в чому схожі: тут теж швидко пізнаєш справжню ціну людини, теж швидко сходишся — так/само не знаєш, що буде з тобою через годину, так само мучишся втратою друга,.,» Мабуть, це справді так. Однак Володя зараз про це не думав. У душі — тільки біль і порожнеча...

Перейти на страницу:

Бойко Вадим Яковлевич читать все книги автора по порядку

Бойко Вадим Яковлевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Якщо на землі є пекло. отзывы

Отзывы читателей о книге Якщо на землі є пекло., автор: Бойко Вадим Яковлевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*