Мелодія кави у тональності кардамону - Гурницька Наталія (книги бесплатно без регистрации TXT) 📗
Намагаючись рухатись якомога тихіше, вона швиденько впоралася з роботою і повернулася. Адам спав, і щоб не турбувати, вона обережно присіла біля нього на ліжко, а як лягла та заснула, вже й не пам’ятала — відключилася десь на півдорозі до подушки. Під ранок Адам спробував пригорнути її до себе, проте у відповідь вона навіть не ворухнулася. Щось невиразно пробурмотіла і знов провалилась у сон. Здається, все тим і обмежилося, бо жодних інших спогадів про цю ніч у неї не залишилося. Вранці прокинулася, коли Адам пішов.
Солодко позіхнувши, Анна підвелася з ліжка і вийшла на кухню. На столі — самотня порцелянова філіжанка і кавник. Адам пішов не поснідавши, лише каву випив. Погляд її затримався на папірці, притисненому до столу цукерничкою.
«Кохана моя дівчинка, вранці ти так солодко спала, що мені не хотілось тебе будити. Дуже тебе люблю і дякую за цю ніч і за те, що ми з тобою разом. Коли знов прийду, наразі не знаю, але обов’язково тебе попереджу. Не переживай, якщо затримуватимусь. Маю багато роботи в маєтку. Цілую тебе ще разів з десять…»
Замислено склавши папірець учетверо, Анна поклала його в кишеню. Ну що ж, така вже її доля. Очікувати і не знати нічого певного. Власне, в її ситуації інакше й не буває. Вона сама влаштувала собі таке життя і сама тепер страждає від його наслідків. Єдине, що залишається: сподіватися, чекати і жити як живеться. На опір нема ані сили, ані бажання.
Розділ 7
Наступні три місяці Анна саме так і жила — «як живеться». Адам інколи приходив і залишався в неї на ніч або й на дві чи три, а інколи — забігав лише на годину-другу, а потім не з’являвся цілий тиждень, і вона губилась у здогадах, не знаючи, коли він з’явиться знову. Поступово все докотилося до найбанальнішої і найпоширенішої з життєвих ситуацій — Адам жив на дві родини. Навряд чи це подобалося хоч комусь, проте ніхто не намагався порушити крихку рівновагу кардинальним рішенням. Будь-яке руйнування — це завжди небезпека не вціліти під уламками та надто великий ризик втратити те, що маєш.
Життя в місті рухалося своєю паралельною колією. Четвертого червня виїхав до Відня губернатор граф Стадіон, на його місце став Вацлав Залевський, який усупереч цісарському декретові про рівноправність русинської і польських мов у школах Галичини, домігся від міністерства освіти розпорядження про запровадження викладання польською мовою в усіх гімназіях та у Львівському університеті. У відповідь Головна Руська Рада вислала до цісаря делегацію з петицією проти цього та з низкою інших вимог, а поляки, в свою чергу, почали поширювати чутки про те, що русини хочуть прилучити Східну Галичину до Росії. Згідно з Конституцією, було оголошено вибори до державного сейму, і довкола цього виникло стільки метушні, розмов та інтриг, що важко було б усе це проігнорувати. Анну іноді навіть дивувало те, як багато сил, енергії та часу приділяли всьому цьому чоловіки. Зрештою, вона жінка, а тому її таке не повинно обходити. Голосувати на виборах можуть лише чоловіки. Але менше з тим, Адам теж захопився всім цим, і вона мимоволі уважніше почала прислухатися до розмов. Важко уявити, щоб він залишався десь поза подіями і загальними настроями в місті. Зрештою, нічого поганого в тому не бачила. Зле було лише те, що все це заважало Адамові приходити сюди так часто, як їй би того хотілося. Робота, маєток, громадське життя, невідкладні справи, родинне життя, обов’язки, клопоти — все це забирало у нього надто багато сил, часу та здоров’я. Анна тепер навіть не наважувалася натякнути йому на бажання бачитись частіше. Нічого не вдієш. Чоловікам взагалі властиво не зациклюватися на особистих стосунках. Це не означає, що ці стосунки не є для них важливими — просто в якийсь момент на перший план виходять інші, не менш вагомі для чоловіка цінності, а жінці треба навчитися спокійно та розважно це приймати. Головне для себе вона все одно бачила — вона потрібна Адамові, він її любить, а в найважчі моменти вона може розраховувати на його підтримку. Все інше — нюанси ситуації і вибрики обставин, які не можуть зіпсувати те, що склалося.
У тому, як і коли приходив Адам, не було жодної системи чи логіки, і, боячись, що він з’явиться у невідповідний момент, Анна навіть від регулярних візитів Терези почала тактовно відмовлятися.
Поступово життя і зовсім налагодилося. Еля менше плакала, швидше засинала, спокійніше спала, а коли не спала, то вже легше було її забавити — прив’язати над колискою яскраву цяцьку і потім лише час від часу розгойдувати. Іноді мала навіть того не вимагала — зосереджено вивчала власні ручки та пальчики, тягнула їх до рота, пробувала на смак, щось сама до себе гукала, усміхалася. Для того, щоб залишатися спокійною та задоволеною, їй досить бути нагодованою, сухою і бачити або чути біля себе маму. Та й Анна надовго не залишала малу саму. Впоравшись із терміновою роботою, відразу брала на руки, носила, подовгу бавилася, щось розповідала, пояснювала і тішилася з того, що у відповідь Еля теж усміхається. Те, що доводилося всюди тягати малу за собою, не обтяжувало. Дякувати Богові, зараз не зима і не треба переживати, що дитина застудиться. Навпаки, навіть добре, що вони постійно разом. Сонце та свіже повітря пішли їм обом на користь. Мала виросла, зміцніла і виглядала здоровою та цілком усім задоволеною. Та й Анні нічого не бракувало. Вагітність і пологи швидко забулися, добре самопочуття повернулось, а заразом і життєрадісний настрій. У світі так багато такого, що дарує щастя — донечка, любов коханого чоловіка, його турбота про них із дитиною, гарна погода, власне відображення у дзеркалі, квіти, звуки фортепіанної музики, які іноді чути з вікон сусіднього помешкання, листи від тітки, надія на остаточне примирення з родиною… Навіть жалобна сукня майже не дратувала. Це тимчасова незручність, а попереду ще багато світлих днів. Треба лише зберегти в таємниці стосунки з Адамом. Хоча… Напевно, дехто з сусідів уже про щось здогадується. Присутність чоловіка в житті молодої самотньої жінки приховати важко, проте в очі їй ніхто того не говорить, пальцем не тицяє і за плечима не обговорює особисте життя. Очевидно, допоки все це не переходить меж пристойності, вона почуватиметься у відносній безпеці. Вільно ходитиме вулицями, спілкуватиметься з сусідами і знатиме, що їм із дитиною нічого не загрожує. Ось і сьогодні, вийшовши з Елею на вулицю, Анна почувалася на диво безтурботною та щасливою. Так, ніби у неї ніколи не було жодних проблем, конфліктів чи непевних ситуацій. Погода не лише сприяла тому, але й додавала райдужних відчуттів у настрій. Яскраво світило сонце, і все довкола купалось у його теплих променях: і дахи кам’яниць, і вікна, що виблискували на сонці прозорістю шиб, і різнобарвні літні квіти на підвіконнях та балконах будинків, навіть стіни та бруківка вже не здавалися сірими чи непривітними.
Проминувши Головну площу, Анна завернула в напрямку Катедрального костелу. Йшла повільно, не кваплячись, насолоджуючись лагідним теплом літнього ранку, чистим повітрям і сонячним промінням, яке робило барви ще яскравішими. У такі дні хочеться радіти, усміхатись і тішитися з того, що просто живеш на світі, а відчуття щастя таке гостре, що затьмарює собою будь-які дрібні неприємності. Особливо якщо тих неприємностей нема і не передбачається в майбутньому, а з усіх проблем найактуальнішою є проблема вибору між двома ґатунками матерії на літню сукню й обрахунок необхідної кількості стрічок.
Закупивши дещо з бакалії, Анна вийшла з крамниці. Віднести все це додому чи ще трохи погуляти з дитиною?
Запитально глянувши на Елю, яка сьогодні поводилася на диво чемно, Анна усміхнулась і торкнулася губами рожевої щічки дитини. Здається, мала не вимагатиме, щоб її негайно годували та вкладали спати. Чемна дівчинка.
Підвівши голову, Анна відчула якийсь незрозумілий дискомфорт. Так почуваєшся тоді, коли за тобою хтось пильно і не надто зичливо спостерігає.
Інстинктивно озирнувшись, вона побачила за декілька кроків од себе сестру та дружину Адама. О Боже, чому Анеля так дивно дивиться на її Елю?
