Фараон - Прус Болеслав (читать книги без .txt) 📗
Рамзеса захопив цей спалах патріотизму жерця. Схопивши його за руку, він сказав:
— Але якщо ми можемо мати таке велике військо, то чому б нам не напасти на Вавілон?.. Хіба великий воєначальник Нітагер не благає нас про це вже кілька років?.. Хіба, його святість не турбують заворушення в Ассірії?.. Коли ми дамо їм зібрати сили, тоді воювати буде важче, але якщо ми почнемо самі…
Жрець перебив його.
— А ти знаєш, царевичу, — мовив він, — що таке війна, і то ще така війна, яка вимагає переходу через пустелю? Хто нам ручиться, що перше, ніж ми дійдемо до Євфрату, половина нашого війська й носіїв не загине від різних труднощів у дорозі?
— Ми надолужили б це однією битвою! — відповів Рамзес.
— Битва!.. — повторив жрець. — А ти знаєш, царевичу, що таке битва?..
— Думаю, що знаю! — гордо відповів царевич, ударивши рукою по мечу.
Ментезуфіс знизав плечима.
— А я тобі кажу, володарю: ти не знаєш, що таке битва. Ти маєш про неї зовсім фальшиве уявлення з маневрів, де ти завжди виходив переможцем, хоч не раз міг бути переможеним…
Царевич спохмурнів. Жрець засунув руку за свої шати і раптом спитав:
— Відгадай, що я тримаю в руці?
— Що?.. — перепитав здивований царевич.
— Відгадай швидко і точно, — натискав жрець, — бо як помилишся, пропадуть твої два полки…
— Ти тримаєш перстень, — відповів, звеселівши, Рамзес, Ментезуфіс розкрив долоню. В ній був клаптик папірусу.
— А тепер що я тримаю
— Перстень.
— От і не перстень, а амулет богині Гатор, — сказав жрець — Бачиш, володарю, — вів далі жрець, — отак і в битві. В бою доля щохвилини простягає до нас руку й наказує якнайшвидше відгадувати заховані в ній несподіванки. Ми помиляємось або відгадуємо, але горе тому, хто частіше помиляється, ніж вгадує!.. А в сто крат гірше тому, від кого доля одвертається і змушує його тільки помилятись!..
— І все-таки я вірю, відчуваю тут… — вигукнув царевич, ударивши себе рукою в груди, — що Ассірія мусить бути розтоптана!
— Нехай твоїми устами промовляє сам бог Амон, — сказав жрець. — І нехай буде так, — додав він. — Ассірія буде підкорена і, може, навіть твоїми руками але не зараз… не зараз…
Ментезуфіс попрощався і вийшов. Царевич залишився сам: Серце в. нього стукотіло, в голові гуло.
«Виходить, Гірам казав правду, що вони нас дурять, — думав Рамзес. — Тепер уже й я певен, що наші жерці уклали з халдейськими якусь угоду, і його святість буде змушений її затвердити. Буде змушений!.. Чи чувано про таке потворство? Він, повелитель цього і того світу, мусить підписати угоду, вигадану якимись інтриганами!..»
Йому перехопило дух.
«З другого боку, святий Ментезуфіс зрадив себе. Виходить, Єгипет в разі потреби може виставити півмільйонне військо!.. Я навіть не мріяв про таку силу!.. І вони думають, що я злякаюся цих їхніх байок про долю, яка нам підсуває свої загадки… Якби у мене було хоч двісті тисяч війська, вимуштруваного, як наші грецькі та лівійські полки, я б їм одразу відгадав усі загадки і на землі, і на небі».
А високошанований пророк Ментезуфіс, повертаючись до своєї келії, думав:
«Запальна це голова, зальотник, авантюрник, але сильний характер! Після нинішнього безвольного фараона, може, хоч цей нагадає нам часи Рамзеса Великого. За десять років недобрі зорі зміняться, він змужніє і знищить Ассірію. Від Ніневії залишаться самі руїни, святий Вавілон здобуде належну йому славу, і один, найвищий бог, бог єгипетських і халдейських пророків, запанує від Лівійської пустелі аж до священної ріки Ганг. Аби тільки наш молодий намісник не зганьбив себе цими нічними мандрівками до фінікійської жриці!.. Якби його побачили в саду Ашторет, могли б подумати, що наступник трону схиляється до фінікійської віри… А Нижньому Єгиптові вже й так небагато треба, щоб зректися старих богів… Що це за мішанина народів!..»
Через кілька днів достойний Саргон офіційно повідомив царевича про свої повноваження ассірійського посла, передав своє бажання привітати наступника трону й просив дати єгипетський почет, який би охороняв його та супроводив з усіма почестями до стоп його святості фараона.
Царевич затримався з відповіддю на два дні, а потім, призначивши Сарганові аудієнцію, відклав її ще на два дні. Ассірієць, звиклий до східної повільності в подорожах і справах, нітрохи тим не засмутився і не марнував часу. Він пиячив з ранку й до вечора, грав у кості з Гірамом та іншими азіатськими багатіями, а у вільні хвилини, так само як Рамзес, потай залицявся до Ками.
Як чоловік немолодий і практичний, він щоразу приносив жриці коштовні подарунки. Свої почуття до неї він висловлював таким чином:
— Чого ти, Камо, сидиш у Пі-Басті й марнієш? Поки ти молода, тебе ще влаштовує служба при вівтарі богині Ашторет; але як постарієш — нещаслива доля чекає тебе. Заберуть у тебе дорогі шати, на твоє місце візьмуть молодшу, а ти, щоб заробити собі на жменьку смаженого ячменю, муситимеш займатись ворожбою або доглядати породіль.
Я ж, — вів далі Саргон, — якби боги, караючи, створили мене жінкою, волів би краще бути породіллею, ніж повивальною бабкою… Отож кажу тобі, як чоловік мудрий: покинь цей храм і йди до мого гарему. Я дам за тебе десять талантів золотом, сорок корів і сто мір пшениці. Жерці спочатку боятимуться кари богів, щоб більше витягти з мене. Але я не накину їм жодної драхми, щонайбільше додам кілька овечок. Тоді вони відправлять урочисту службу, і до них одразу з’явиться небесна богиня Ашторет, яка звільнить тебе від священної обітниці, аби тільки я ще дав золотий ланцюг чи келих.
Кама, слухаючи його балачки, кусала губи від сміху, а він не змовкав:
— Якщо ти поїдеш зі мною до Ніневії, то станеш вельможною панею. Дам тобі палац, коні, ноші, служниць і невільників. Ти там за один місяць більше виллєш на себе пахощів, ніж тут за цілий рік приносиш їх у жертву богині. А хто знає, може, ти сподобаєшся цареві Ассару і він схоче взяти тебе у свій гарем? Тоді й ти була б щаслива, і я повернув би те, що витрачу на тебе.
В день, визначений для прийому Саргона, перед палацом наступника трону вишикувались єгипетські війська і зібрався величезний натовп цікавих.
Опівдні, в час найбільшої спеки, вдалині з’явився ассірійський почет. Попереду йшли озброєні мечами й киями охоронці порядку, за ними кілька голих скороходів і троє вершників. Це були два трубачі і оповісник. На розі кожної вулиці трубачі грали сигнал, а після них гучним голосом промовляв оповісник:
— Це наближається посланець і повноважний посол могутнього царя Ассара, Саргон, царський родич, власник великих маєтків, переможець у боях, володар провінції. Люди, віддайте йому належну шану як другові його святості володаря Єгипту!..
За трубачами їхало кільканадцять ассірійських кіннотників у гостроверхих шапках, в куртках і в штанях, які щільно обтягували ноги. На головах і на грудях їхніх волохатих, але витривалих коней були мідні панцирі, схожі на риб’ячу луску.
Далі йшла піхота в шоломах і в довгих, аж до землі, плащах. Один загін був озброєний важкими палицями, другий — луками, третій — списами й щитами. Крім того, у всіх були мечі й панцирі.
За воїнами посувалися коні, колісниці й ноші Саргона, оточені слугами в білому, червоному й зеленому одязі… Потім з’явилося п’ятеро слонів з ношами на спині: на одному їхав Саргон, на другому — халдейський жрець Істубар.
Процесію замикали піші й кінні воїни й музиканти, які пронизливо грали на трубах і пискливих флейтах, били в бубни.
Царевич Рамзес в оточенні жерців, офіцерів і вельмож, одягнених у розкішне вбрання, чекав на посланця у великій залі для прийомів, відкритій з усіх боків. Наступник трону був веселий, знаючи, що ассірійці несуть з собою подарунки, які єгипетському людові могли здатись даниною. Та почувши на подвір’ї гучний голос оповісника, що вихваляв могутність Саргана, царевич спохмурнів. А коли долетів до нього вигук, що цар Ассар — друг фараона, він розгнівався. Ніздрі його розширилися, мов у роздратованого бика, в очах спалахнули іскри. Побачивши це, офіцери й придворні теж прибрали грізні пози і стали поправляти мечі. Святий Ментезуфіс помітив їхнє невдоволення і вигукнув:
