Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
—А іспанська? Іспанську знаєш?
—Ні... сер.
—Добре. — Джейсон передав паспорти назад у руки Кіспе.
—Давай уб’ємо їх, та й по всьому, — сказав Амаро. Повіка засми-калася сильніше. — Проблеми не буде!
—У-у, — мотнув головою X’юз-Коулман.
—Чому? Старигань мертвий, прикінчимо цих, і все.
Джейсон проігнорував плоскоголового. Тримаючись упівоберта, він недбало кинув:
—З вами був іще хтось?
І тут Левка осінило. По-перше, карта. Джейсон боїться, чи не потрапили копії ще до чиїхось рук. І по-друге, йому конче необхід¬но дошукатися, хто ще, крім Левка, Сьоми, Грема і Сатомі, досте¬менно знає про мету їх поїздки. їх не прикінчать, принаймні доти, поки цей псих не відстежить усі канали, якими була поширена ін¬формація про Паїтіті. Левко також збагнув, що Джейсон навмисно розігрує спектакль, ставить малозначимі запитання про мову, націо¬нальність, навчання і пильнує за реакцією, аби потім порівняти її з реакцією на справді важливі й несподівано підкинуті запитання. Останнє належало до таких. Мабуть, то ключове питання всієї роз¬мови.
—Ні... Нікого більше. — Українець подумки відзначив проникли¬вість Сьоми. Бісів росіянин, він наче справді передбачає майбутні-.
—Ти певен? — Х’юз-Коулман свердлував хлопця пронизливим поглядом.
—Нас четверо... — Не встиг Левко стулити рота, як його обсипа ло мурашками. Він згадав перуанця, якого бачив у Розколині Черепін (безсумнівно, то був один із людей Амаро), бачив до того, як їхній загін відступив до хатини Тора Сандерса.. І це було погано, страх як недобре, адже тоді їх іще було п ‘ятеро.
Джейсон блискавично зауважив сум’яття, брови випрямилися стрі лами:
—Щось не так, Лео? Говори!
Хлопець гарячково пригадував. Невдовзі після Розколини Черепін Яну стало зле, тож вони відступили, попрямувавши назад до річки Перуанці засікли їх до того, це поза всяким сумнівом. Та чи допові¬дали про це Амаро чи Джейсону? Напевно, так. Чи казали, що група складалася з п’ятьох? Можливо. Одначе Джейсон розпитував, а зпа чить, сумнівався. Може, він та Амаро помилково вважають подвійіпиі штурм Мадре-де-Діос за вилазки двох різних експедицій? Або взага лі нічого не знають про інцидент у Розколині, оскільки на той час Лео і товариші були ще далеко від Паїтіті, а потім завернули. А проте, як що Х’юз-Коулман знає, що їх було п’ятеро... їм кінець.
Левко звів очі, доклав максимум зусиль, щоб придушити хвилю-
вання, і пішов ва-банк:
—Нас лише четверо, і ви це знаєте. Ви стежили за нами всю до-
рогу від річки. Розмову перервав шум вертолітного гвинта. Левко, Сьома і Грем
одночасно повернули голови направо, проте крихітний «Колібрі» мертво стояв на землі з обвислими нерухомими лопатями.
«Ще один?» — пронеслось у голові українця.
Наступної миті вони втупились на південний захід, трохи піднявши голови, — звідти надходило чахкання лопатей і стугін двигуна. В той
же бік, мружачись від сонця, дивилися Джейсон і Амаро. Ще до того, як вертоліт виринув праворуч від піраміди, по силі зву ку й насиченості стугону Левко здогадався, що цей гелікоптер чима-
лий, значно більший за «Колібрі». І хлопець не помилився. З південного заходу заходив на посадку двомоторний семитонний «Мі-17»
російського виробництва, один із найбільш масових вертольотів за історію авіації. Гелікоптер був-пофарбований у піщано-сірий камуф-
ляжний колір (що робив «Мі-17», на відміну від чорного «Колібрі», блідо-жовтим більмом на тлі темно-зелених джунглів). На корпусі Левко не побачив жодного напису чи символу, що свідчив би про на-
лежність вертольота до якоїсь організації чи армійської частини. Нічого, крім лаконічного числа 742, виведеного чорною фарбою у хвос-
товій частині, зразу за кабіною. Воно було єдиним маркуванням, яке видалося розгледіти.
Спостерігаючи за приземленням гелікоптера, Джейсон лишався незворушним, Амаро, навпаки, помітно нервував.
—It’s a gunship!1 — несподівано вигукнув Грем.
—Що? — Левко перестарався з вигуком: щелепа палахнула таким болем, що хлопець ледь не знепритомнів.
—It’s a gunship, — вражено повторив американець.
Проте Левко не питав. Він знав, що означає слово gunship, і не міг
повірити.
— Не може бути... Звідкіля?
1. Це ганшип! (англ.). В англійській мові термін «gunship» використовуються в різних значеннях, але всі вони стосуються концепції легкого Повітряного засобу, на¬діленого значною вогнепальною потужністю. Цей термін, зокрема, використову- і гься для позначення озброєного важкими кулеметами та гарматами літака
Lockheed АС-130» на базі «С-1 ЗО Hercules», військового вертольота «Boeing AI 1-64 Apache», а також російських військових гелікоптерів на базі «Мі-8» чи Мі-24».
ТВЕРДИНЯ
Блок Б-8В20А для запуску некерованих авіаційних ракет С-8
—Подивись: пускові ракетні бокси.
І справді, придивившись, українець помітив, що з боків «Мі-17» зви-сає по пусковому блоку для стрільби некерованими ракетами. Ті блоки маркувалися Б-8В20А і виготовлялись під 80-міліметрові реактивні снаряди С-8 (по двадцять у кожному боксі). Блоки були старі, але на дійні, ще радянських часів (за Союзу їх не чіпляли хіба на «кукурузіні ки» Ан-2). Левко захотів присвиснути від подиву, але через розквашс ний писок йому вдалося тільки хукнути й пустити цівку теплої слини и;і підборіддя.
Хлопець повернувся до думки, що вгніздилась у мозок іще під час підйому підземними переходами: це не просто ватага наркоторгошпп чи спільнота різношерстих і відлюдькуватих вигнанців, що з тих чи ім ших причин опинились поза законом. Тут щось значно серйозніше, н.і багато глобальніше. Два вертольоти, лабораторія в скелях, здоровом ний генератор, радар і т. п. — усе це тягне на десятки, якщо не соті мільйонів доларів. Один лиш «Мі-17» вартує двадцяти мільйонні, а для нього ще потрібні пілоти, пальне, запчастини, обслуговування
Наступної секунди вертоліт опустився, і його майже повністю ні тулила одна з менших пірамід. Після того як «Мі-17» торкнувся ко лесами тераси, а двигун став затихати, збавляючи оберти, Левко ш уважив те, що раніше лишалося поза увагою: в західній частині тераси, по діагоналі від місця стоянки «Еигосоріег ЕС120 СоїіЬгІч, розташовується ще одна вертолітна площадка.
Дверцята з правого боку розчинилися, і на посадковий майданчик висипали четверо одягнутих у камуфляжні штани й футболки гевалів. Троє були дебелими, мов бугаї, останній виглядав худішим, але був вищим за решту. Всі четверо мали по-воєнному короткі стрижки і були однаково озброєні: у кожного на поясі австрійський пістолет «Glock 17», а за спиною — американська штурмова гвин¬тівка МІ 6.
Чоловіки, регочучи й перегукуючися, заспішили до Джейсона, і сивочолий кожного по-батьківськи обійняв. Амаро Кіспе з перуан¬цями понуро м’ялись обабіч.’Левко переводив погляд з одних на дру¬гих і дещо ухопив. То був перший момент, коли хлопець зауважив, що між Амаро й перуанцями з одного боку і Джейсоном Х’юз-Коул- маном та чотирма гевалами з іншого пролягає незрима, але відчут¬на межа, що не закінчується відмінностями у зброї, одязі та кольорі шкіри. Це дві цілковито різні громади, що співіснують (можливо, и дечому навіть співпрацюють) у межах Паїтіті, але не є і ніколи не були одним цілим.
Один із гевалів заговорив до Джейсона, показуючи на полонених. Сивочолий відповів, а тоді, розвернувшись, голосно наказав Амаро:
—Забери їх.
Коротун своєю чергою кивнув своїм хлопцям, і ті грубо поставили «студентів на ноги.
.Левко відважився і крикнув:
— Джейсоне, що буде з нами? — Тобто? — Чоловік подивився на нього так, наче бачив уперше. І — Що ви збираєтеся з нами робити?
Х’юз-Коулман посміхнувся, начепивши приязну маску на лице: І!“ Сумніваюся, що ви зможете кудись помандрувати, поки у тво¬їм друга не зростеться кістка. Я пришлю Ірландця, нашого штатного Лікаря. Не певен, шо йому вдасться накласти в польових умовах гіпс, ПЛо принаймні він зробить усе, що може. До того часу ви будете мої¬ми гостями.
