Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Тістечка з ягодами - Сова Ізабелла (читать книги онлайн без сокращений txt) 📗

Тістечка з ягодами - Сова Ізабелла (читать книги онлайн без сокращений txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Тістечка з ягодами - Сова Ізабелла (читать книги онлайн без сокращений txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Я потягнулася по шматок чайного льоду.

— А як ти даєш собі раду з вільним часом?

— Я присвятив себе творчості.

Це прозвучало, як погроза.

— Я повинна зажуритися?

— Таж, Ягідко, це радше я маю привід журитись. Я весь час сушу собі голову над тим, як урізноманітнити твоє перебування.

— Ти зовсім не мусиш цього робити, тату. Я знайду собі якесь заняття. Наприклад, провідаю давніх товаришок.

— Таж усі виїхали до Варшави. Або до Чикаго.

— Ну тоді пошукаю інших розваг.

От тільки які розваги може запропонувати провінція незалежній тридцятирічній жінці?

Шостий

Тато пішов до Глинян, аби спокійно перетравити мій приїзд і накидати нові плани на літо. А я? Для початку вирішила дати лад речам у пивниці. Що не так легко, зважаючи на татову нехіть до будь-яких змін. Треба позбутися старого мотлоху так, аби він не помітив його відсутності. Я саме перекладала ковдри, щоби закрити порожнє місце від поїденого міллю спального мішка, коли до будинку заявилась Аня.

Аня

Найкраща подруга мого тата й жінка його життя. Метка, конкретна й до болю щира. Випічка її виробництва могла б успішно зіграти в якомусь науково-фантастичному фільмі так звану космічну плазму, зате смакувала небесно. Я звертаюся до неї на ім’я, так ми вирішили на початку знайомства. Аня — це гарне ім’я. Угорською означає «мама».

— Хто там? — запитала я, виходячи з пивниці на сходову клітку.

— Спітнілий гіпопотам. Прийшов у пошуках затінку і чогось прохолодного для полоскання розпеченої пащі.

— Аню!

— Нарешті ти зважилася провідати старенького батька. А це що таке? — показала вона на мою простягнуту долоню.

— Привітання.

Бо ж вона знає, що я терпіти не можу виливів. Усіх тих слинявих цмоків, мокрих поцілунків і ведмежих обіймів.

— Ти ж, певно, не думаєш, що я цим обмежуся? Давай писка, — вона здушила мене, наче закохана ведмедиця, і міцно цмокнула в кожну щоку. Я стовбичила як пень, терпляче чекаючи на кінець привітання. — Можеш перепочити! — гукнула вона мені просто в ліве вухо.

Я розслабила м’язи живота, зітхнувши з полегшенням.

— Як бачу, ти взялася до розкопування Авгієвих стаєнь. А де сам король хаосу? На Глинянах?

— Як і завжди у хвилину збентеження. Він має повернутися на «Теле-експрес».

— Ну тоді ми сміливо можемо хапатися за сапки. Що ти вже викинула?

Вона зазирнула крізь дверцята, які вели до пивниці й майстерні, перетворених на музей капця й капелюха.

— Наразі я намагалася вичистити наріжну шафу.

— І що?

— Сама подивися, — я показала на мішок, набитий гумаками, рештками спального мішка й допотопного рибальського реманенту. Сорок кілограмів старої гуми, пластмаси та алюмінію.

— Подумати тільки, що тиждень тому я витягла з цієї шафи два таких мішки.

— Як вони там умістилися? — видушила я.

— Власне, що вмістились. Я витягала парасольку, легко поворушила дверцятами, і на мене впала лавина капелюхів двадцятирічної давності. Разом із величезною хмарою молей.

— Добре, що хоч не прасок.

— Праски були запхані глибше, але такий капелюх теж може добряче завалити по вухах.

— Добре, що ми взялися за цю шафу. Найкращий час.

— Найкращий час був одинадцять років тому… — буркнула Аня. — Але ти думаєш, що легко наводити такі порядки? Треба хитрувати, відсилаючи Августа на закупи чи на риболовлю. І весь час ця напруга, щоб він, бува, не повернувся раніше, бо дістане інфаркт.

— Важка доля родин колекціонерів, — визнала я.

— Важка — це мало сказано, Ягодо. Людина мусить скрадатись, як партизан. Маскувати чимось порожні місця. І ще вдавати, що їй шкода фланелевих валянок, добряче пожертих такими ж шкідливими, як і спритними термітами. — Вона витерла спітніле чоло. — Тому я завжди кажу: на першому ж побаченні не забудь запитати хлопця, чи він щось колекціонує. Якщо так, нехай і дурні марки, одразу роби ноги, дівчино.

— Тому ти й не захотіла жити з татом? Через труднощі у прибиранні?

— Через це також. Але найбільше я боялася, що можу зникнути в цьому хаосі, як твоя мама.

Сьомий

Змучена вчорашніми викопними роботами, я вибралася на басейн. Відпочину, поплаваю, може, зустріну когось зі знайомих. Я вже зовсім забула, як виглядає неділя на басейні в маленькому містечку.

Неділя на басейні

Пред’явивши вхідний квиток, я побігла до роздягальні. Миттю переодяглася, бо мене підганяли двійко дорідних тинейджерок. Прикрившись велетенськими окулярами та блакитним бікіні, вирушила на пошуки басейну, скеровуючись на запах хлорки й дитячий вереск. Добулася до самих живоплотів, оздоблених вигорілими рушниками в зелені пальми, лимонні жирафи й рожеві дельфіни (свіже постачання з В’єтнаму). Очистила місце для паркінгу, згрібаючи ногою шишки й палички від морозива, а потім розстелила вигорілий рушник із лимонною жирафою, куплений два тижні тому на базарі. Неквапно, терпляче змагаючись із лінивим плином секунд, стала витягати з пакета три бальзами для засмаги (у тім числі один для швидкої), кілька не надто вибагливих книжок, вибір яких був зумовлений вакаційним спадом мотивації, кілька заколок для волосся і так званий ланч, тобто два яблука.

Заходилася натиратися бальзамом. Поволі, вбиваючи подальші секунди. Ну досить, і так уже вилискую, як вінілова лялька. Що тепер? Гляну-но на годинник. Тільки одинадцята? Бути цього не може. Спробую повдавати, що читаю. Або викладу візерунок із засохлих соснових голок. Або поплаваю, чому б і ні?

Без проблем дісталася майже на самий край басейну. Тут було гірше: я мусила продиратися крізь натовп вісімнадцятирічних матусь та їхніх дітей у віці першого причастя. Нарешті мені поталанило зайти у воду. Зразу дістала по голові м’ячем, на щастя, набивним. Хвилину опісля відчула на спині чиїсь пазурі. Негайно обернулась, але встигла помітити тільки велетенську стопу, оздоблену ще довшими пазурями. Люта, мов ранній Брюс Лі, я запрагнула висмикнути її з коренем, але її власник уже відплив, торуючи собі шлях межи порозтягуваних купальних шапочок. Може, і я собі попливу? Тільки от куди? Тут-таки поряд і трохи далі густо від голів. Голови, які пищать просто до вуха, цвиркаючи брудною водою й рештками лимонаду, голови, почеплені до волохатих тулубів, що труться об живіт і спину. І сотні рук — які махають, ненавмисно хапають за волосся або — вже цілком навмисно — за шворочки на бікіні. Ні, я не зможу подолати і трьох метрів. Посиджу ще трохи — і назад на рушник. А потім? Полежу, поміркую і спробую зробити другий підхід. Адже я заплатила за це, а не за валяння серед шишок і упаковок від усіляких хрупок.

Близько полудня я стала продиратися до іншого боку басейну. Цього разу мусила подолати залоги дев’ятнадцятирічних татусів. Пробилася на самий край басейну, всілась і невідь-коли опинилася під водою. Почула тільки поштовх, потім плюскіт — і на дно. Саме намагалася випірнути, коли щось ухопило мене за зап’ястки й брутально смикнуло догори. Рятівник.

— Викликайте «швидку», — почула я над собою. — Вона кривавить, як різана свиня. Півбасейну загидила.

— Хвилинку, яка ще свиня, — намагалася заперечувати я, що вийшло досить мляво через втрату крові. За хвилину я лежала нерухомо, чекаючи розвитку подій.

— Уже викликали, шефе, — звітував молодий індіанець, схиляючи наді мною засмагле на жовтаву бронзу лице. — Краще, аби вони їхали швидко, бо чувиха стікає кров’ю.

— Нічого дивного, на кахельках зосталася шкіра з усієї її спини, — вождь, бронзовий, як і його помічник, покивав головою. — І шмат із голови.

— Їй впорснуть сироватку, а може, зроблять щеплення від сказу, правда, шефе?

Шеф не встиг цього прокоментувати, бо приїхала «швидка». Хилитаючись, я впакувалася до машини. Санітар позбирав мої речі, ухопив перший із краю рушник із жирафою, і ми чимдуж рушили.

Перейти на страницу:

Сова Ізабелла читать все книги автора по порядку

Сова Ізабелла - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Тістечка з ягодами отзывы

Отзывы читателей о книге Тістечка з ягодами, автор: Сова Ізабелла. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*