Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Варан - Дяченко Марина и Сергей (читать книги онлайн txt) 📗

Варан - Дяченко Марина и Сергей (читать книги онлайн txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Варан - Дяченко Марина и Сергей (читать книги онлайн txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

– Варто! Сюди! – несамовито заверещав Варан, його вереск перекрив звуки порту, полетів над водою, розбився об скелі, може, ніким не почутий, а може, і почутий. – Варто! Ґвалт! Грабують! Убивають! Сюди!

Угорі, у заростях ктотусів, забрязкали залізом по залізу. У порту замовкнув скрип і за мить ударив дзвін.

Борюкання на березі стихло. Не розбираючи, хто переміг і хто живий, Варан набрав якнайбільше повітря й пірнув так глибоко, що запищало в правому вусі.

Добре хоч одяг не кинув на березі. За одягом потім його вмить вистежили б.

* * *

Нічого нікому не сказав – навіть батькові. Ходив від столу до столу, як медуза в глибинних водах, плутав креветки з сиром, а пиво з паличками для чистки зубів, аж у дверях став усміхнений пан, що цікавився Вараном.

З-за шинквасу враз вийшов батько, погойдуючи кулаками, мов сталевими грузилами.

Усміхнений пан охоче наткнувся на його підозріливий погляд:

– До вас, хазяїне, до вас особисто… Поговорити треба. Маєте хвилинку?

* * *

Світло йшло знизу, з-під води. Зовні світило сонце, забивалось у широку печеру, мов солодке пиво в роззявлений рот. Просотувалося крізь підводні ґрати: вихід у море був глибоко перекритий. Хазяїн не хотів, щоб старі змійсихи пішли прогулятися й ненароком утрапили в чиюсь пожадливу пащу.

А змійсихи були дуже, дуже старі. Щоправда, визначити це міг не кожен – позначався чудовий корм і турботливе ставлення. Вицвіла тьмяна луска ховалася під срібними пластинками, під накладними самоцвітами, та й порода давалася взнаки – в обох змійсих збереглися гонориста постава, обидві виблискували очима й роздували ніздрі, так що Варану довелося подолати певну ніяковість, перш ніж підійти до них.

– Тут у нас стійло, – сказала Ніла. – У ніші – скребки, щітки, всіляке причандалля, все в ідеальному порядку, між іншим. Узяв скребок – поклади на місце… Ось так. Чистити треба перед кожним виїздом і на ніч. Годувати – двічі на день, уранці й увечері, і пильнуй, щоб вони не переїдали. Коли котра нагидить – бери сіточку, лайно підбирай і обережно от сюди, у кошик, щоб вода в стійлі не мутилася. А тоді кошик – нагору. Затямив?

Ніла була старша за Варана на рік і держалася, мов господиня. Колись він бачив її на осіннім ярмаркові – вона була з Маленької, донька рудокопа й однієї з компаньйонок княгині, незаконнонароджена, але самовпевнена й багата. Мати, із ганьби заславши її в піддоння, не забула маляти й не покинула – балувала то грішми, то мішком сушняку, то обновою. Ніла мала себе за горні, у сезон носила сорочку без рукавів і штани, закочені до колін, розшиті кольоровими камінцями, яких на Маленькій сила-силенна, і працювала, як виявилося, вершницею на змійсах – супроводжувала багатих і шляхетних гостей у поїздках верхи по лабіринту підводних печер.

Варан, домовляючись про роботу з хазяїном, наївно гадав, що буде гуляти морем верхи, а не вивалювати сачком лайно. Ніла розчарувала його вправно й безжально:

– Сідлати – не здумай, подряпаєш луску – потім не розплатишся. Сідати верхи – боронь тебе Імператор. Спатимеш тут-таки, у гамаку. Вони вночі сичати починають, то треба з ними вголос розмовляти, заспокоювати. Та, що зеленкуватіша, зветься Журба, а та, що чорніша, – Туга…

– А чому в них імена такі сумні? – спитав Варан.

– Тому що так назвали, – відрубала Ніла. – Он, дивися, Туга насрала, бери сачок і покажи, чого ти вартий…

Темне волосся лежало в Ніли на плечах. Самоцвіти на штанах спалахували, мов краплі води під сонцем. Очі часто кліпали й мружилися, хоча тут, у гроті, було не так багато світла; очі сльозилися. Пихата дівка напевно потребувала окулярів із прокопченими скельцями – але вона, гордячись кров'ю горні, воліла мучитися, мружитися й утирати сльози.

Змійсихи дивились на Варана з царською гидливістю – неначе це Варан напаскудив у прозору воду, а їм, шляхетним створінням, тепер доводиться прибирати.

– Вони не кусаються?

– Вони їдять лише рибу, але якщо ти їх розлютиш – можуть і хапнути, просто для науки. Особливо Туга – вона підступна. До хвоста її близько не підходь – як копне, так і потонеш. Вона в охороні служила все життя, варта на ній Маленьку об'їжджала… контрабандистів била, а піратів перетопила чоловік сто. Отак хвостом по голові – і привіт. Цього їх іще в яйці навчають.

Варан низько нахилився, тримаючись за поруччя, намагаючись виловити сачком грудку змійсового лайна:

– У Маленької, мабуть, за сто років сто піратів набереться.

– Це у вас на березі піратів не набереться, бо ж не репс ваш красти? А в нас родовища. У нас режим має бути.

Варану нарешті вдалося. Випорожнивши сачок у кошик для покиді, щільно закрив покришкою. Сів на камінну приступку, спустив ноги в осяйну воду:

– А Журба скільки піратів убила? Тисячу?

– Журба воза тягала весь вік, – сухо відмовила Ніла. – У шахтах. Каміння на ній возили, сіль… Тепер відпочиває.

Смарагдова Журба високо витягла шию, повела рогатою головою, ледь чутно засичала, наче потверджуючи: заслужила. Туга вдарила хвостом так, що хвиля прокотилася по всьому гроту. Варан мимоволі відсунувся:

– Оце так.

– Не подобається – то сидів би собі в харчівні.

– А ти звідки знаєш, де я працював?

– Велика таємниця… Я тебе бачила. Місце помітне.

– І хлопець показний, – сказали згори. По гвинтових сходах, вирубаних у скелі, спустився хазяїн у костюмі для верхової їзди. Туга й Журба пожвавішали, забили хвостами, закрутились по гроту, зробивши в осерді його невеличку вирву. – Сідлай, Нілко. Гості прибули.

Варан, не випускаючи з рук сачка, дивився, як Ніла квапливо вдягає сідло спершу на спину Тузі, тоді Журбі (обидві змійсихи охоче підставили спини). Далі, не дивлячись на Варана, Ніла відштовхнулася від камінної приступки – і без розгону перелетіла Тузі на спину; хазяїн обережно вгніздився на спині в Журби.

– Ну, Варасю, нас до вечора не буде. Усе тут прибери, кошик винеси й можеш перепочити трошки. Тобі сьогодні ночувати тут, пам'ятай!

Варан похапцем кивнув.

– Пішла! – крикнула Ніла, і її голос заметлявся по гроту.

Туга вдарила хвостом, Ніла нахилилася, розіп'явшись на чорній лусці. Наступної миті змійсиха пірнула, пішла в тунель під скелею, несучи з собою вершницю. Варан перевів дух.

– За нею, – неголосно наказав хазяїн, і Журба пірнула також. Варан лишився сам; хвилювалася підсвічена сонцем вода, згори прозора, знизу застигла, спресована в непроглядний донний морок.

* * *

– Серпантери. Ну, знаєш, їх у народі змійсами прозивають. Два здоровенних страховища, один зелений, другий майже чорний. Роги – отакенні. Зуби – отакенні. Хвостом спеціально навчені бити в тім'я. Дуже небезпечна робота. За це й платять.

Варан сидів за столиком батьківської харчівні, а Кешко, чотирнадцятирічний хлопець, якого батьки найняли замість Варана, стояв навпроти з підносом і дивився з захопленням і заздрістю.

– Шляхта всіляка приходить на них повитріщатись, хто відчайдушніший – то й покататись. У скелі, знаєш, ходів – аж до Шуу. І під водою, і над водою, а є зовсім сухі…

– А як же змійси по сухому ходять? – спитав Кешко.

– Змійси взагалі не ходять, – гостро зауважив Варан. – Вони плавають… Не маю часу, – і він побряжчав монетками в шкіряній калитці. – У мене ще нічна варта сьогодні.

До нічної варти лишалося ще декілька годин, але Варану набридло брехати. Він попрощався з матір'ю, потріпав по загривку малих і швидкою ходою людини, якій ніколиться, подався до берега – купатися.

– Гей, хлопче!

Варан далі йшов. Хіба мало хлопців ходить по вулицях у сезон; зупинився, коли дорогу перепинили двоє. Один – ровесник, низькорослий і смаглявий, але на вигляд явно не горні. Другий – дорослий, і з одного погляду на нього Варанові стало страшно.

– Чого не озираєшся, коли гукають? – почав молодий.

– А звідки мені знати, що то мене? – огризнувся Варан.

– Ходімо. Маємо діло.

Перейти на страницу:

Дяченко Марина и Сергей читать все книги автора по порядку

Дяченко Марина и Сергей - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Варан отзывы

Отзывы читателей о книге Варан, автор: Дяченко Марина и Сергей. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*