Мідний король - Дяченко Марина и Сергей (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .TXT) 📗

Annotation

Якщо ти річ і тебе кидають за борт як непотріб – що робити? Змиритися та піти на дно? Абож все-таки виплисти, вижити, пройти крізь безліч випробувань та небезпечних пригод? Чи можна пізнати цей світ, чи можна знайти в ньому друзів та кохання? Чи допоможе тобі в цьому книга, написана чоловіком на ім'я Варан (ті, хто добре знайомі з творчістю Дяченків, одразу здогадаються, про кого йде мова)? І головне – яку ціну варто заплатити Мідному королю, щоб самому стати володарем? Новий роман-фентезі Марини та Сергія Дяченків «Мідний король» – це нова грань їхньої творчості, епічна сага, сповнена битв, блукань і, головне, пошуків сенсу життя.

Перевод: Я. Житин

Марина та Сергій Дяченки

Частина перша

Розділ перший

Розділ другий

Розділ третій

Розділ четвертий

Розділ п’ятий

Розділ шостий

Розділ сьомий

Розділ восьмий

Частина друга

Розділ перший

Розділ другий

Розділ третій

Розділ четвертий

Розділ п’ятий

Розділ шостий

Частина третя

Розділ перший

Розділ другий

Розділ третій

Марина та Сергій Дяченки

Мідний король

Частина перша

Розділ перший

Раннього вечора вітрильне судно «Крилама» ввійшло в прибережні води порту Мірте і стало на рейд, чекаючи митного огляду. Команда й пасажири, скільки їх було, вибрались на палубу – не тільки тому, що цього вимагали митні правила Мірте, але й затим, щоб подивитися на Літаюче Місто.

«Крилама» нахилилась, і вода з палуби струмочками потекла в море. З'юрмлені біля лівого борту пасажири готові були кинутися за водою – вони ахали й охали, насідали животами на загороду, тицяли пальцями, показуючи одне одному дивовижі; дві огрядні пані, що всю дорогу не виходили з каюти, спрагло вглядались у простерте перед ними диво. Сім'я середніх статків (мати, батько, четверо синів), купець із двома помічниками, ремісники-умільці, що зважилися шукати щастя на службі в Золотих, та інші люди різних станів, які подорожували в каютах і в трюмі й багато ночей спали в гамаках і знемагали від безсоння на злежаних перинах, дивились на місто своєї мрії, мету подорожі, і багатьом займало дух.

Літаюче Місто линуло, не сягаючи землі. Тоненький серпанок оповив порт і припортові райони, а над ними розкинулись бірюзові й рожеві арки мостів, завмерли, граційно вигнувшись при злеті, тонкі стіни. Ажурові будівлі вивершувалися сліпучо-білими вежами, і гострі шпилі вели, мов пальцями, по тонкому шару хмар над містом. Тисячі суден стояли на рейді, ніби зачаровані видовищем, ніби засумнівавшись в останню мить: а чи гідні вони, порослі черепашками, ввійти в золотий порт Мірте?

Матроси видирались якнайвище, бажаючи більше побачити. Майже всі вони бували тут давніше, але тільки декільком, найстарішим, удалось зберегти підкреслено-байдужу міну: і не таке, мовляв, знавали. Повітря ледь тремтіло над морем, і через те здавалося, що золоте місто ось-ось розтане в серпанку, – але воно не тануло, навпаки, яскравішало в міру того, як сонце спускалось і подовжувалися тіні.

Підійшов великий човен із вартою та перевіряльниками. Першим на борт піднявся чоловік у шкуратяному шоломі, в легкому обладунку з гербом Мірте, з величезною паперовою книжкою під пахвою.

– Митна служба Мірте вітає вас, морські подорожники, – промовив поблажливо, переводячи чіпкий погляд з обличчя на обличчя. – Капітане!

Капітан вийшов наперед, тримаючись увічливо – і гідно водночас. З нагоди прибуття він змінив засмальцьовану, пропалену в багатьох місцях шкіряну сорочку на синій мундир із ґудзиками з полірованої кістки.

– Пред'явіть до огляду пасажирів, команду, вантаж. Чи всі новоприбулі ознайомлені з умовами перебування в Мірте?

Ремісники переступали з ноги на ногу. Вони збиралися порушити закони Мірте – трохи, зовсім трішечки. Потім, коли влагодиться з роботою, вони заплатять повновагий податок і стануть чесними громадянами золотого міста, але попервах…

– У вас є документи на дітей? – чоловік у шоломі зупинився перед скупченою в коло сімейкою. – Пред'являйте, будьте ласкаві. Так… Добре. Що везете?

Тим часом вартівники та перевіряльники, усього восьмеро людей, хутко розсипалися по кораблю: хтось опустився в трюм, хтось заглядав у бочки й трусив тюки на палубі, хтось запався не знати куди і враз виник не знати звідки. Пасажири гляділи на них зі сторожким захватом: митники були громадянами Мірте, бронзово-смаглявими, вилицюватими, з коротко стриженим золотим волоссям.

– Двадцять сім, двадцять вісім, – митник рахував пасажирів. – А це що? Капітане!

Капітан прискочив і зупинився поряд. Митник повернувся до нього, на лиці були здивування й гидливість:

– Ви не знаєте законів Мірте? Що це, я вас питаю?

Перед ним, обік від інших пасажирів, стояв хлопчик років п'ятнадцяти, худорлявий, чорноволосий, з великими вухами. Розгублено поглядав то на митника, то на чудесне місто за його плечем. Напівдитяче й просте обличчя його вирізняла ледве вловима дивнота: занадто темні очі й випнуті надбрівні дуги, занадто гостре підборіддя, дуже біла шкіра й запалі щоки – хоча на голодного чи виснаженого хлопчисько не був схожий.

– Цей… – вичавив капітан. – Цей… де твій хазяїн?

Надбіг добре вдягнений, високий пан із білим пером за вухом – знаком професії переписувача.

– Перепрошую, я показував… пред'являв у каюті майно, там книжки, папір, писальне приладдя…

Митник жестом звелів йому замовкнути.

– Що це? – його довгий палець майже торкнувся білого лоба хлопчиська.

– Це мій раб. – Переписувач ковтнув. – А… що?

– Вам відомо, що гекса та їхнє поріддя не може ступити на землю Мірте? А вам, – митник круто повернувся до капітана, – хоч вам це має бути відомо!

Капітан побліднув:

– Гекса? Я не знав, що він гекса. Він…

– Ні-ні, – залепетав переписувач. – Він у рабстві в моєї сім'ї майже вісім років… Змалку… Він не може бути гекса, у мене є купча, там сказано – «походить з лісового краю»!

Пасажири й команда, наставивши вуха, підбирались усе ближче. Назрівав скандал; ремісники перезирались, матроси супились, решта відверто цікавилися, занудьгувавши без розваг за довгий час подорожі.

Не слухаючи переписувача, митник звернувся до капітана:

– Ваш корабель не ввійде в гавань, поки на борту перебуває гекса.

Пасажири загомоніли. Митникові слова передавали далі, тим, хто не розчув. Розвага загрожувала обернутися на біду.

– Даруйте… – капітан тепер почервонів; він зовсім не був таким досвідченим морським пластуном, яким хотів здаватись. І якщо з бурею у відкритому морі йому випадало змагатись, то непорозуміння з митницею Мірте було устократ небезпечніше.

– Або ви розвертаєтеся і йдете, – підніс голос митник, – або сплачуєте стоянку на рейді – чотири тисячі монет за годину. Гей, ви закінчили?

Його помічники знов показались на палубі й по черзі записали щось у принесену на борт книгу. Діставши ствердну відповідь, митник поглянув на сонце:

– Час огляду вийшов, тепер починається час затримки. Розрахуєтесь ви, капітане, потім зможете позвати до суду пасажира, який протягнув на борт напівкровку… Якщо вам удасться, звісно, вибити з нього хоч копійку, – митник осміхнувся. – Отже, ви розвертаєтесь?