Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
Учора стало відомо, що принаймні четверо з тринадцяти тіл, які ран¬ком 22 липня 2008 року прибило течією до пристані селища Пуерто- Мальдонадо, не належали до експедиції Холбрука. Про це на прес- конференції повідомив аташе британського посольства в Лімі Кліффорд. Страттон. Серед незнайомців двоє білих, один представник негроїдної- * раси й один азіат (найімовірніше китаєць). Відомо, що в групі Холбру- ‘ ка на момент відплиття з Пуерто-Мальдонадо було лише двоє білих; ав-стралійський ентомолог Кетрін Муні і сам сер Пол (чиї тіла наразі пе-ребувають у міському морзі й будуть відправлені рідним найраніще за два тижні), — решта учасників були представниками місцевих індіан¬ців мачіїуенга (їх точна кількість донині не встановлена, та вже зараз зрозуміло, що частина мачігуенга досі лишається в джунглях).
Цілком випадково того ж дня пощастило ідентифікувати одного зі сто-ронніх. Ним виявився італійський мандрівник Лука Молінарі, який зник безвісти влітку 2002-го в джунглях штату Акре на крайньому заході Бра-зилії, майже за півтисячі кілометрів від останнього встановленого місця перебування групи Холбрука2. Сеньйор Молінарі не мав наукового сту¬пеня, був радше авантюристом, який нишпорив уздовж Ріо-Пурусу по¬шуках легендарного загубленого міста інків Паїтіті (що часом ототожню¬ється з Ельдорадо). Судячи зі стану небіжчика, Молінарі був у доброму здоров’ї протягом п’яти років після того, як його перестали шукати.
1 Стаття у – The Guardian – и вівторок, 29 липня 2008-го. – The Guardian; — бри-танська національна суспільно-політична щоденна галета, одна з найвнливовіших у країні, заснована 1821 року, щоденний наклад — 204222 примірники. Бразильський штат Акре межуе з перуанським регіоном Мадре-де-Діос.
Імена інших трьох незнайомців встановлюються.
Ще одна цікава деталь. Серед документі в, які виявили на плотах ра- «>м із небіжчиками (здебільшого карти, описи кількох нових видів, а та¬кож закордонні паспорти Холбрука і Муні), опинилось водійське по¬свідчення на ім’я Ґуннар Іверс. Нам вдалося зв’язатись і поговорити І власником документа. Ґуннар Іверс — маловідомий шведський худож¬ник. Йому 67, останні кілька років він проживає в Амстердамі. Ґуннар був вражений, коли почув, іцо його водійське посвідчення припливло з джунглів разом із трупом сера Пола (о, так, звісно, він чув про експе¬дицію). За його словами, він ніколи не був у Мадре-де-Діос і навіть не наближався до Пуерто-Мальдонадо, а посвідчення загубив у 2003-му підчас візиту в Перу (відвідував лише лінії Наски та Мачу-Пікчу). Ста¬рші швед не уявляє, яким чином його водійське посвідчення потрапило на пліт до сера Пола чи до тих людей, які цей пліт спускали.
Кліффорд Страттон впевнений, що найближчими днями у розслі¬дуванні трагічної загибелі сера Пола Холбрука відбудеться відчутне зрушення. Слідчі наразі розіслали фотографії трьох неідентифікова- них тіл міністерствам закордонних справ відповідних держав, тісно співпрацюють із Інтерполом, а також намагаються вийти на контакт І кимось із тих, хто у 2002-му йшов по слідах Луки Молінарі.
USA Today
FRIDAY, MAY 8, 2009$1.00
СМЕРТЬ Холбрука: новi загадки.
«Британця не було в тих місцях, із яких надходили сигнали GPS-датчиків», — каже американський орнітолог1
Ричард Хаммет
Недавні відкриття спричинили нову хвилю дискусій навколо загибелі одного з найвідоміших зоологів сучасності, сера І Іола Холбрука, яко¬го по-звірячому закатували в Перу в липні 2008 року.
1. Стаття в – USA Today» за п’ятницю, 8 травня 2009 року. USA Today* — загаль-нонаціональна американська щоденна газета, заснована 15 вересня 1982 року. З 2003-го змагається з The Wall Street Journal* за звання найбільш тиражованого видання США. Середній щоденний наклад USA Today> — 1817446 при¬мірників.
2008-го, якщо вірити супутнику, Холбрук різко повернув, і саме після цього моменту сліди наче вивітрюються. Я пролетів увесь маршрут від повороту до кінцевої точки і не побачив нічого, що свідчило б про перебування людини. Локатори, може, й були там, але Холбрук — ні. Я стверджую, що після 7 червня британця не було втих місцях, із яких надходили сигнали GPS-датчиків».
За альтернативним коментарем ми звернулися до керівника об’єд¬наної слідчої групи Робіпа Левайна, 48 років. Левайн відреагував до¬волі різко: «Повна маячня. Наскільки мені відомо, щоб триматись v повітрі, «Cessna» мае рухатися зі швидкістю щонайменше 160 км/год. Як можна шукати щось у тропічному лісі, коли мчиш над ним у літа¬ку? Ярдлі нічого не бачив, бо не міг нічого бачити. Це все одно що на¬магатися витягнути голку з копиці сіна, гасаючи довкола неї на спор¬тивному автомобілі».
Зауваження, що Ярдлі все ж спостеріг рештки табірних багать, Ро-бін Левайн відмовився коментувати.
Ані британці, ані перуанці досі не спромоглись організувати пошу¬кові загони, котрі пішли б по слідах загиблої експедиції. Охочих немає.
Дороги що ми обираємо
і
13 березня 2012.18:25 [UIC+2] Піцерія «Санта-Марія» Рівне. Україна
Незважаючи на будень, простора зала на другому поверсі «Санта-Марії» була вщерть заповненою. Левко приткнувся біля дальньої від схо¬пи стіни і похмуро зиркав на відвідувачів. Навпроти молоде сімейство (.зштовхувало у тлустого п’ятирічного малюка салат із. крабових па¬личок. Малюк мимоволі орудував щелепами, час від часу спиняючись і блимаючи навкруги. Немовби шукав, до чого прискіпатися і заката- I и гарненьку істерику. Зліва (найімовірніше) вершилося перше поба¬чення: худющий студент ( певно, першокурсник) сидів навпроти циба¬тої, коротко підстриженої дівулі. Збоку на столі спочивала непоказна троянда. Студент нервував, невпопад вистукуючи ногою по підлозі. Решта клієнтів виглядали звичайними трудягами, що прийшли на пи¬во після завершення робочого дня.
Атмосфера тиснула на Левка: повітря наскрізь просякло запахом пивних відрижок і неприємним, збудженим гамором.
Потягуючи пляшкове «Stella Artois», хлопець поволі заводився. Він ненавидів чекати. Він видудлив уже дві треті келиха, але який кайф утому, щоб сидіти самотою й цмолити на голодний шлунок теплувате пиво, не маючи змоги замовити піцу? Точніше, замовити він міг, але мусив дочекатися Джоніка. Хлопці не бачились майже два роки, з ча¬су випуску з «водника». І ось тепер, коли нарешті знайшли можли¬вість викроїти день для зустрічі, колишній командир 521-го взводу спізнювався на цілих двадцять п’ять хвилин.
Збігло ще трохи часу. Голод заквилив у шлунку. Левко струснув кистю, вивільнивши з-під манжета сріблястий «Tommy Hilfiger»1, придбанні”! перед минулим Різдвом у duty-iree-магазіші на поромі
1. Tommy Hilfiger>- — американська компанія, що виробляє одяг, взуття, парфу¬ми, годинники та різноманітні шкіряні вироби. Заснована у 1985 році дизайнером з Нью-Йорка Томасом Хілфіджером.
«Viking Line»1 між Стокгольмом і Гельсіпкі. Глянув на синій цифер¬блат. Пів на сьому. Нехай Гена йде у дупу! Не сидіти ж отак увесь ве¬чір голодному! Він вирішив замовити улюблену «Капрічозу» з убив¬чими червоними перчиками, від якої очі вивалюються з орбіт, а кишки аж куріють(чи навпаки, очі димлять, а кишки випадають — у кого як), і в тієї ж секунди побачив Джоніка. Командир 521 -го підіймався схо¬дами.
Найперше, то впадало в око: з часу їхньої останньої зустрічі Гена конкретно набрав вагу. Погладшав кілограмів на п’ятнадцять, не мен¬ше. З жилавого чорнявого хлопаки (зовні схожого на американця) Джонік перетворився на огузкуватого дядька. Лице покруглішало, під очима з’явилися драглисті припухлості. Він змінився до невпізнання.
Вступивши у залу. Гена роззирнувся і побачив Левка.
—О, Бартош! — вигукнув він, проштовхуючись між столами. — Вибачай, старий, затримався. Ну, ти ж розумієш, — діти...
У Левка зачесався язик спитати: «На ’кий хер ти настругав їх стіль¬ки?» Розважливий Джонік несподівано для всіх одружився перед по¬чатком п’ятого курсу. Переддипломним захистом у нього народився первісток. Хлопчик. За рік з’явилася ще одна дитина — цього разу дівчинка.
