Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
«Давай,— подумки сказав Вершник.— Розтрощи його! Поховай їхні святині під горами каміння!»
Сам же він побіг далі по бруківці темної звивистої вулички разом з Арією, Анжелою й Солембумом. На вулицях міста вже почали з’являтися люди: торговці потихеньку відкривали свої крамниці, нічні сторожі йшли додому відпочивати, знать тільки-но поверталася з нічних розваг, а солдати стрімголов бігли до фортечних стін.
Усі люди, навіть ті, що бігли, не зводили очей з того місця, де донедавна стояв собор. Жахливий шум битви двох драконів заполонив місто.
Усі — від усіяних виразками жебраків до загартованих солдатів і багатіїв у розкішному вбранні — були неабияк перелякані, і ніхто не звертав жодної уваги на Ерагона та його супутників.
Вершник гадав, що цьому сприяло також те, що їх з Арією з першого погляду можна було сприйняти за звичайних мешканців міста.
Ерагон таки наполіг на тому, щоб забрати із собою непритомного послушника бодай у якийсь провулок, розташований якомога далі від собору, і Арія зробила це.
— Я обіцяв, що ми візьмемо його,— сказав Ерагон,— але я не говорив, куди саме. Звідси він зможе вибратися з міста й сам.
Невдовзі вони й справді залишили послушника в провулку. Це було велике полегшення. Тепер вони могли рухатися значно швидше, тож, не марнуючи дорогоцінного часу, всі четверо побігли вулицею. І тут Ерагон з подивом зрозумів, що все це йому вже до болю знайоме. Його останній візит у Драс-Леону закінчився майже так само: тоді він біг вузькими вулицями між брудними будинками, сподіваючись дістатись якихось воріт міста раніше, ніж солдати Імперії знайдуть його.
Вершник знову глянув убік собору. Сапфірі треба було відвернути увагу Мертага й Торнака ще хоча б на кілька хвилин, а потім вони б уже не встигли зупинити варденів. Але під час бою хвилини тягнуться напрочуд довго, а крім того, Ерагон добре знав, що ситуація може змінитись у будь-яку мить.
«Тримайся! — подумав він, хоча й не передав цих слів Сапфірі.— Ще трішки!.. Зовсім трішечки!»
Тим часом вони вже наближалися до стін міста. Тут вулиці були ще вужчі. Будівлі — здебільшого житлові будинки,— що нависали над ними, ховали від погляду все, окрім тонесенької смужечки лазурового неба. Стічні води стояли в рівчаках уздовж будинків, наповнюючи повітря жахливим смородом. Ерагон і Арія аж прикрили носи рукавами. Знахарці сморід, здавалось, не заважав, а ось Солембум роздратовано муркав і виляв хвостом.
Раптом Ерагон побачив, як на даху сусіднього будинку промайнула якась тінь Що б то не було, воно зникло швидше, ніж він устиг повернути голову. Тоді Вершник зупинився й глянув угору пильніше. За кілька секунд він помітив там щось незвичне: спершу білу пляму на тлі вкритих сажею цегляних димарів, потім дивні гострі силуети на клаптику ранкового неба, потім маленьку овальну цяточку розміром з монету, яка блимала вогником у напівтемряві...
Збігло ще трохи часу, аж поки Ерагон нарешті зрозумів, що по дахах услід за ними йдуть коти-перевертні. Вони безшумно, немов примари, перебігали з будинку на будинок, мовчки спостерігаючи згори за тим, як Ерагон і його супутники прокладають собі дорогу в лабіринті міських вулиць.
Ерагон знав, що ці невловимі істоти, які вміють змінювати свою подобу, нізащо не стали б допомагати їм ось так, якби становище не було дуже серйозне. Справа в тому, що коти-перевертні хотіли якомога довше тримати в таємниці від Галбаторікса свій союз із варденами. Але те, що вони були тепер поруч, додало Ерагонові наснаги.
Тим часом вулиця, по якій вони рухались, закінчилася, розбігаючись далі на кілька провулків. Ерагон швидко порадився з Арією та знахаркою, і вони вирішили йти так, щоб не дуже змінювати напрямок руху. Обраний ними провулок, за якихось тридцять метрів круто повернув — перед їхніми очима постала площа біля південних воріт ДрасЛеони.
Ерагон зупинився.
Поблизу воріт метушилися сотні солдатів Імперії. Вони одягали лати, брали в руки зброю, командири вигукували якісь накази. Золоті нитки вишивки на темночервоних мундирах воїнів виблискували на сонці, коли вони снували туди-сюди.
Така кількість ворожого війська збентежила Ерагона. Але він був збентежений іще більше, коли побачив, що оборонці міста завалили внутрішній бік воріт величезною купою каміння, щоб вардени не могли протаранити їх.
Ерагон вилаявся. Ця купа була така велика, що бригаді з півсотні людей знадобилося б кілька днів, щоб її розібрати. Зрозуміла річ, Сапфіра могла б розчистити прохід за якусь хвилину, але Мертаг і Торнак нізащо не дозволили б їй цього зробити.
«Нам потрібно якось відвернути їхню увагу»,— подумав він. Та йому не спадало на думку, що можна було б для цього зробити. «Сапфіро!» — крикнув Вершник, подумки звертаючись до неї. Він був упевнений, що вона почула його, але часу на подальші пояснення вже не було, бо в цю саму мить один із солдатів помітив Ерагона та його супутників.
«Вороги!» — заволав він.
Тоді Ерагон вихопив Брізінгр і кинувся вперед, перш ніж інші солдати встигли зрозуміти, в чому справа. Іншого виходу просто не було. Відступити означало покинути варденів напризволяще у владі Імперії. Крім того, він не міг залишити Сапфіру, якій довелося б самотужки щось робити і зі стіною, і з солдатами.
Тому Ерагон щосили закричав і рушив уперед. Те саме зробила й Арія, яка приєдналася до нього у цій божевільній атаці. Удвох вони врізались у юрбу солдатів Імперії. Кілька секунд люди були так спантеличені, що дехто навіть не боронився, коли бачив перед собою меч Вершника.
Лучники, які стояли на парапеті, нарешті таки оговтались і почали стріляти вниз, та більше завдавали шкоди своїм, аніж Ерагонові, бо захисні чари Вершника відбивали стріли.
Зрештою, яким би метким не був Ерагон, він не міг стримати всі мечі, списи й кинджали, спрямовані в його бік. Захисні чари поки що відбивали ворожі атаки, але Вершник відчував, що його сила швидко згасає й якщо йому не вдасться якось вибратися з кільця солдатів Імперії, він навряд чи зможе довго захищатися.
Та поки що Ерагон крутився в цьому кільці, тримаючи Брізінгр напоготові й завдаючи ворожим солдатам численних ран.
Переливчастий синій клинок з однаковою легкістю розтинав і плоть, і кістки. З його кінчика стікали довгі хвилясті цівки крові, які потім розділялися на окремі блискучі краплі, схожі на кульки відполірованого коралу. Солдати, яких діставав меч, згиналися навпіл, намагаючись зупинити кровотечу.
Ерагона опанував якийсь дивний стан. Кожна деталь навколишнього світу здавалася йому такою яскравою й виразною, немов була зі скла. Він міг розрізнити окремі волосинки в бороді солдата, який стояв навпроти нього, міг перелічити краплі поту на його обличчі, усі плями й дірки на його однострої. Шум бою до болю чітко лунав у його вухах, та в глибині душі Ерагон відчував спокій. Ніні, він не позбувся цілком тих страхів, які турбували його раніше, але тепер вони ніби дрімали десь на дні, і завдяки цьому він бився значно краще.
На якусь мить Вершник завмер, а потім рушив до того солдата з мечем, що стояв навпроти, аж раптом над його головою промчала Сапфіра. Її крила були широко розпростані — вони тріпотіли, немов листя на вітрі. Потік повітря, що йшов від неї, ледь не пригнув Вершника до землі й скуйовдив йому волосся. А вслід за Сапфірою мчав Торнак, його ікла були оголені, з роззявленої пащі виривались язики полум’я. Дракони пролетіли ще кількасот метрів по той бік фортечної стіни Драс-Леони, зробили петлю й помчали назад.
За стіною залунали радісні вигуки.
«Здається, вардени вже біля самісіньких воріт»,— подумав Ерагон і раптом відчув, що його ліве передпліччя пече вогнем, так, наче хтось вилив на нього розтоплений жир. Вершник скривився від болю, струснув рукою, та біль не минув. Тоді він зиркнув на плече — кров просочилася крізь туніку. То мала бути кров дракона, от тільки Вершник не знав, котрого саме.
І якраз у цю мить дракони знов пролетіли над ними. Солдати Імперії із жахом звели очі на небеса. І доки вони стояли розгублені, Ерагон знову пішов уперед, завдавши три смертельні удари. Це змусило супротивників прийти до тями, і бій розгорівся з новою силою.
