Тунель - Келлерман Бернгард (книги онлайн бесплатно .txt) 📗
Етель не могла спокійно дивитися на ту величезну незатишну залу, вже сам вигляд якої навіював меланхолію, і вирішила взяти участь в її оздобленні. Вона звеліла вислати зі своїх массачусетських оранжерей кілька вагонів кімнатних рослин і сама привезла в автомобілі сувої килимів.
Алланів вигляд їй не сподобався. У нього був блідий, нездоровий колір обличчя. Він швидко сивів, погано спав і мало їв.
Етель послала до нього одного з батькових кухарів — мастака-француза; поглянувши на людину, він міг сказати, які страви припадуть їй до смаку. Далі Етель пояснила Алланові, що тепер йому особливо потрібне свіже повітря, оскільки штольні отруїли його кров. Без зайвих слів вона почала приїздити щодня о шостій в своєму автомобілі кольору слонової кості й рівно годину катала Аллана за містом. Він не заперечував. Під час цих прогулянок вони іноді не перемовлялися жодним словом.
Чутка про те, що невдовзі мають відбутися заручини, зринала в газетах усе частіше. Внаслідок цього акції синдикату почали підвищуватись. (Ллойд тайкома доручив скупити їх на десять мільйонів доларів, коли вони майже нічого не коштували, і вже тепер заробив на них ціле багатство!)
Акції важкої промисловості також росли. У всіх справах, навіть у найменших, помітне було поліпшення. Вже та обставина, що автомобіль Етель Ллойд щодня рівно о шостій під'їздив до станції Хобокен, впливала на світову біржу.
Комедія, що завдавала Аллану сорому й мук, набридла йому, і він вирішив діяти.
Під час однієї з прогулянок він освідчився Етель.
Однак Етель тільки весело засміялася й глянула на нього великими здивованими очима.
— Не кажіть дурниць, Аллан! — вигукнула вона.
Аллан підвівся й постукав шоферові. Він був смертельно блідий.
— Що ви збираєтесь робити, Аллан? — злякано, не вірячи своїм очам, запитала Етель і почервоніла.— До Нью-Йорка тридцять миль!
— Мені байдуже! — безцеремонно кинув Аллан і виліз з автомобіля. Він пішов, не попрощавшись.
Кілька годин Аллан блукав у полях і лісах, скрегочучи зубами від гніву й ганьби. Все, годі водитися з тою інтриганкою! Годі! Ніколи, ніколи в житті вона більш його не побачить! Нехай їй грець!
Нарешті він натрапив на якусь залізничну станцію й поїхав до Хобокена. Повернувся Аллан серед ночі. Він одразу викликав свій автомобіль і вирушив до Мак-Сіті.
Цілими днями Аллан не виходив з тунелю. Йому не хотілося бачити ні людей, ні білого світу.
4
Етель Ллойд вийшла на яхті в море й проплавала тиждень. Вона запросила з собою Вандерштіфта й дошкуляла йому так, що він ладен був кинутися за борт і хрестом-богом присягавсь повік не бачитися з Етель Ллойд.
Повернувшись у Нью-Йорк, вона ще того самого дня під'їхала до станції Хобокен і спитала про Аллана. Їй сказали, що він у тунелі. Етель тут-таки послала телеграму в Мак-Сіті. Вона просила в Аллана вибачення. Його пропозиція, писала Етель, захопила її зненацька, і вона, розгубившись, зробила велику дурницю. Вона просить його приїхати завтра на вечерю й навіть не чекає відповіді — нехай це доведе йому, що вона на нього розраховує.
Аллан іще раз витримав тяжку боротьбу з самим собою. Він одержав телеграму Етель у тунелі й прочитав її при світлі запорошеної електричної лампочки. Десяток таких лампочок блимало у мороку штольні, і це було все. Аллан думав про мертві штольні. Він їх бачив! Американські, європейські, океанські... Він бачив усі оті тисячі машин, що працювали марно. Бачив пригнічених, виснажених одноманітною роботою інженерів на покинутих станціях. Сотні інженерів уже пішли від нього, не в змозі терпіти далі це монотонне життя. Очі в Аллана палали. Коли він згортав телеграму Етель, у його вухах раптом почало шуміти. Він чув гуркіт поїздів у штольнях — тунельних поїздів, що переможно мчали від Америки до Європи. Вони дзвеніли й свистіли в його мозку, і він хмелів від їхнього шаленого перестуку...
Етель зустріла Аллана жартівливими докорами: він, мовляв, мав знати, що вона — розпещена, примхлива пустунка!
Від цього дня її автомобіль знов рівно о шостій під'їздив до тунельної станції. Тепер Етель змінила свою тактику. Досі вона просто осипала Аллана своєю увагою. Цього вона більш не робила. Навпаки, Етель почала привчати Аллана виконувати її забаганки.
Вона казала:
— Завтра грає Бланш. Я б залюбки пішла, Аллан!
Аллан діставав квитки в ложу й нудьгував, спостерігаючи, як та актриса впадає то в істеричні ридання, то в істеричний сміх.
Тепер Нью-Йорк часто бачив Аллана й Етель Ллойд разом. Етель мало не щодня проїздила Бродвеєм в автомобілі Аллана. І за кермом сидів сам Аллан, як тоді, коли його здоров'я ще не було підточене. Позад нього сиділа в пальті й колихкій вуалі Етель Ллойд і дивилась на вулицю.
Етель напосідливо просила Аллана взяти її в тунель. Аллан виконав і це її бажання.
Коли поїзд стрімко помчав униз, Етель від утіхи аж скрикнула; в тунелі вона теж не переставала дивуватися.
Етель вивчила всю літературу з тунельного будівництва, але в технічних питаннях її уява була не досить розвинута й не могла дати їй чіткого уявлення про штольні. Етель не здогадувалася, що таке чотириста кілометрів у майже темному тунелі. Поїзди тут гуркотіли так, що, розмовляючи, доводилося кричати. Але цей гуркіт приємно лякав Етель. Кожна станція викликала в неї захоплені вигуки. Вона навіть не думала, які потужні механізми день і ніч працюють тут. Адже то були цілі машинні зали під морським дном! А вентиляція, що свистіла, мов ураганний вітер, здатний розірвати людину на шматки!
Через кілька годин з пітьми блимнуло, наче вогник маяка, червоне світло.
Поїзд зупинився. Вони були біля злощасної розколини. Побачивши її, Етель замовкла. Досі вона знала тільки те, що розколина шістдесят-вісімдесят метрів завглибшки, сто метрів завширшки і що тисячі людей день і ніч добувають у ній руду.
Тепер Етель побачила, що шістдесят-вісімдесят метрів — це глибина страшна, глибина двадцяти поверхів. Далеко внизу, на глибині двадцяти поверхів, у тумані з куряви, який застилав усю розколину, горіли скупчення дугових ліхтарів, а під ними роїлися якісь цятки. То були люди! Раптом здійнялася хмара пороху, гарматний постріл прокотився розколиною і вихопився в тунель.
— Що це таке?
— Підірвали породу.
Потім вони ввійшли до кліті й почали спускатися в розколину. Кліть стрімко падала повз дугові ліхтарі, і здавалося, ніби люди швидко летять їм назустріч. Ось вони й унизу, і тепер Етель не могла надивуватися висоті, з якої вони спустилися. Отвір розколини знизу нагадував маленькі чорні ворота. А по стінах повзали туди-сюди гігантські тіні — тіні величезних, як вежі, демонів...
Додому Етель повернулася розгублена, сповнена захвату і цілий вечір розповідала батькові про штольню й про те, що панамські шлюзи проти тунелю — іграшка.
На другий день увесь Нью-Йорк знав, що Етель була з Алланом у тунелі. Газети друкували великі інтерв'ю. А ще через день вони повідомили про заручини Аллана й Етель Ллойд. Читачі побачили їх на спільному знімку. В кінці червня відбулося весілля. Того ж дня Етель Ллойд заснувала для тунельних робітників восьмимільйонний пенсійний фонд.
Весілля святкували з князівською пишністю у великій банкетній залі «Атлантіка» — того самого готелю, на даху якого дев'ять років тому відбулася знаменна нарада. Три дні цей сенсаційний шлюб давав газетам поживу. «Санді мірор» детально розповідала про посаг Етель. Двісті пар взуття! Тисяча пар шовкових панчіх! Білизну Етель описували з усіма подробицями. І коли б Аллан читав у ті дні газети, то довідався б, яке велике щастя випало на долю колишнього коногона з «Дядька Тома»,— привести в свій дім Етель Ллойд, підв'язки якої всипані діамантами!
Вже багато років не бачив Нью-Йорк такого блискучого товариства, як на цьому весіллі. Але старого Ллойда, що цурався людей, не було. Разом зі своїм лікарем він вийшов на «Золотій рибці» у море.
Етель сяяла. На ній був Рожевий діамант, і вона мала юний, промінкий, веселий і щасливий вигляд.
