Тунель - Келлерман Бернгард (книги онлайн бесплатно .txt) 📗

Аллан хотів відмовитись. Та, поглянувши в очі Етель, збагнув, що відмова смертельно образить її, і тоді його надії остаточно загинуть. Проте й дати згоду він не важився, і тому відповів ухильно:

— Можливо. Поки що мені важко сказати.

— Але ж до шостої години ви, сподіваюся, вирішите?

— Думаю, що так. Але навряд чи я зможу поїхати.

— Бувайте, Аллан! — весело кинула Етель.— О шостій я заїду і сподіваюся, що мені пощастить.

Рівно о шостій автомобіль Етель знов зупинився перед будинком. Однак Аллан вибачився, і Етель поїхала сама.

3

Аллан спалив за собою мости.

Незважаючи на те, що становище було безнадійне, він усе ж таки вирішив зробити ще одну спробу, останню. Аллан звернувся до уряду, хоч марно вдавався до такого кроку й доти. Він провів три тижні у Вашінгтоні й був гостем президента. Президент улаштував на його честь вечерю, Аллану виявляли повагу й шану, немов скинутому монархові. Однак про участь у спорудженні тунелю уряд поки що не міг і думати.

Після цього Аллан востаннє спробував звернутися до банків та «великих держав» фінансового світу. Також марно. Проте окремі банки та великі капіталісти дали йому зрозуміти, що, можливо, вклали б свої гроші у будівництво, якби першим так зробив Ллойд. І тому Аллан знову прийшов до Ллойда.

Ллойд зустрів його дуже тепло. Він прийняв Аллана у своєму тихому кабінеті. Спершу старий завів розмову про біржу і справи на світовому ринку, з усіма подробицями змалював становище з нафтою, сталлю, цукром, бавовною, фрахтовими ставками. Нечуваний спад курсу цін після нечуваного підвищення! Світ усе ще відставав у своєму економічному розвитку на десять років, хоч докладав відчайдушних зусиль надолужити згаяне.

Діждавшись нагоди урвати Ллойда, Аллан навпростець пішов до своєї мети. Він розповів старому про позицію уряду, і Ллойд схиливши голову, уважно вислухав його.

— Усе це правильно, Аллан! Вам не збрехали. Зрештою ви можете почекати ще років три-п'ять.

Обличчя в Аллана здригнулося.

— Ні, не можу! — вигукнув він.— Три-п'ять років?! Я покладав на вас надії, містере Ллойд!

Ллойд замислено похитав головою.

— Нічого не вийде! — рішуче промовив він. Обидва мовчали. Розмова була закінчена.

Та коли Аллан уже зібрався йти, Ллойд запросив його лишитися на вечерю. Аллан вагався, але піти отак від Ллойда просто не міг. Хоч це було й зовсім безглуздо, а проте він усе ще не хотів утрачати бодай невеликої надії.

— В Етель від несподіванки відбере мову! Вона ж бо не здогадується, що ви тут!

Етель, Етель... Згадавши про свого ідола, Ллойд уже не міг розмовляти ні про що інше й заходився виливати перед Алланом душу.

— Уявляєте,— казав він,— Етель два тижні плавала на своїй яхті та ще й у таку собачу погоду! Я підкупив телеграфіста — авжеж, підкупив, отак мені доводиться з Етель! — але він нічого не повідомляв. Виявляється, Етель розгадала мої хитрощі. У неї паскудний настрій, і ми знов погиркалися. Але кожнісінький день, коли я не бачу Етель, для мене обертається мукою. Сиджу й чекаю її. Я старий чоловік, Аллан, і не маю нікого, крім дочки!

Етель була вкрай здивована, коли раптом побачила Аллана. Вона насупила брови, але потім швидко рушила йому назустріч, радісно простягла руку й зашарілася.

— Ви прийшли, Аллан! Як добре!.. Сказати щиро, я була на вас лиха... Кілька тижнів.

Ллойд захихотів. Тепер настрій в Етель поліпшиться.

— Я тоді не міг піти з вами на концерт.

— Ви правду кажете, Аллан? Послухай, тату, як Аллан бреше. Ви не хотіли, Аллан. Признайтесь відверто.

— Ну... не хотів.

На обличчі в Ллойда проступив переляк. Він уже чекав грози. Етель могла брязнути тарілкою і вибігти з кімнати. Як же він здивувався, коли дочка тільки засміялася.

— Ось бачиш, тату, який цей Аллан! Він завжди каже правду.— І Етель цілий вечір була радісна й привітна.

— Послухайте, друже Аллан! — промовила Етель, коли вони прощалися.— На другий раз не поводьтеся зі мною так гидко... Я вам такого більш не подарую!

— Я постараюся! — відповів жартома Аллан.

Етель звела на нього очі. Їй не сподобався тон, яким Аллан це сказав. Але вона нічим не виказала свого невдоволення, тільки з усмішкою кинула:

— Що ж, побачимо!

Аллан сів у Ллойдів автомобіль і щільніше загорнувся в пальто. Поринувши в думки, сказав собі: «Старий Ллойд не зробить нічого без неї — і зробить усе для неї!»

Через кілька днів Аллан з'явився з Етель у ложі Ллойдів концертної зали на Медісон-сквер.

Вони ввійшли після того, як концерт почався, й привернули до себе таку увагу, що увертюру до «Егмонта» майже ніхто не слухав.

На Етель була не сукня, а ціле багатство. Етель примусила працювати уяву трьох найкращих нью-йоркських художників-модельєрів. Сукня була з гаптованої срібною ниткою і оздобленої горностаєвим хутром тканини й чудово відтінювала її шию та голову. У косах Етель стримів султан із пір'їн чаплі, перехоплених діамантовим аграфом.

Вони прийшли самі. В останню хвилину Етель пощастило вмовити батька, вже одягненого на концерт, зостатися вдома,— він мав нездоровий вигляд. Вона назвала його my dear little dad [90], і Ллойд, засліплений своєю безглуздою батьківською любов'ю, мав за щастя просидіти три години в кріслі, чекаючи на дочку.

Етель хотіла, щоб її побачили вдвох із Алланом і щоб ложа була освітлена. В антракті всі біноклі були спрямовані на їхню ложу й чулися голоси:

— Мак Аллан!.. Мак Аллан!

Ореол слави знову засяяв над ним, як тільки він з'явився на людях у товаристві мільярдерки. Йому стало соромно, і він відсунувся в глибину ложі.

Однак Етель обернулася до нього з інтимною усмішкою, що не залишила в публіки сумніву, а тоді нахилилася над балюстрадою, показуючи свої гарні зуби, чарівну усмішку й утішаючись тріумфом.

Аллан витримав цю сцену тільки завдяки неймовірному напруженню зусиль. Він думав про той вечір, коли сидів із Мод у ложі навпроти й чекав, коли його покличе до себе Ллойд. Аллан виразно бачив прозоре рожеве вушко Мод, її почервонілі від хвилювання щоки, замріяний, спрямований перед себе погляд. І так само виразно пригадав він голос Етель, коли вона вперше простягла йому руку й сказала: «How do you do, Mr. Allan?» Подумки він запитував себе: «Чи хотів би ти, щоб Ллойд тоді не прийшов, щоб ніколи не починалося будівництво тунелю?» І злякався сам себе, коли внутрішній голос відповів: «Ні!» Своєї справи він не віддав би навіть за Мод та Едіт.

Уже другого дня тунельні акції піднялися на сім відсотків! Одна зухвала газета надрукувала вранці повідомлення про те, що в наступному місяці Етель Ллойд заручиться з Маком Алланом.

Удень інша газета опублікувала спростування Етель.

Міс Ллойд заявила: «Той, хто поширює таку чутку,— найбільший брехун у світі. Я — щирий друг Мака Аллана. Це правда, і я цим пишаюся.»

Проте репортери не дрімали. І через кілька тижнів газети обійшла замітка, сповнена прозорих натяків на те, що Мак Аллан знов переїздить до Нью-Йорка.

Це була правдива звістка, однак вона не мала ні найменшого відношення до взаємин Аллана й Етель Ллойд. Аллан влаштувався в будівлі тунельної станції Хобокен. Ця будівля, споруджувана за проектом Хоббі, ще не була готова. Вона складалася з центрального тридцятиповерхового корпуса з п'ятдесятивіконним фасадом і двох двадцятип'ятиповерхових веж, що здіймалися обабіч і мали по десять вікон у ширину. Центральний корпус і обидві вежі стояли на величезних арках, що вели до вокзальних платформ. Вежі були з'єднані з широкою центральною будівлею двома парами мостів. Як оздоби кожен дах мали увінчувати колони — повітряні аркади висячих садів.

Знизу будівля була готова до шостого поверху, а згори були опоряджені тридцятий і двадцять дев'ятий поверхи. Посередині зяяло плетиво ґрат залізного каркасу, в якому вдень повзали й стукали молотками малесенькі люди.

Аллан жив на другому поверсі, якраз над великою центральною аркою вокзалу. Він перевів свій робочий кабінет до просторої ресторанної зали, з якої відкривався мальовничий краєвид на Гудзон та нью-йоркську набережну.