Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич (электронные книги без регистрации txt) 📗
Розділ 49
Додому Тарас повертався в дивному стані, не відчуваючи ні ніг під собою, ні ночі навкруги. І дорога тому не відбивалася ні в його пам'яті, ні в думках – настільки він був занурений у себе. У голові все ще вібрував механічний, мовби штучний, – та в чомусь і дійсно штучний – голос батька Дарки. Але те, що говорив її батько, було набагато дивнішим від його голосу. Дарка, провівши Тараса до дверей, торкнулася його губ своїми, й на його губах залишилася легка солодкість. Він ніс її додому, цю солодкість на губах. Ніс і згадував розмову з Борисом.
Сам не помітив, як зайшов до свого двору на Пекарській, як піднявся на другий поверх, як відчинив двері й увімкнув світло. Він би так, непомітно для себе, й роздягся б, і ліг спати. Але в кімнаті під ногами щось хрускотіло, і, опустивши погляд, він побачив на підлозі біля столу розбиту філіжанку. На столі – тарілки зі слідами кондитерського крему, цукорниця, блюдця.
– Бляха-муха! – пробило його раптом.
І він згадав, що, доки він вечеряв у Дарки, в його квартирі відбулося не зовсім заплановане Тарасом побачення Єжи Астровського з Оксаною. І чим воно закінчилося – можна було тільки здогадуватися. В усякому разі, розбита філіжанка багато про що говорила. Та й дуже легко міг собі уявити Тарас Оксану, що втратила самовладання. А в тому, що сусід-перукар міг її легко вивести із себе, сумнівів у Тараса не виникало. З жахом уявив він, що Оксана могла подумати, коли зрозуміла, що їй доведеться пити каву вдвох із Єжи й без хазяїна квартири! Треба б подзвонити, пояснити, що нічого такого він спеціально не мав на увазі й не придумував.
Тарас нервово дістав мобільник і на екранчику побачив час – нуль годин сорок вісім хвилин. Для телефонного дзвінка запізно. На його й так непростий настрій лягла тінь провини за невідомі обставини, що виникли на його території і явно призвели до кидання посудом.
Безсило опустився Тарас за стіл, пожував засмучено губи. І вловив той самий солодкий смак прощального поцілунку Дарки. Важко зітхнув. Вирішив, що вранці подзвонить Оксані й порозуміється. Оглядівся довкола. В усьому іншому кімната була в порядку. І думки перестрибнули з кімнати і порядку в ній на Дарку. І подумав Тарас, що тепер так просто зустрічатися з Даркою не вийде. Після розмови з її батьком у їхніх стосунках щось не могло не змінитися. Треба було розповісти Дарці про все. Він би й там, у неї вдома, розповів їй, але ж Борис, її батько, ні на хвилинку не залишав їх наодинці.
Тарас довго не міг заснути цієї ночі, заснув тільки вдосвіта, близько четвертої. А потім, близько шостої, прокинувся знову, але тут дуже вчасно долетів до нього з радіоточки на кухні через незачинені двері гімн рідної країни. І він знову заснув, утомлений і несподівано задоволений, мовби щойно повернувся з роботи, залишивши стару і вірну свою іномарку, що відпрацювала разом з ним, У дворі.
Розбудив його шум. Голова трохи боліла. Десь поряд лунав стук, виск якогось інструмента. Таке вже було, коли сусіди з третього поверху робили ремонт.
Вмившись, а потім і підставивши голову під кран холодної води для швидшого пробудження, Тарас вийшов із ванної кімнати хоч і погойдуючись, але вже трохи бадьорішим. Шум тривав, і долинав він прямо зі сходового майданчика.
Натягнувши спортивні штани, надівши светра, Тарас виглянув за двері. І побачив унизу на сходах спину товстуна, одягненого в синій робочий комбінезон. Він стояв навколішки задом до Тараса і, перегинаючись іще нижче, щось там стругав.
Тарас спустився на декілька сходинок униз і зустрівся поглядом із Єжи Астровським, що стояв біля відчинених дверей до своєї квартири і стежив за роботою чоловіка в комбінезоні. Придивившись, Тарас побачив, що червону пофарбовану сходинку вже знято і притулено до стіни, а на її місце робітник намагається пристосувати іншу дерев'яну сходинку, але, схоже, вона вперто туди не лягає.
– Праворуч треба підпиляти! – підказав хрипким голосом Єжи.
– Та я бачу, – пробубонів незадоволено чоловік у комбінезоні. – Вже ж підпилював!
– А що ви тут робите так рано? – запитав Тарас, спустившись іще на сходинку вниз.
– Як це рано? – здивувався Єжи. – Друга година дня! Ти, до речі, коли додому прийшов! Ми на тебе довго чекали!
– Ви на мене довго чекали? – спохмурнів Тарас.
– Ну, не ми. Я тебе довго чекав. Оксана пішла раніше. Робітник у комбінезоні підвів голову і явно прислухався до їхньої розмови.
– От, буде нарешті нова сходинка, абсолютно тиха, – сказав після паузи Єжи. – Оксана мені вчора через неї зчинила! Я, виявляється, обіцяв її поміняти ще місяць тому! Ну, куди мені все згадати, що я обіцяю!..
– Ти потім зайди до мене! – попросив Тарас сусіда знизу і, дочекавшись, поки той кивне, повернувся до себе.
Захотілося випити кави. Тільки-но заварив її, згадав про вчорашній шоколадний торт ручної роботи, який він лише поглядом облизав був, а на язик так і не покуштував. Адже це якраз те, що йому потрібно: міцна, гірка кава й шоколадний торт!
Заглянув до холодильника, але торта в ньому не було. Замислився. Вдвох Єжи з Оксаною ввесь торт з'їсти не могли. Може, десь на підвіконні?
Тарас повернувся до кімнати, але й там тортика не знайшов. Не знайшов він його й на кухні, хоча заглянув навіть під стіл. Спантеличений, слухаючи будівельний шум, що все ще доносився зі сходового прогону, він пив гірку каву і просто чекав, коли знову настане тиша, у цій тиші у двері подзвонить сусід, зайде й усе розповість. І після цього буде Тарасу зрозуміло, за що конкретно він мусить просити вибачення в Оксани.
Хвилин за двадцять за дверима дійсно стало тихо. І майже відразу задзвенів дверний дзвінок. Єжи викликав Тараса на сходовий майданчик і повів униз, де показав свіжовстановлену дерев'яну сходинку й попросив наступити на неї. Тарас слухняно наступив, і сходинка не видала ані найменшого звуку.
– Ти пострибай! – попросив Єжи.
Тарас неохоче, з похмурим виразом обличчя підстрибнув кілька разів, кивнув і піднявся на кілька сходинок угору, звідки питально озирнувся на Єжи.
– Бачиш? – запитав радісно Єжи. – Точніше, чуєш? Адже нічого не чутно!
Тарас іще раз кивнув. Новенька сходинка мовчала, як радянський партизан у радянському фільмі на допиті в гестапо.
– Я під неї сантиметрової товщини лист гуми підклав, у знайомого шевця взяв! – пояснив Єжи.
– Може, зайдеш? – наполегливо, крізь зуби мовив Тарас, показуючи поглядом на свої відчинені двері.
– Гаразд, – погодився Єжи. – Тільки ненадовго. А то мені сьогодні недобре.
Розділ 50
Усівшись за стіл із неприбраним з учорашнього вечора посудом, Єжи раптом спохмурнів і попросив чаю. Здавалося, він хоче залишитися сам.
Тарас, здивований бажанням сусіда, заварив йому чаю і з гарячим кухлем у руці повернувся до кімнати. Опустив кухоль перед гостем, усівся на стілець навпроти й дуже запитливим поглядом утупився в Єжи.
– Ну, то що тут сталося? – запитав він і показав поглядом на осколки філіжанки на підлозі.
– Та нічого особливого, – Єжи знизав плечима, теж кинувши побіжний погляд на підлогу. – Оксана впустила філіжанку, вже порожню… А так дуже мило розмовляли. Вона все запитувала, коли ж ти прийдеш…
– Ага, – видихнув недовірливо Тарас. – Ну а торт як, смачний був?
Єжи зблід і здригнувся, різко піднісши долоню до рота, немовби його занудило.
– Тобі погано?
Сусід кивнув, підвівся й вибіг у коридор. Тарас провів його здивованим поглядом. Оглядівся на всі боки. Здалося, що в кімнаті темнувато. Підійшов до вікна й відсунув фіранки. Кинув погляд на мокрий дах свого «опеля», що стояв у дворі. Поглянув на рибок, які мирно й повільно плавали в акваріумі. Підсипав їм корму. Й почув за спиною кроки Єжи, що повернувся до кімнати. Озирнувся. Той уже сидів на своєму місці й пив чай з кухля.
Тарас теж повернувся за стіл.
– То ви що, – запитав він сусіда, – увесь торт з'їли?
